Сьогодні виповнюється 25 років із того часу, як Католицьку церкву — понад 1 мільярд віруючих — очолив новообраний папа Іван Павло II, поляк, виходець із тоді соціалістичної Польщі. Він став одним із найбільш популярних і авторитетних релігійних діячів світу, а також помітною і вагомою фігурою у світовій політиці. Завдяки папі Івану Павлу II рішення історичного II Ватиканського собору Католицької церкви послідовно втілюються в життя і змінюють обличчя Католицької церкви, повертають її до людей, до нагальних, у тому числі соціальних, проблем сучасності: бідності одних і багатства інших, політичної агресивності, беззастережної глобалізації, легковажного, бездумного використання досягнень сучасної науки. Всі ці 25 років Іван Павло II цілеспрямовано торував дорогу — вперше в історії папства — до миру і добрих стосунків із іншими церквами світу. Він перший із пап увійшов у синагогу, мечеть, спілкувався із Далай-ламою, рабинами, мусульманськими церковними лідерами, а також постійно підкреслював, що Католицька і Православні церкви є церквами-сестрами. І, знову ж таки, вперше, відвідав кілька православних країн, молився у православних храмах.
Цими днями католики світу відзначають знаменну дату — той момент, коли конклав кардиналів обрав 58-річного слов’янина Войтила 263-м Римським папою. Урочистості розпочалися минулої неділі. Виступаючи перед віруючими, що зібралися на площі св. Петра, Іван Павло II сказав, що в його служінні завжди був пріоритетним діалог із молодими людьми. У складі урочистостей відбудеться також перша ступінь канонізації відомої у світі Матері Терези із Калькутти.
Першими почали святкувати ювілей «свого Папи» поляки. Країна прикрасилася папськими прапорами; до Кракова, міста навчання і служіння ювіляра, зібралися десятки тисяч людей, духовенство, друзі молодості Войтили. У костьолах відбулися урочисті меси, на площах — концерти, на телебаченні — покази спеціальних програм. Папа звернувся до своїх земляків по прямому телебаченню: усміхнений понтифік з’явився на велетенському екрані, встановленому на ринковій площі Кракова.
Примас Польщі кардинал Йозеф Глемп висловив хвалу Папі за сприяння падінню комунізму, особливо своїм першим візитом до батьківщини 1979 року — ще за рік до того, як «Солідарність» оформилася в політичний рух: «Ми пам’ятаємо слова Папи, які він тоді сказав: «Нехай зійде Святий Дух і оновить лице цієї землі». Віддав належне Папі і Лех Валенса за те, що той наприкінці 80-х років минулого століття інспірував у поляках хоробрість, рішучість і постійно повторював: «Відкрийте двері Богові! Не бійтеся!».
У ці дні світова преса аналізує результати 25-річного понтифікату Івана Павла II, зупиняючись як на його досягненнях, так і на тому, що він хотів, але не зміг зробити. Найбільшим політичним активом Папи по справедливості вважається підтримка антикомуністичного руху в Польщі та в інших країнах соціалістичного блоку. Але не тільки це. Аналітики згадують також наполегливу боротьбу Католицької церкви за людське життя взагалі і, особливо, за гідне людське життя, за повагу до людини. Останні 25 років Ватикан завжди подавав свій голос проти війни, проти бідності, проти життя «з пробірки».
Досі не вдалося Івану Павлу II повністю здійснити свого наміру примирити і об’єднати для спільної духовної та соціальної праці християнські церкви різних конфесій. Однак від зробив те, що можна назвати першим «проривом», — побував із дружніми пастирськими візитами у кількох православних країнах, спілкувався із представниками нехристиянських церков. Більшого й очікувати не можна — потрібна зміна кількох поколінь як мирян, так і духовенства, аби зникли почуття взаємної ворожнечі, відчуження.
Ще одним розчаруванням стала для папи Івана Павла II Східна Європа. Він надіявся, що люди цих країн понесуть до матеріалістичного і багатого Заходу свою відновлену набожність, благочестя. А сталося протилежне — звільнені від комуністичної моралі східноєвропейські країни повернули в бік матеріалізму, споживацтва, а не християнської духовності.
Не мала бажаного результату й постійна папська проповідь миру та виступи проти «озброєної політики» великих держав. Глобального миру, за який так змагався Іван Павло II після закінчення холодної війни, він поки не дочекався. Але спитаємо себе: «Чи вистачить зусиль всього людства, чи вистачить відведеного людству історичного часу задля того, аби перестати воювати?».
Загальновідомо, що Іван Павло II — завзятий паломник і мандрує по світу, мабуть, більше, ніж усі його попередники, разом узяті (він здійснив 102 паломництва). На карті, однак, все ще залишаються «білі плями», іншими словами — закриті для понтифіка країни. Одна з них — Росія, яку Іван Павло II вважає важливим суб’єктом процесу примирення між християнським Заходом і Сходом. Та двері Росії для нього щільно зачинені: Московська патріархія не бажає прийняти Римського папу.
Українські люди в день 25 річчя обрання Івана Павла IIзгадують його історичний візит до України, ту радість і шану, з якими його тут зустрічали. І не тільки католики. Чуда, звичайно, не трапилося (на що дехто надіявся). Але відчуження між західною та східною церквами, віруючими, та забобонне табу, яке століттями існувало в нашій країні стосовно католиків і Риму, вже ніколи не повернуться назад.
