Екс-канцлер Німеччини Герхард Шредер погодився стати главою компанії, яка прокладає газопровід із Росії через Балтійське море до Німеччини й далі в Західну Європу. У багатьох країнах Шредеру висунули б обвинувачення в зловживанні службовим становищем. Його очевидна етична помилка посилюється тим фактом, що в цей самий момент Росія загрожує припинити поставки газу в Україну, якщо Київ не погодиться з вимогами про підвищення цін із боку належного державі газового монстра — «Газпрому».
Стратегічне завдання Росії очевидне: припинення поставок газу в Україну в цей час також означає припинення поставок газу у велику частину Європи, тому що частина її найбільших газопроводів проходить через Україну. Обходячи Україну, Польщу й, звичайно, країни Балтії, новий газопровід обіцяє надати могутніші важелі Кремлю, який прагне знову заявити про себе в регіоні. Президенту Володимиру Путіну та його адміністрації більше не доведеться турбуватися про Західну Європу, коли вони вирішать, наскільки сильно притиснути колишніх комуністичних сусідів Росії.
Чи насправді варто Європі давати Путіну цю нову імперську зброю? Чи не буде ще гірше, коли Росія поверне її проти залежного в енергетичному плані ЄС? Те, що колишній німецький канцлер має намір очолити компанію, яка може надати Росії способи впливу на економіку ЄС, є доказом небезпечного самовдоволення Європи перед обличчям неоімперіалістських амбіцій Путіна.
Звичайно, російські ЗМІ усвідомлюють зростаючу залежність Європи від російської енергії. Насправді, вони радіють з цього: після того як ми об’єднаємо та збільшимо наш спільний газовий бізнес, пишуть автори російських перекладних видань, Європа замовкне про права людини. Путін висловлює таку позицію більш прихованим способом: своїм зобов’язанням дотримуватися курсу, за його словами, «незалежної політики». Під цим він має на увазі те, що Росія повинна бути «незалежною» від стурбованості західних демократичних держав проблемами моралі та прав людини.
Можливо, деякі європейські керівники справдi вважають, що мета, яка полягає в підтримці затишного процвітання Союзу, виправдовує мовчання про права людини та інші проблеми, які дратують Кремль. Звичайно, ми можемо висловлюватися — стисло — в «комерційних» питаннях, таких, наприклад, як відчуження власності ЮКОСу, але якщо Кремль встановить ціну на наші цінності чи критику російських проступків — як, скажімо, в Чечні — європейці, мабуть, швидше замовкнуть, аніж зіштовхнуться з необхідністю платити вищу ціну за енергію, або навіть такою блокадою, яка наразі загрожує Україні.
У міру того, як Путін перетасовує свою адміністрацію, підпорядковуючи Думу своїй волі, надії ЄС на зростаючу «європеїзацію» Росії необхідно полишити. Росія, яку будує Путін, перетворилася від надій на свободу після радянського режиму в нафтовий і газовий бастіон для своєї нової зразкової еліти з колишніх КДБ-ешників. Дійсно, Маттіас Уорніг, виконавчий директор консорціуму газопроводу, який очолить Шредер, є давнім другом Путіна. На початку цього року журналісти The Wall Street Journal повідомили, що Уорніг, який очолює російське відділення Дрезденського банку, був агентом Штазі, таємної поліції у Східній Німеччині, й познайомився з Путіним наприкінці 1980-х рр., коли російський президент перебував у Східній Німеччині як агент КДБ.
ЄС підписав численні угоди з Росією, включаючи угоду про «спільні простори» для свободи та правосуддя. Кремль дуже добре вміє створювати видимість такого ідеалізму. Його контроль над Східною Європою завжди зміцнювався на підставі «договорів про дружбу», а вторгнення радянських військ в Угорщину в 1956 р. та Чехословаччину в 1968 р. були «братськими» місіями...
Якщо європейці серйозно ставляться до своїх спільних просторів для прав людини та свобод, вони повинні визнати, що завбачливі чиновники з путінського Кремля не поділяють цих цінностей. Те ж саме стосується уявлення про Росію як союзника в боротьбі з тероризмом: швидше холодні голови Кремля просто використовуватимуть кожну кризу як можливість посилити свою руйнівну владу та вплив.
Нас, нові демократичні держави Східної Європи, навчила наша спадщина, що за кожним дипломатичним актом Росії приховано імперські амбіції. Західні європейці, які були позбавлені такої спадщини, повинні брати до уваги наші попередження. Залежність від Росії — навіть якщо від її обличчя тепер виступає нібито «харизматичний» Герхард Шредер — приведе лише до безодні.
Вітаутас ЛАНДСБЕРГІС — депутат Європарламенту, екс-президент Литви
ІНША ДУМКА
Президент Російського союзу промисловців і підприємців (РСПП) Олександр ШОХІН висловився за ринкові підходи в торгівлі газом з Україною. За його словами, Україна ратифікувала Енергетичну хартію, яка не допускає змішування двох питань — про транзит газу та про постачання газу в країну транзиту. Шохін також вважає, що посилання української сторони на політичні й історичні причини підтримки низьких цін на газ неприпустимі. «Збереження ціни в 50 доларів не має економічного сенсу. Але й політичного сенсу воно не має, оскільки Україна демонструє свою європейськість, свою незалежність», — сказав Шохін. Говорячи про ставлення ЄС до газового конфлікту між Росією й Україною, Шохін зазначив, що Євросоюз має дотримуватися єдиного стандарту до обох країн. «Якщо Росія в рамках переговорів щодо СОТ підштовхується ЄС до підвищення цін на газ і наближення їх до європейського рівня, то нерозумно закривати очі на те, що Україна намагається використовувати дешевий газ», — сказав президент РСПП. Він додав, що внаслідок субсидування українських виробників останні отримують можливість демпінгувати на російському ринку.
