«Україна відправилась у чудову подорож. США хочуть допомогти на цьому шляху. Ми хочемо переконатися, що прогрес є відчутним і вигоди є реальними для українського народу. І я дякую вам, міністр, за те, що ви є частиною керівництва, яке рухається в правильному напрямку для України і українського народу». Так завершила свій виступ держсекретар США перед підписанням Спільної заяви за результатами третього засідання українсько-американської Комісії стратегічного партнерства. Це засідання, що відбулося днями у Вашингтоні, продемонструвало намір сторін активізувати співпрацю у всіх галузях, а заодно й висвітлили проблеми, які можуть завадити цьому. «Ми засукали наші рукава, пане міністр, щоб досягнути нашої спільної мети — збудувати безпечнішу, багатшу і демократичнішу Україну», — заявила під час засідання держсекретар Гілларі Клінтон. При цьому вона додала, що в ході переговорів з українською делегацією на чолі з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком сторони обговорили «багато питань, включаючи подальшу співпрацю у питанні нерозповсюдження ядерної зброї, а також нашу підтримку намірів України посилювати демократію і верховенство права, співпрацю у таких глобальних справах, як продовольча безпека та боротьба з ВІЛ-СНІДом». Як відзначається у спільній заяві, США підтвердили своє зобов’язання «надати необхідну технічну та фінансову допомогу у розмірі близько 50 млн. доларів США до Саміту з ядерної безпеки 2012 року як складову зусиль, включно з іншими ресурсами, необхідними для побудови сучасного об’єкта з джерелом нейтронів, що сприятиме розвитку співробітництва у сфері мирного використання ядерної енергії». Крім того, пані Клінтон повідомила, що США нададуть 20 млн. доларів на програму з посилення українського сільськогосподарського сектора і допоможуть нашій країні розвити потенціал головного складника глобальної продовольчої безпеки.
Разом з тим держсекретар закликала український уряд шукати взаєморозуміння і точки дотику з представниками громадянського суспільства країни. «Правда полягає в тому, що Україна є досить зрілою для того, щоб реалізувати сподівання власних громадян на справжню демократію і процвітаючу економіку. Вона має добре освічене та підприємливе населення, глибокі основи демократії, включаючи енергійне громадянське суспільство, з представниками якого я сьогодні зустрічалася, а також має потенціал стати енергетично незалежною і спроможність бути лідером з ключових регіональних і глобальних проблем», — зазначила пані Клінтон.
Характерно, що в спільній заяві містяться пункти про відданість сторін спільним цінностям: зміцненню демократії, верховенству права, розвитку політичного плюралізму, проведенню судової реформи і боротьбі з корупцією. Більше того, в цьому документі українська сторона визнала, що відповідальність та підзвітність мають бути основою життєздатної та сталої демократії, і підтвердила свою стратегічну мету — проведення реформ у відповідності до європейських стандартів, а також зазначила, що вважає за необхідне залучення до діалогу громадянського суспільства та представників широкого спектру політичних кіл. До слова, Грищенко пообіцяв Клінтон, що «українська делегація передасть послання та думки американської сторони у Київ», а також висловив сподівання, що «озвучені і обговорені під час зустрічі тези будуть почуті у Вашингтоні». Залишається сподіватися, що українська влада не лише словах чи папері дотримуватиметься згаданих вище демократичних засад.
Слід зазначити, що главі українського зовнішньополітичного відомства довелося багато говорити про внутрішню політику в країні. Виступаючи в Інституті Карнеѓі у Вашингтоні, він заявив наступне: «Я не погоджуюся з тими політичними касандрами, які стверджують, що ситуація з демократичними свободами в Україні погіршується. Це спекуляції, які відображають емоційну реакцію частини суспільства, яка досі не хоче визнавати результати президентських виборів. Але їх заяви, на мою думку, не відображають реальних фактів. Якщо ви відвідаєте Україну сьогодні, то побачите рівень політичної прозорості, яку можна порівняти із західними демократіями». За словами міністра, з приходом Віктора Януковича до влади в Україні розпочались реальні реформи. Український високопосадовець у деталях розповів присутнім на зустрічі про кроки уряду на шляху боротьби з корупцією. За словами Грищенка, іншого шляху у проведенні реформ, ніж «діяти, як бульдозер», український уряд сьогодні не має.
Присутні в залі представники українського громадянського суспільства з цим категорично не погодилися. Ось що зазначив екс-голова адміністрації президента Ющенка Олег Рибачук: «У країні все відбувається навпаки. Немає діалогу між суспільством і владою. Громадські ради, серед інших у Міністерстві закордонних справ, — це повний абсурд. Про стосунки влади і бізнесу можна запитати у підприємців. Але те, що організатори податкового Майдану досі або арештовані, або ходять на допити, як на роботу, — це факт. Те, що відбувається в Україні, це використання кримінального права проти політиків. Це визнала європейська спільнота, це визнав державний департамент. В устах же міністра це звучить як якесь непорозуміння».
