Сьогодні в Росії — жалоба, оголошена президентом Володимиром Путіним.
Жалоба за загиблими моряками — екіпажем затонулої субмарини «Курськ». Президент
Росії вилетів нарешті на місце трагедії. І навіть тут проявився увесь цинізм
влади радянського покрою. Бо родичів загиблих моряків туди не допускали.
Пояснювалося все двома причинами. По-перше, поганою погодою, яка, втім,
не завадила президентові. А по-друге — саме візитом президента Путіна.
Навряд чи після цього в когось збережуться добрі почуття і до Кремля, і
до флотського командування, і до місцевих властей. Чомусь відразу згадується
Чорнобиль. Тоді вся інформація про вибух старанно приховувалася мало не
тиждень — її могли отримати лише ті, хто слухав «голоси». І пізніше люди
змушені були визнати, що брехав не Захід, а рідна влада, яка вигнала тоді
їх на святкову першотравневу демонстрацію, старанно виконуючи вказівки
Москви через недопущення паніки.
Мабуть, вперше за період путінського правління московська
преса (крім офіційної) різко виступила проти президента, влади, командування
та Системи. «Новые известия», зокрема, писали про період «сірих людей»,
який має закінчитися з катастрофою «Курська». Трагедія — і безглуздя. Все,
до болю знайоме з минулих часів, і незрозуміле західній пресі.
Світова реакція на трагедію ділилася на дві частини. Співчуття,
висловлені й офіційно — лідерами держав, і менш офіційно — медіями. І гостра
критика, рівень якої знову нагадував доперебудовні часи. «Своєю бездіяльністю
Путін перетворює катастрофу на кризу», «Скритість та брехня Путіна викликають
обурення» — це ще не найгостріші заголовки вчоращніх західних газет. «Вашингтон
Пост» вважає, що Росія повернулася до «умнівних радянських стандартів відкритості
та компетентності» періоду «холодної війни».
«Холодною війною» потягує і з іншого боку — розслідування
західних журналістів виявили, що на момент катастрофи «Курська» в акваторії
навчань російського Північного флоту могли знаходитися субмарини країн-членів
НАТО, як би це не спростовували представники штабів НАТО, Великої Британії,
Сполучених Штатів. Якщо це правда — то, таким чином, головна версія причин
катастрофи, взята на озброєння Москвою, — зіткнення «Курська» з міфічним
«підводним об’єктом» — може мати право на існування. Хоча зараз цю версію
поділяють далеко не всі російські флотські експерти.
Про причини катастрофи, зрештою, ще може бути сказано багато
чого. Те ж, що катастрофа дійсно перетворюється на кризу в суспільстві
— схоже на правду. Путін, який намагався сконцентрувати всю владу у власних
руках, тепер, після вибуху в підземному переході в центрі Москви й тим
більше після трагедії в Баренцевому морі виглядатиме в очах росіян головним
відповідальним. Довіра суспільства до влади ніколи не була надто високою.
Тепер же, після цілої низки незрозумілих кроків (гордовита відмова від
закордонної допомоги, вичікування незрозуміло чого, інформаційна блокада,
запізніле та невиразне телезвернення, нарешті, затримка з допуском родичів
загиблих до місця трагедії) — все це може тільки розлютити середнього росіянина.
Неминучі за радянськими законами жанру погромні кадрові перестановки серед
вищих військових вже нічого не змінять.
Російський флот продемонстрував, що він відтепер може лякати
хіба що Україну. Російська влада продемонструвала, що для неї, як і раніше,
нічого не варта головна цінність — життя кожної окремої людини. Втім, і
те, й інше й раніше ні для кого не було секретом.
