Події навколо виступів французьких студентів проти нового трудового закону, який спрощує процедуру звільнення молодих спеціалістів, набирають обертів. До вимог студентів скасувати нововведення приєдналися профспілки. Наступного тижня в країні запланований загальнонаціональний страйк. За останніми даними, по всій країні бастують дві третини університетів. Таких масових виступів студентів Франція не бачила з травня 1968 року. Тоді подібні події фактично призвели до відставки президента.
Наприкінці 1960-х років студенти, незадоволені своїм становищем, виступили проти політики влади. Їх підтримали профспілки працівників, тому студентські заворушення переросли в масштабний страйк, унаслідок якого зупинилися десятки підприємств. У страйку взяли участь майже десять мільйонів людей. Завдяки зусиллям тодішнього прем’єр-міністра Жоржа Помпіду з демонстрантами була підписана мирова угода, але 1969 року під тиском громадськості захиталося крісло під президентом Шарлем де Голлем, отже, лідер був змушений піти у відставку.
Сьогоднішні протести викликані прийняттям закону, який, як вважають в уряді, має скоротити безробіття серед молоді: мовляв, роботодавці з більшим бажанням найматимуть молодих спеціалістів. Ситуація із зайнятістю французької молоді, справді, невтішна — близько 20% молоді віком від 18 до 25 років безробітні. Відповідно до нового закону роботодавець може в будь-який момент звільнити працівника, не старшого за 26 років, який відбуває дворічний випробувальний термін, без пояснення причин звільнення. Утім, одразу напрошується питання — як при цьому захищений молодий працівник? У чому гарантія того, що його не викинуть на вулицю одразу після того, як він стане непотрібний? На це звертають увагу й представники французьких профспілок, які вважають, що новий закон дозволить роботодавцям елементарно експлуатувати молодь. Інакше кажучи, якщо в чомусь цей закон і заохочує роботодавців, то це в зайвій самовпевненості, адже молодий працівник позбавлений механізмів обґрунтувати несправедливість свого звільнення й довести це в суді.
Можливо, саме така половинчастість зусиль уряду на благо молодого покоління й обурила французьких студентів. Доливає олії у вогонь принципова позиція чинного прем’єра Домініка де Вільпена не йти на поступки, незважаючи на заклик президента Жака Ширака налагодити діалог із невдоволеними. «Влада твердить, що вони відкриті для діалогу й готові вести з нами переговори, але при цьому не роблять нам ніяких пропозицій», — цитує Бі-Бі-Сі представника однієї з профспілок.
Чи була готова влада до такої реакції? За благими намірами уряду вбачається намагання якось загладити наслідки соціальних бунтів в іммігрантських кварталах найбільших французьких міст наприкінці минулого року, які відкрили всьому світу реальну ситуацію у суспільстві — далеко не всі мають рівний доступ до гарної освіти й, як наслідок, роботи. Уряд, схоже, абсолютно впевнений в ефективності нового закону, про що може свідчити непохитна позиція прем’єра де Вільпена, якого президент Франції Жак Ширак, як пише французька преса, ймовірно, хотів би бачити своїм наступником. Французькі ЗМІ зазначають, що низка останніх соціальних заворушень завдасть непоправного удару по політичній кар’єрі Домініка де Вільпена й зайвий раз вказує на прірву, яка утворилася між владою та суспільством.
КОМЕНТАР
Чим пояснити активність французьких студентів? Наскільки активними в захисті своїх прав є українські студенти? З цими запитаннями «День» звернувся до Ольги РЕШЕТИЛОВОЇ, студентки четвертого курсу Національного університету «Острозька академія», редактора студентської газети «Острозька Академія».
— Те, що французи знають давно, українці, на жаль, ще не усвідомили. Французькі студенти знають що й як їм захищати, та час від часу цим користуються. Український студент настільки незахищений у правовому та соціальному аспекті, що він навіть не має плацдарму для будь-якого роду протестів. Якщо французи не погоджуються зі змінами в трудовому законодавстві, то українські студенти не мають практичного права навіть на працевлаштування. Здавалося б, у такій ситуації саме українські студенти повинні бути значно активнішими, ніж французи. Проте це не так. Чому? Складне запитання. І тут не відмахнешся банальним «немає відповідного досвіду», «традиції викоренені за час радянської влади». Проблема значно глибша.
Усі сфери життя в нашій державі настільки заполітизовані, що будь-який студентський протест (наприклад, акція проти об’єднання ВНЗ, призначення ректора університету чи подовження терміну навчання) сприймається як політичне замовлення. Засоби масової інформації в таких випадках говорять про політичні причини протесту, а не про соціальні чи будь-які інші. Проблема також і у відсутності чіткої структури студентського самоврядування. В українських ВНЗ, як правило, студентські братства існують для того, щоб виконувати доручення керівництва. І самоврядуванням такі органи називаються тільки формально. Звичайно, в таких умовах неможливий захист студентських прав.
Є ще одна проблема — це суттєве зниження якості освіти останніми роками та корумпованість навчальних закладів. У багатьох ВНЗ навчаються люди, які потрапили туди абсолютно незаслужено. Не хочу нікого образити, проте ні інтелектуальний рівень, ні життєва позиція таких студентів не дозволяють говорити про студентську активність загалом.
Звичайно, є й інша, значно менша, когорта. Це ті, хто розпочав помаранчеву революцію, це ті, хто створює громадські організації та рухи, і працює не за гроші, а заради власних переконань і амбіцій. Проте таких студентів надто мало, щоб найближчим часом сподіватися на високу студентську активність. На жаль чи на щастя — сказати складно. Адже молодіжний радикалізм, попри всі свої позитиви, має потужну руйнівну силу.
