У неділю в Сербії і Чорногорії пройшов день жалоби за загиблими в ході подій у Косовому минулого тижня. Завтра — п’ята річниця початку бомбардувань колишньої Югославії військово-повітряними силами країн-членів НАТО, приводом до якої послужила політика в Косово тодішнього президента Югославії Слободана Мілошевича. Важко сказати, чи були погроми косовських сербів спеціально спланованими й приуроченими до цієї дати. Але те, що проблема не просто не вирішена, але залишається однією з головних загроз європейській безпеці, очевидно. Спецпредставник Генерального секретаря ООН у Косово Гаррі Холкері заявив, що вважає вибух насильства в краї спровокованим екстремістами. За останніми підрахунками, в Косовому за три дні подій, які й у Сербії, й на Заході вважають етнічними чистками, загинуло 28 сербів. Сербські села взято під особливу охорону з боку сил КФОР. Учора до Приштіни прибув Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер.
П’ять років тому було прийнято рішення розпочати військово-повітряну операцію проти тодішньої Югославії через те, що президент СРЮ Слободан Мілошевич не прийняв останнього ультиматуму з боку Заходу стосовно Косово. Ультиматум вимагав від президента СРЮ не лише негайного припинення насильства в Косовому, в першу чергу, етнічних чисток, повернення всіх прав косовським албанцям, виводу з краю всіх частин збройних сил Югославії, безумовного доступу сил НАТО на югославську територію. Частина цих вимог, справедливих стосовно захисту прав косовського населення, явно суперечила й принципам міжнародного права, й поняттям державного суверенітету, власної юрисдикції.
Результатом бомбардувань, які тривали до середини червня 1999 року, стало прийняття Мілошевичем умов Заходу, створення спеціальної адміністрації ООН у Косово. Край формально залишився в складі Сербії, але Белград відтоді не мав жодного впливу на ситуацію в Косовому. Нове керівництво краю на чолі з президентом Ібрагімом Руговою відверто виступало за державну незалежність Косово. Справжнього роззброєння бойовиків Армії визволення Косово (УЧК) так і не сталося, хоча військовики сил КФОР, серед них і українсько-польського батальйону, зібрали чималу кількість зброї. Натомість чільні представники УЧК залишилися серед лідерів косовського суспільства. Ніхто досі не дав відповіді на питання, яким чином нова стрілецька зброя та амуніція західного виробництва потрапляли до бойовиків УЧК, яким чином можна припинити не тільки постійні сутички албанців iз не албанцями (не лише сербами, але й, зокрема, ромами) в Косово, але й постійні вилазки загонів бойовиків у Південну Сербію та Македонію (пізніше участь колишніх загонів УЧК і польових командирів відверто проявилася під час кризи в Македонії). Адміністрація ООН втратила контроль над ситуацією в краї. Навряд чи далекими від правди є підозри, що багато хто з «героїв» подій у Косовому й Македонії тісно пов’язаний iз міжнародними злочинними картелями, що займаються контрабандою людей, наркотиків, зброї.
Незважаючи на те, що ситуація в Косово значною мірою була й залишається неконтрольованою, вона перемістилася далеко на периферію обговорення проблем подальшого розвитку європейської безпеки та стабільності. Ще під час своєї першої президентської кампанії Джордж Буш заявляв, що виступає за виведення американських сил з Балкан (спочатку з Боснії, потім — iз Косово). Тобто, якщо для адміністрації Клінтона було необхідно продемонструвати тверду позицію Сполучених Штатів і готовність захищати демократію й права людини на Балканах навіть ракетами в разі необхідності, то для адміністрації Буша, особливо після 11 вересня 2001 року, пріоритетним напрямком став регіон Перської затоки, що чітко продемонструвала іракська кампанія минулого року. Європейський Союз, який не виключає можливого членства в своєму складі для Македонії, Сербії і Чорногорії, Боснії і Герцеговини, Албанії, iз самого початку не зміг визначитися зі своєю політикою стосовно Балкан і інструментами її здійснення. Після відходу з політичної сцени Мілошевича, який зараз перебуває під судом Гаазького трибуналу (серед висунутих до нього звинувачень — і геноцид косовських албанців), тема перестала цікавити європейську та американську пресу.
Проте питання майбутнього Косово залишається відкритим. Албанська більшість населення краю виступає за незалежність Косово. Чим це може обернутися для Європи — невідомо, і здається, ніхто цього не прораховував (те ж саме стосується Придністров’я, Абхазії, Аджарії та, можливо, інших квазідержавних утворень, що виникли в результаті військових конфліктів).
До останньої пори незалежність Косово фактично підтримували Сполучені Штати. Про це могла б свідчити заява колишнього американського спецпредставника в регіоні Річарда Холбрука: Сербія повинна вибрати, чи йти до Європи, чи повернути собі Косово. Незалежність Косово багатьма (і, можливо, небезпідставно) розглядається як перший крок до утворення «Великої Албанії» (до якої, крім самої Албанії, ще мали б увійти райони Сербії, Македонії та Косово). Події в краї минулого тижня, коли з 17 березня почалося вигнання сербів, руйнування церков і історичних пам’яток, свідчать, що ця ідея зовсім не знята з порядку денного. Приводом послугувало те, що серби нібито натравили собак на дітей-албанців, які були змушені рятуватися в крижаній воді й загинули. Цього поки що ніхто не підтверджує.
Теперішню хвилю насильства вдалося втихомирити. Проте варто б замислитися над тим, що міжнародна політика навколо Косово, практично повністю закрита для громадськості, була якщо не хибною, то неадекватною, бо за кілька років не привела до тих результатів, які очікувалися. Етнічні чистки з боку сербів змінилися аналогічним явищем з боку албанців. Про цю небезпеку ще наприкінці 1999 року попереджав тодішній Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана, який керував операцією проти Югославії. Перший вихід збройних сил країн НАТО за межі відповідальності Альянсу не став успішним ні для НАТО, ні для регіону, ні для безпеки як у регіоні, так і в Європі. Європейські країни, які так чи інакше підтримали рішення Вашингтона стосовно силового варіанта розв’язання проблеми, поки що так і не проявили готовності взяти відповідальність за події та їхній розвиток.
