У цьому столітті Україна буде гравцем або пішаком у глобальних відносинах між Росією й усім іншим світом. Геополітична орієнтація України важлива, насамперед, із географічних, а не ідеологічних причин. Стратегічне положення України між Росією й Східною Європою, а також її значуще положення, в якому вона ділить Чорне море з Туреччиною й Закавказзям, це реальність, яка додає Україні її поточної геополітичної значущості. Зважаючи на це положення, Україна потрапить у сферу впливу й потягнеться або до Заходу, або до Росії.
Якщо вона потрапить до російської сфери впливу, то стане трампліном для подальшого російського панування над енергетичними трубопроводами до Європи і, як наслідок, розширеної сфери впливу (читай контролю) над Східною Європою. Або ж Україна може бути частиною Заходу, успішною перешкодою експансіоністським тенденціям Росії, військовою базою для допомоги союзникам США на Кавказі — й продовжити рухатися шляхом ринкових реформ. Регіональна значущість України вимагає, щоб Росія домінувала, тоді як США й західні союзники мають пручатися російському пануванню в Україні будь-якою ціною. Цього конфлікту не можна уникнути.
Україна є життєво важливою для майбутнього Росії з трьох ключових причин, кожна з яких пов’язана з географічною реальністю. Морські порти на російській півночі потерпають через погодні умови, і їх можна заблокувати через протоку Скаггерак між Данією й Швецією. Таким чином, країні потрібен південний порт — для торгівлі і як база для російського флоту. Сьогодні Росія орендує військово-морську базу в України в кримському місті Севастополь. Термін оренди спливає 2017 року. Наразі Україна не хоче поновлювати договір про оренду. Росії треба буде зробити все можливе, щоб зберегти контроль над Севастополем, незалежно від якихось законних угод.
По-друге, Україна формує якщо не політичний і ідеологічний, то, принаймні, географічний бар’єр між Росією й більшістю її колишніх сателітів у Східній Європі. Панування Росії в Молдові, Румунії, Угорщині, Болгарії та на всьому Балканському півострові неможливе без попереднього досягнення переваги в Україні.
По-третє, у вільній і орієнтованій на Захід Україні можна розмістити американські або натовські війська й кораблі, яких так потребує регіон. З тим як посилюється войовничість Ірану та зростає загроза потенційного воєнного конфлікту, сильні західні союзники на Кавказі стануть іще важливішими. Як ми побачили цього та минулого літа, відсутність військових ресурсів у регіоні усуває будь-яку загрозу стримування проти російської агресії.
Майбутнє України ускладнює регіональна етнічна роздробленість країни, що також залежить від географії. Північна й Західна Україна щільно населена етнічними українцями, тоді як у Східній і Південній Україні є декілька провінцій, що межують із Росією, де майже більшість населення є етнічними росіянами. Лише в Севастопольській області, де стоїть російський флот, 80 відсотків населення є етнічними росіянами.
РФ продовжує використовувати цю пов’язану з географією етнічну роздробленість. Москва підтримує проросійські групи в країні, а також пропонує етнічним росіянам, які живуть в Україні, російські паспорти, що, можливо, є будівництвом підмурівка для подальших претензій на українську територію. Це відтворення підготовки до торішнього грузинського конфлікту, коли Росія роздавала паспорти етнічним росіянам у Південній Осетії й Абхазії. Захист цих «російських громадян» став виправданням, хоч і слабеньким, для воєнного вторгнення до Грузії. Чи вчинить Росія так само і в Україні?
Унаслідок цієї концентрації етнічних росіян біля кордону з Росією, а також у Криму та в південному Севастополі, Східну Україну постійно тягнутиме в бік Росії, тоді як західні провінції тягнутимуться до ЄС і США.
Для того, щоб США могли зменшити силу тяжіння до (й від) Росії, Вашингтон має розглянути можливість використати російську тактику в спробі заблокувати російську агресію. США слід відкрити численні консульства в Східній і Південній Україні, особливо в містах, де переважають етнічні росіяни, — Севастополі, Донецьку й Харкові. Єдиною метою цих консульств має бути: 1) збільшити/прискорити еміграцію етнічних росіян до США; 2) створити можливості обміну для студентів; 3) збільшити обсяг туризму й бізнесу із США; 4) встановити невійськову, дипломатичну присутність США в регіонах, на які накинула оком Росія. Якщо змінити економіку й демографію в цих регіонах, безперестанне тяжіння до Росії послабиться, тоді як демографічна реальність тих, хто схиляється на користь Заходу, збільшиться. Зменшення кількості етнічних росіян в Україні зменшить імовірність того, що Росія підтримає сепаратизм або рухи на користь інтеграції з Росією, а також може зменшити кількість залежних від демографії етнічних претензій на українську територію.
Росія розіграла демографічну карту в Грузії й, схоже, готує грунт для того, щоб розіграти таку саму карту в Україні. США можуть і мають з повною підставою використати свою імміграційну політику як частину комплексної стратегії для запобігання російській самовпевненості й для того, щоб забезпечити майбутнє України, орієнтованої на Захід.
ДО РЕЧIІ
Москва не виключає вторгнення до Криму в майбутньому під приводом захисту російських інтересів, вважає російський військовий експерт Павло Фельгенгауер. Таку думку він висловив в аналізі для американського аналітичного фонду «Джеймстаун», аналізуючи останні дії Кремля, повідомляє «Радіо «Свобода». За оцінкою Фельгенгауера, Українські збройні сили не ефективні, але поки й російське військо не готове до так званої визвольної кампанії в густонаселених районах України. До того як Росія зможе здійснити українську місію, їй, на думку російського оглядача, треба щонайменше три роки радикальної модернізації війська й певне переозброєння. Зараз на горизонті Фельгенгауер бачить нову газову війну з Києвом, а військова загроза поки на задньому плані.
У той же час, інший військовий експерт з фонду «Джеймстаун» Роджер Макдермотт зазначає, що після російсько-грузинської війни в серпні минулого року Росія почала масштабні зміни в своїй армії, плануючи реформувати військо до 2020 року.
Усупереч певному скепсису на Заході, оглядач вважає, що вже до кінця цього року російську армію не можна буде впізнати. Станом на початок цього року вже половину російських дивізій замінили на бригади, які відіслали на навчання, щоб випробувати нові структури.
Швидку або ж навіть поспішну військову реформу доповнюють правові кроки. У цьому ключі оглядач розглядає наміри Кремля змінити порядок використання збройних сил Росії за кордоном заради захисту російських солдатів і громадян. За оцінкою Макдермотта, йдеться про правову базу для майбутніх російських збройних операцій за кордоном. Експерт не виключає, що через декілька років звичайні збройні сили Росії не матимуть конкурентів на колишніх радянських територіях і будуть готові до раптового й рішучого втручання з мінімальними наслідками для міжнародного авторитету Росії.
