Коли організатори нещодавніх терористичних актів у Стамбулі посилали терористів-самовбивць до єврейських синагог й адміністративних будівель Великої Британії, вони розраховували привернути увагу одразу кількох «аудиторій». Одна з них — і потенційно найважливіша — це громадяни Європейського Союзу, до якого прагне політичний клас Туреччини.
Боротьба за вступ Туреччини до ЄС триватиме на багатьох фронтах: всередині самої країни, де уряд нині здійснює серйозні реформи, щоб отримати право на статус кандидата; за столом переговорів, щойно Європейська Рада уповноважить у грудні 2004 року Комісію розпочати офіційні переговори про вступ; і серед громадськості країн-членів ЄС.
Із цих трьох фронтів останній потребуватиме найбільших зусиль. Більшість громадян ЄС сьогодні ставляться до перспективи вступу Туреччини до Європейського Союзу зі стурбованістю. Ті, хто несе відповідальність за терористичні акти у Стамбулі, імовірно, розраховують на те, що ісламський тероризм ще більше посилить цю тривогу.
Будучи колись винятково західноєвропейською спільнотою, Європейський Союз розширив відтоді свої кордони в усіх напрямках. З наступного року кордони ЄС простягатимуться від Фінляндії на півночі до Кіпру й Мальти на півдні, від Ірландії на заході до країн Прибалтики на сході. І хоча громадян ЄС ніколи не полишала стурбованість, що вступ до ЄС нових членів похитне їхнє становище з погляду робочих місць і субсидій, в кінцевому результаті вони зазвичай поступалися.
Але з Туреччиною справа інакша. Десять нових країн, чий вступ до ЄС заплановано на наступний рік — і навіть балканські держави, яким сьогодні пропонують перспективу вступу, — підпадають під традиційне визначення Європи. І жодна з них не є досить великою для того, щоб порушити баланс, існуючий на сьогодні в ЄС.
Інша справа Туреччина. За винятком невеликої смужки землі, її територія знаходиться в Азії, а не в Європі; це країна ісламської, а не християнської культури; і якщо, припустімо, у 2013 році Туреччина приєднається до Європейського Союзу, її населення буде набагато більшим — і набагато молодшим, — ніж населення будь-якої іншої країни-члена ЄС.
Більш того, оскільки Туреччина межує з такими країнами, як Іран, Ірак і Сирія, ЄС опиниться в безпосередньому сусідстві з проблемним регіоном, який виявився не в змозі самостійно навести порядок і встановити спокій і стабільність на своїй території, який є центром ісламського радикалізму і тероризму, який складається з хитких держав, просякнутих націоналізмом і охоплених гонкою озброєнь (включно з ядерною зброєю), регіоном, де зберігається стратегічне втручання з боку США, і де Ізраїль і надалі розпалюватиме антизахідні настрої. Якщо Туреччина стане членом ЄС, ЄС стане частиною неспокійного Близького Сходу — найскладнішого регіону в нинішньому світі.
Проте саме з огляду на ці міркування користь від вступу Туреччини до ЄС значно переважує пов’язаний з ним ризик. Насамперед перспектива вступу є потужною рушійною силою для модернізації Туреччини, у той час як сучасна демократична і процвітаюча країна надзвичайно важлива для Європи, як зсередини, так і зовні.
Більш того, вступ до ЄС країни, яка проповідує помірний іслам, дуже сприятиме інтеграції мусульманських меншин, які проживають у країнах Європи, які вже досить великі і чисельність яких швидко зростає і без турецького населення. І нарешті, використовуючи можливості, які надають ісламські традиції, регіональні зв’язки, ресурси та географічне положення Туреччини, ЄС зможе набагато краще стабілізуючим чином впливати на регіон, що в будь-якому випадку позитивно позначиться на безпеці Європи.
Це дуже серйозні аргументи. Однак найбільше питання полягає в тому, чи достатньо вони переконливі для впливу на скептично налаштовану європейську громадськість.
Для заблокування вступу Туреччини до ЄС у 2013 році вистачить однієї із, напевно, тридцяти країн-членів. Безсумнівно, деякі з них винесуть це питання на референдум, що залишить рішення за народом, а не тільки за парламентом цих країн. Навіть у Німеччині, де референдуми не передбачені конституцією країни, сьогодні лунають заклики провести референдум із питання вступу Туреччини до ЄС, а одна опозиційна партія вже заявила, що зробить це питання центральним елементом своєї передвиборної кампанії під час виборів до Європейського Парламенту наступного року.
Якщо стурбованості європейської громадськості стосовно Туреччини дати можливість проявитися на референдумі з приводу потенційного вступу цієї країни до ЄС, шанси Туреччини на вступ виглядатимуть досить слабко. Під кінець переговорів може виявитися, що Туреччина буде готовою для Європи, але Європа — ще неготовою для Туреччини.
Ось чому боротьба за членство Туреччини в ЄС уже почалася, і терористи, які влаштували терористичні акти у Стамбулі, схоже, розуміють це. Ті, хто вірить, що ЄС — це правильний вибір як для Туреччини, так і для самої Європи, повинні почати боротися за свої переконання. Ніщо не може бути гіршим, як для Туреччини, так і для всієї Європи, якщо уряди європейських країн погодяться на вступ Туреччини, але не зможуть повести за собою своїх громадян.
Терористи, без сумніву, продовжуватимуть насаджувати страх перед ісламською Туреччиною серед малодушних громадян Європи. Будемо сподіватися, що в кінцевому результаті терористичні акти проти невинних людей на людних вулицях Стамбула сприятимуть поширенню серед європейців не страху, а швидше почуття солідарності з цією поміркованою і динамічною країною перед обличчям спільного ворога.
Крістоф БЕРТРАМ — директор Берлінського інституту науки й політики
