У Вселенському православ’ї сталося надзвичайне — без найменшого перебільшення — подія, що може створити прецедент, вельми небажаний для деяких інших автокефальних Помісних православних церков. Йдеться про те, що 14 липня Священний Синод Антиохійського патріархату ухвалив постанову про надання автономії своїй багатій та стратегічно важливій митрополії в Америці.
Для того, щоб бути зрозумілими, наведемо коротку історичну довідку. Антиохійська православна церква (АПЦ) сформувалася ще у III сторіччі християнської ери, а патріархатом стала в 451 році — за рішенням IV (Халкідонського) Вселенського собору. Назва церкви походить від стародавнього міста Антиохія (нині Антак’я), колись столиці Сирії — Римської провінції. Антиохійська церква — одна з найстаріших християнських незалежних церков; в ієрархії 14-ти загальновизнаних православних церков світу вона посідає почесне третє місце «серед рівних» — після Константинопольської та Олександрійської. Вважається, що першим єпископом АПЦ був апостол Петро і що слово «християни» (послідовники Христа) походить саме з Антиохії.
АПЦ керує патріарх «Великий Антиохії і всього Сходу» спільно зі священним Синодом. Сьогодні главою Антиохійської церкви є патріарх Ігнатій IV. Найбільш численною за кількістю парафій і дуже впливовою частиною Антиохійської церкви є Північноамериканська митрополія АПЦ, очолювана митрополитом Нью-йоркським і Північноамериканським Філіпом. Митрополія зовсім «молода» — її остаточне оформлення відбулося 1975 року, хоча сірійсько-арабські місії та громади існують в Америці майже два сторіччя.
Кілька років тому Північноамериканська митрополія почала офіційно претендувати на більшу міру самостійності в межах юрисдикції Антиохійської церкви. Мати-церква, тобто Антиохійська, категорично виступала проти, як це часто буває в православному світі в подібних ситуаціях. Ще б пак! Нині Північноамериканська митрополія має 235 парафій, де служать 270 священиків і 80 дияконів. Це значна частина невеликої АПЦ.
Незадовго до рішення Синоду АПЦ митрополит Філіп в інтерв’ю американським журналістам висловив серйозні сумніви в тому, що очолювана ним митрополія зможе колись отримати автономію. Він також заявив, що якщо Священний Синод АПЦ не дарує Північноамериканській митрополії автономію, то він буде змушений вжити рішучих заходів. А саме — проситиме архієпископа Димитрія, главу Грецької православної церкви Америки у складі Константинопольського патріархату (КП), про об’єднання. (Чи не нагадують ці події щось дуже знайоме нашому читачу, а саме — спроби Української автокефальної православної церкви отримати канонічний статус за сприяння американської УПЦ під омофором Константинопольського патріарха?)
Архієпископ Димитрій, який нещодавно очолив грецьку паству КП в Америці, зрозумів митрополита Філіпа у тому смислі, що той хоче не тільки об’єднатися, але й створити в США нову, цілком незалежну (також і від Вселенського патріарха) православну церкву. У відповідь обережний архієпископ Димитрій заявив, що не збирається навіть обговорювати це питання з митрополитом Філіпом і що він збереже вірність Константинополю.
Однак на ієрархію Антиохійської церкви рішучість митрополита Філіпа справила належне враження (на це, можливо, і був розрахунок). І щоб у «боротьбі за незалежність» зовсім не втратити Північноамериканську митрополію, скликали засідання Синоду під головуванням предстоятеля Антиохійської Православної Церкви патріарха Ігнатія IV. І ось, як уже було сказано, Синод вирішив задовольнити прохання глави Північноамериканської митрополії про надання їй автономії. Автономію отримали; попереду — складна дипломатична робота, пов’язана з виробленням угоди про поділ прав між патріархією та митрополією Антиохійської церкви. Для чого буде створено спеціальний комітет, до складу якого увійдуть шість митрополитів АПЦ.
(Автономна православна церква має певну самостійність у своїх внутрішніх справах. Рівень цієї самостійності визначається спеціальною угодою з Матір’ю-церквою. Главу автономної церкви обирає Помісний собор цієї церкви, але затверджує патріарх тієї церкви, яка надала автономію).
P.S. Нещодавно на високій всеправославній раді обговорювалися проблеми збереження єдності кожної церкви, запобігання розколам і розмежуванням. Як завжди, наголошувалося на обов’язковому дотриманні древніх канонів і правил. Однак динаміка, еволюція церковного життя не завжди вкладається у встановлення, прийняті багато століть тому зовсім в іншому світі. Мудре вирішення конфлікту Антиохійською патріархією багато варте.
