Зараз потрібно, щоб лідери ЄС припинили вдавати, ніби проблема демографічного старіння Європи може бути вирішена за рахунок більшої внутрішньої мобільності трудових ресурсів. Замість цього ЄС необхідна широка керована імміграційна політика
На загальну думку учасників, нещодавній саміт ЄС у Стокгольмі був нудним заняттям. Лідери ЄС дещо просунулися в створенні єдиного фінансового ринку, що охоплює Союз, а також в запровадженні стандартного європейського патенту. Інші пропозиції з економічної лібералізації зайшли в глухий кут. Ідея єдиної зони контролю над повітряними перевезеннями в Європі була заблокована через суперечку, що виникла між Великою Британією та Іспанією з приводу Гібралтару, пропозиції щодо лібералізації постачання газом і електроенергією зустріли опір з боку Франції, яка виступає за переваги комунального обслуговування сектора комунального господарства.
Проте гарною новиною стала одна звістка, а саме: Стокгольмський саміт засвідчив перші ознаки того, що ЄС, нарешті, зможе, ледве пересуваючи ноги, наблизитися до ідеї, що досі становила табу: Європейському Союзу може бути потрібна єдина іміграційна політика. Донедавна уряди держав — членів ЄС дотримувалися двох ідей про імміграцію: всі вони поділяли думку, що звичайну імміграцію необхідно обмежувати або запобігати їй, а також погоджувалися, що усіх, хто шукає притулок, треба викривати як «фіктивних» економічних мігрантів, їх потрібно стримувати за допомогою політики виснаження, залякування і — в деяких випадках — утримання під арештом.
На додаток до цього, деякі уряди держав — членів ЄС, таких як Німеччина й Австрія, продемонстрували заклопотаність тим, що розширення ЄС викличе притік шукачів роботи з Центральної та Східної Європи, і дали зрозуміти, що вони зажадають відстрочення на довший час в наданні свободи пересування трудових ресурсів з будь-якої держави — нового члена Союзу. Вісімнадцять місяців тому, на саміті в Тампере, лідери ЄС заявили, що вони визнають «необхідність більш ефективного управління міграційними потоками». Проте насправді вони мали на увазі більш потужні заходи щодо запобігання нелегальній імміграції.
І все ж лідери ЄС мусять визнати те, що знають всі: населення Європи не просто старіє, його кількість починає зменшуватися і, ймовірно, продовжуватиме поступово скорочуватися в наступні десятиріччя. На саміті в Стокгольмі лідери вдавали, що розв’язання проблеми старіння Європи буде віднайдено в більшій мобільності роботи, більшій гнучкості та в майбутній економічній реформі. Проте очевидний той факт, що спад населення Європи може бути стриманий тільки за рахунок значної внутрішньої імміграції.
У лютому ООН опублікувала свої останні прогнози щодо світового населення на найближчі 50 років. У загальних рисах очікується, що населення найменш розвинутих країн світу збільшиться від 4,9 мільярда сьогодні до 8,2 мільярда у 2050 роцi, тоді як населення розвинутих регіонів у середньому залишиться стабільним — на рівні 1,2 мільярда. У рамках розвинутого світу, проте, очікується, що населення Європи різко скоротиться.
В деяких європейських країнах, таких як Франція й Ірландія, населення насправді збільшиться. Але в інших державах спостерігатиметься різке зменшення його чисельності. Населення Німеччини скоротиться з 82 мільйонів усього до 71 мільйона, в Італії відповідно від 57,5 мільйона до 43 мільйонів, а в Іспанії — з приблизно 40 мільйонів до трохи більше ніж 31 мільйон. «Загалом же населення ЄС скоротиться з 376 мільйонів до 339,3 мільйона, тобто на 37 мільйонів, або на 10%. Ще більш різке скорочення очікується в країнах Центральної та Східної Європи — кандидатах на вступ до ЄС (загалом від 105 мільйонів до 85 мільйонів, тобто на 20 мільйонів, або приблизно на 20%).
Значення цього надзвичайно глибоке. По-перше, на короткостроковий часовий період ЄС потребує істотної кількості іммігрантів. По-друге, страх перед припливною хвилею іммігрантів зі Східної Європи — переважно популістська фантазія. По-третє, Східна Європа сама потребує значної кількості іммігрантів.
До цього сценарію необхідно додати два стратегічних зауваження. По-перше, ймовірно, в найближчі 50 років населення Туреччини значно зросте (з 66 мільйонів до майже 100 мільйонів). Зараз, власне, Туреччина вважається потенційним кандидатом на вступ до ЄС. Але якщо підрахунки ООН правильні, то населення Туреччини в 2050 році набагато перевищуватиме населення будь-якої держави — члена ЄС, в тому числі й Німеччини, і становитиме 20% населення розширеного ЄС. Збільшення населення Туреччини може майже вирівняти скорочення населення в сьогоднішніх 15 державах — членах ЄС, але малоймовірно, що існуючі сьогодні держави — члени ЄС визнають це задовільним для себе.
Більше того, стратегічний баланс для Сходу Європи також трансформується, оскільки очікується, що населення Росії й України скоротиться набагато більше, ніж населення ЄС. Населення Росії, що наразі складає 145.5 мільйона, згідно з прогнозами, скоротиться до 104.5 мільйона; передбачається, що населення України скоротиться приблизно від 50 мільйонів до 30 мільйонів (вражаюче скорочення на 40%).
Цьому регіональному прикладу скорочення населення в Європі, Росії й Україні має протистояти більш значна картина глобального збільшення на 3 мільярди чоловік, переважно в світі, що розвивається. Побутує думка, що потреба Європи в іммігрантах, ймовірно, поєднуватиметься з масивним імміграційним тиском країн, що розвиваються, на розвинутий світ.
Зараз потрібно, щоб лідери ЄС припинили вдавати, ніби проблема демографічного старіння Європи може бути вирішена за рахунок більшої внутрішньої мобільності трудових ресурсів. Замість цього ЄС необхідна широка керована імміграційна політика. Це, без сумніву, складне завдання для політиків, особливо, якщо брати до уваги спадщину політики ксенофобії в надто багатьох державах — членах ЄС. Проте воно має бути вирішене, і якомога швидше.
