Як оцінюють у Кремлі перший візит міністра закордонних справ України Арсенія Яценюка до Москви, який відбувся днями? І як загалом сприймають у Росії ініціативи, які висунув у ході переговорів український міністр? Про це в інтерв’ю «Дню» розповідає провідний науковий співробітник Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД), доктор історичних наук Тамара ГУЗЕНКОВА. Потрібно зазначити, що багато які рекомендації такої інформаційно-аналітичної структури, як РІСД, враховуються «путінською» адміністрацією.
— Візит нового міністра закордонних справ України Арсенія Яценюка до Росії в нинішній ситуації несе особливе навантаження. По-перше, він зроблений у розпал гострої політичної кризи, в якому противниками виявилися головні суб’єкти української влади — Президент і парламент. Таким чином, міністр виявився свідомим чи мимовільним транслятором певних сигналів, які подаються учасниками конфлікту. Розгадати їх значення не важко. По- перше, цей візит покликаний продемонструвати те, що глибина внутрішньополітичних суперечностей не настільки велика, щоб переривати зовнішньополітичний діалог, тим більше зі стратегічно важливими країнами. У цьому сенсі керівник МЗС України, здається, перестарався, коли заявив, що «нічого надприродного в Україні не відбувається і ситуація в Києві абсолютно нормальна». По-друге, молодий (і в прямому, і в переносному значенні) політик- міністр взяв на себе функцію прикрити ту порожнечу, яка утворилася через два візити до Москви Президента Віктора Ющенка, які так поки що і не відбулися. Перелік питань, які так чи інакше було порушено А. Яценюком, також свідчать про його певну сміливість: тут і Великий договір, і ЄЕП, і ЧФ, і План дій Україна — Росія, і енергетичні питання. Це широкий спектр важливих для обох сторін питань.
Істотно також зазначити те, що український голова зовнішньополітичного відомства постарався сформулювати теми без конфронтації. Особливо це стосується переговорів із питань базування ЧФ. Однак уже перші висловлювання нового міністра дають підстави думати, що просування ідеї оновлення «стратегічної співпраці» буде пов’язане з чималими труднощами. Зокрема, зауваження про те, що ЄЕП потребує зміни пакетного підходу і в перегляді його економічної складової свідчать про те, що в України (чи в українського МЗС?) чимало претензій до існуючого формату ЄЕП. Висловлювання А. Яценюка про виняткову зацікавленість в економічній складовій і про відмову від участі в наднаціональних органах навряд чи можна трактувати як нові підходи в двосторонній співпраці. Скоріше, це «стара пісня про головне».
Пропозиція щодо оновлення базового договору від 1997 р. також непроста і, прямо потрібно сказати, не безперечна тема. Або українська сторона абсолютно виразно розуміє, що, як і для чого вона має намір міняти в Договорі, або ця ідея носить пробний характер з метою довідатися про реакцію партнера. Думається, перш ніж намагатися оновлювати насилу ратифікований документ, не завадило б проаналізувати, а що було зроблено, наприклад, в рамках Програми економічної співпраці на 1998—2007 рр. І чи варто Україні, яка переживає непростий період політичного реформування та конституційної кризи, втягуватися до процесу переписування ще й зовнішньополітичних договорів.
У Москві до нового глави МЗС поставилися, як можна зрозуміти з висловлювань офіційних осіб, цілком толерантно. Але точна дата зустрічі двох президентів не обговорювалася. Думається, що тут не цілком згодні із заявами представників українського МЗС про «абсолютно нормальну ситуацію в Києві». Для ефективної зустрічі голов держав все ж таки потрібна збалансована політична обстановка. І чим швидше її буде досягнуто, тим більш конструктивним може стати міждержавний діалог.