І справді поки що діалогу між владою і громадськістю немає. І цю проблему аж ніяк не може вирішити широко розрекламований телепроект «Розмова з країною» — трьохгодинне спілкування Віктора Януковича у прямому ефіру шести загальнонаціональних телеканалів: «Інтер», «1+1», ICTV, ТРК «Україна», НТКУ та «5 канал». А радше це стане свого роду піаром для президента, подібно до того, як це відбувається в сусідній країні, де рік від року Володимир Путін ставить рекорди за часом спілкування і кількістю відповідей на запитаннях. В європейських країнах і США такого немає, бо там глави держав, як і належить, вирішують загальнодержавні справи, а проблемами громадян займаються місцеві органі влади, зрозуміло при взаємодії з громадськістю та під її контролем.
«День» звернувся до заступника генерального директора Центру Разумкова, колишнього заступника міністра закордонних справ України Валерія ЧАЛОГО з проханням прокоментувати заклик держсекретаря США до української влади шукати взаєморозуміння й точки дотику з представниками громадянського суспільства країни, а також розповісти, чи можуть США впливати на владу в Україні, щоб та дотримувалася демократичних засад у своїй діяльності?
— Перш за все, хочу відзначити, що цей сигнал звучить не вперше з боку представників США і ЄС. Цей заклик — реакція на тиск самого громадянського суспільства в Україні, яке, відверто кажучи, було дещо розгублено тим, що діюча стара-нова влада не розуміє, що механізми прямого спілкування і зворотна реакція громадянського суспільства дають їй більше можливостей для непопулярних дій, дають їй більшу легітимацію рішень. Загалом, складається враження, що немає не лише бажання, але й розуміння дій цього інструментарію і важливості прямого зв’язку. І цей зв’язок не замінить спілкування з народом через телеканали. А це має бути дорогою з двостороннім рухом. Я знаю, що зараз при владі люди, які ніколи не вважали реально важливою таку роботу. Це їхній внутрішній стан і внутрішнє розуміння. А щоб зберегти антураж, вони продовжують створюватися якісь громадські ради, комісії, куди здебільшого запрошують лояльних до них людей або представників державних аналітичних установ. Тому сьогодні йде нещира гра з громадянським суспільством, а реальної роботи не відбувається. Я вже не кажу про те, що немає ніякої реакції на пропозиції і напрацювання аналітичних структур. Єдине, що може «заспокоїти», так це те, що діюча влада та слухняна більшість у парламенті загалом ігнорують думку політичної опозиції — що вже говорити про інститути громадянського суспільства. Я думаю, вони дуже скоро зрозуміють свої помилки. Уже сьогодні представникам виконавчих структур доводиться вести дискусію з представниками опозиції, що взагалі виглядає абсолютно неприродно і смішно. Бо політична дискусія повинна вестись між політичними партіями, а виконавча влада мусить виконувати свою функцію, особливо коли вже повернулися до старої Конституції. Все це лише прискорює ставлення до режиму як такого, що декларує реформи, а насправді робить дещо інші речі, який декларує європейську інтеграцію, а насправді я не побачив якихось кардинальних ініціатив у цьому напрямку, який декларує демократичну модель розвитку, не розуміючи, які органічні елементи цієї моделі мають бути в Україні.
Що стосується можливого впливу США на відданість української влади демократичному розвитку країни, з одного боку, у нас уже було таке, що зовнішні оцінки впливали на внутрішню ситуацію. Але я переконаний, що це має вирішуватися всередині країни. А коли на офіційних переговорах очільнику дипломатії незалежної країни вказують на абсолютно зрозумілі принципи взаємодії всередині країни, тоді повинно бути соромно за те, що такі питання порушуються на офіційних переговорах. Раніше ми вже вийшли на нормальний режим роботи влади і опозиції та громадянського суспільства, розбудовували його. А зараз, складається враження, ми повертаємося до взаємодії початку 2000-х років.
Звісно, має бути реакція на зауваження з боку стратегічного партнера. Це не просто коментар, а офіційна позиція, яка може сприяти або зашкодити розвитку двосторонньої взаємодії. А в України є інтерес і вона очікує на підтримку США, включно зі сферою безпеки, економіки й енергетики. Тому думаю, що реакція буде. Інша справа, чи буде вона бутафорною, щоб просто заспокоїти партнерів, чи реальною. Я поки що в цьому плані досить песимістично дивлюся на ситуацію. Знову ж таки, не можна зробити якісні речі під якимось тиском. Це повинно бути органічною частиною політикуму. Втім, на мій погляд, на сьогодні відсутнє таке бачення у тих, хто прийшов до влади. Я хочу підкреслити, можливо, в інших політичних сил, які раніше були при владі, а тепер в опозиції, також не формувалось автоматично таке ставлення, але за роки взаємодії все-таки воно з’являлося. Якщо згадати часи президента Кучми, то навіть тоді взаємодія в складних умовах була більш ефективною. Тоді приймались закони, проекти яких пропонували аналітичні недержавні інститути. Тоді відбувалось активне обговорення на майданчиках — і не тільки й не стільки на шоу-програмах, а на справжніх майданчиках експертної оцінки. Причому із залученням як представників влади, так і опозиції, а також недержавних структур. Сьогодні цього фактично немає.
