За декілька днів у Франції відбудеться референдум щодо схвалення проекту конституції ЄС. Більшість аналітиків сходиться на думці, що саме цей референдум стане вирішальним у історії Об’єднаної Європи, оскільки від його результатів за великим рахунком залежатиме майбутнє Євросоюзу. Останні соцопитування поки що невтішні — більшість французів виступають проти прийняття Конституції, побоюючись напливу мігрантів до країни після нового розширення (зокрема, після включення Туреччини до ЄС). Негативно французьке «ні» може позначитися і на європерспективах України. Дипломати ЄС постійно підкреслювали, що до французького референдуму будь-які розмови про майбутнє членство України марні. Ще більше вони будуть марними, якщо Конституцію ЄС не приймуть. Тоді може йтися про чергову кризу в євроорганізації...
З десятьма новими країнами-членами Європейський Союз включає в себе 25 країн і 453 мільйони громадян. З огляду на той факт, що в минулому тисячолітті країни-члени ЄС постійно воювали одна з одною, і протягом сорока п’яти років «холодна війна» розділяла континент на два ворожi блоки, сьогоднішня Європа є успіхом величезної історичної важливості.
Дійсно, ЄС символізує відразу декілька речей. По-перше, він є гарантом миру: війна між країнами-членами Союзу сьогодні технічно неможлива. Більше того ЄС є грандіозним механізмом міжнародного примирення. Німців і французів, які ще 60 років тому відчували таку ж любов щодо один одного, як зараз серби та боснійці, сьогодні можна порівняти з подружньою парою. Католики та протестанти в Ірландії вбивали один одного протягом цілого сторіччя, але після вступу до ЄС визнали ідіотизм цього конфлікту і неминучість примирення. Аналогічний процес починається після дев’яти сторіч ненависті і воєн для угорців і румунів. Греція щойно прийняла ухвалу підтримати початок переговорів про вступ Туреччини до ЄС у наступні дванадцять років.
Союз також є символом процвітання, бо являє собою ефективний механізм подолання його більш відсталими членами останніх перешкод до розвитку. Ірландія і Греція, колись дві найбідніші країни в Європі, пережили швидке економічне зростання, внаслідок якого Греція наблизилася до середньоєвропейського рівня розвитку, в той час як Ірландія посіла місце в числі найбагатших країн.
Саме з цих причин країни, які перебувають за межами ЄС, хочуть приєднатися до Союзу. Менше ніж за два роки це стане реальністю для Болгарії та Румунії, в той час як переговори починаються з Хорватією та Туреччиною. Також ідеться про вступ до ЄС Сербії та України. Для кожної з цих країн вступ до ЄС означає мир із сусідами та примирення всередині країни, а також прискорене економічне зростання.
Все це тягне за собою певну нестабільність, особливо якщо рушієм процесу розширення є переговори між урядами, а не демократичний вибір. Проект нової Європейської конституції було розроблено для того, щоб вирішити цю проблему. І раптом створюється враження, що на референдумі 29 травня Франція має намір проголосувати проти ратифікації конституції. Якщо це станеться, результат буде подібний до землетрусу.
Хоча кожна з країн-членів ЄС зіграла свою роль у європейській інтеграції, Франція, безперечно, є країною, яка внесла величезний ідейний і практичний внесок у цей процес. Так в чому ж річ? У Франції, як і в усій Європі, завжди існували неприборкані націоналісти, які говорять «ні» Європі в ім’я захисту національного суверенітету. Але незалежно від того, належать вони до екстремістського правого чи до комуністичного лівого крила, репрезентують не більше 20% електорату. Крім цього два чинники пояснюють дивне явище, зафіксоване нещодавніми опитуваннями громадської думки у Франції.
Перший полягає в тому, що французи хочуть звести рахунки зі своїм президентом і урядом. Жака Ширака було переобрано на посаду президента 82% голосів через загрозу приходу до влади правих екстремістів. За всіма даними половина цих голосів належить людям, які розділяють ліві погляди. Але Ширак повів себе так, начебто його мандат був незаперечним і сформував найбільш консервативний французький уряд за останні півсторіччя. «Примусимо бідних платити», — так можна описати сьогоднішній фінансовий порядок у Франції. Це відгонить узурпацією влади і спонукає багатьох французів висловити свій гнів під час голосування.
Іншим чинником є те, що Франція, як і решта світу, страждає від погано керованої форми глобалізації. В результаті, Франція страждає від зростаючої нерівності, високого рівня безробіття, постійної корпоративної реструктуризації, що викликає масові звільнення, загрози державному секторові й програмам соціального забезпечення, а також від загального відчуття нестабільності та ненадійності.
Світ зазнав величезного економічного дерегулювання, яке пропонується монетаристською доктриною і підтримується консервативними силами, що домінують у розвинених країнах Північної Америки, Європи і Далекого Сходу. Це економічне цунамі прийшло до нас зі Сполучених Штатів — у ньому немає нічого для Європи, але праві сили в усіх країнах, які об’єдналися в правлячу Європою більшість, виступають на його підтримку.
Саме бажанням протистояти цьому станові речей, передусім і пояснюється «ні», яке хочуть вигукнути стільки французів. Але це буде великою помилкою. Лише єдина Європа, зосередившись політично на ідеї кращого регулювання, являє собою достатню силу для протистояння неоліберальному цунамі. Але для цього потрібна ясність доктрини, тверда політична воля і конституція. Дійсно, відхилення Європейської конституції є вірним способом погубити європейський динамізм і послабити здатність Європи до самозахисту.
У Франції все ще тривають дебати, і ще нічого не втрачено. У французького народу ще є час взяти себе в руки, що, як підтверджують опитування громадської думки, вони й починають робити. Європа заслуговує на це.
Мішель РОКАР — колишній прем’єр-міністр Франції і лідер Соціалістичної партії, член Європейського парламенту
