МЗС України стоїть на тій позиції, що порядок перетину українсько-російського кордону має бути якомога простішим для громадян, — сказав «Дню» заступник глави вітчизняного зовнішньополітичного відомства Валентин Наливайченко, коментуючи останні дискусії про можливий перехід на закордонні паспорти для взаємних поїздок українців та росіян. 1 січня 2006 року збігає строк чинної угоди про порядок перетину кордону, відбулися кілька раундів переговорів щодо її перегляду. «Восени переговори буде продовжено в Києві», — повідомив Валентин Наливайченко.
Питання про перетин кордону за закордонними паспортами обговорювалося ще кілька років тому — то з ініціативи України, то з ініціативи Росії, але досі громадяни двох країн можуть використовувати для поїздок і внутрішні паспорти також. А восени минулого року Росія збільшила для українців строк перебування на своїй території без реєстрації з трьох днів до 90-та.
Зрозуміло, що запровадження закордонних паспортів для поїздок не потішить багатьох як у Росії, так і в Україні. По обидва боки від хутора Михайлівського у безлічі людей просто досі немає цього документа. (Як повідомили «День» в одному зі столичних відділів віз та реєстрацій, сьогодні оформлення закордонного паспорта коштуватиме мінімум 195 гривень.) Очікуване підписання угоди про спрощений порядок перетину кордону жителями прикордонних областей буде здатне зняти лише малу частку можливих проблем.
Для прогресу у відносинах із ЄС Україні необхідно зміцнити східний кордон — за допомогою Євросоюзу і — як не крути — за доброї волі Росії. У противному випадку наш «транзитний потенціал» будуть згадувати насамперед в контексті нелегальної міграції. Та чи допоможуть тут одні лишень закордонні паспорти? «Дірявий» кордон ними не залатати. Крім того, необхідно підписати з Росією угоду про реадмісію.
З усього виглядає, що перспектива переходу на закордонні паспорти для взаємних поїздок громадян, що явно неспроможна підвищити популярність української партії влади напередодні парламентських виборів, є одним із аргументів тиску з боку Росії.
Утім, сама дискусія піднімає багато інших проблем. Погляд на деякі з них ми пропонуємо вашій увазі.
На перший погляд, одними із тих, хто насамперед постраждає від переходу на закордонні паспорти, будуть українські заробітчани в Росії. Однак на думку співробітника Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБОУ, доктора історичних наук Олени МАЛИНОВСЬКОЇ , «єдина проблема полягатиме в тому, що людям, які поки не мають закордонних паспортів, доведеться оформляти їх і платити за це гроші». «У нас, на жаль, не проводиться серйозних досліджень, які могли б дати конкретні відповіді на питання про українських заробітчан у Росії. Мені здається, що потік трудових мігрантів до Росії останніми роками зменшився: люди освоювали більш прибуткові й вигідні робочі місця на Заході. Але для певної категорії населення Росія залишається привабливою, тому що там немає мовної проблеми, транспортне сполучення дешевше тощо. Можливість перебувати в Росії три місяці без реєстрації також зіграла свою роль. Ви знаєте цю систему: людина перетинає кордон кожні три місяці, щоб не реєструватися», — зазначає експерт. «Останнє масштабне дослідження, яке давало змогу робити детальні викладки, у нас проводилося тільки один раз, і відтоді вже спливло п’ять років, — додає О.Малиновська. — Тоді Росія була на першому місці серед напрямків трудової міграції з України. Наскільки змінилася ситуація тепер, я не можу говорити».
Між тим у Росії 2004 року на замовлення Міжнародної організації праці було проведено опитування мігрантів у Московській, Ставропольській та Омській областях. Його результати опубліковано в останньому журналі Pro et Contra Московського центру Карнегі. З’ясувалося, що середній мігрант заробляє в Росії близько $180 на місяць. Приблизно половина приїжджих щомісяця пересилають своїм рідним близько $99 на місяць. Заробітчанам з України, Вірменії та Азербайджану вдається відсилати додому найбільше — близько $130. За даними Центробанку Росії, за 12 місяців із квітня 2004 року через системи грошових переказів й пошту до країн СНД було відправлено $737 млн. Однак більшість мігрантів переправляють гроші з оказією, тому загальна сума може сягати кількох мільярдів доларів.
«Як мінімум три чверті мігрантської зайнятості перебувають у тіні», — зазначає автор дослідження Олена Тюрюканова. За її даними, тільки 11—22% мігрантів мають письмові контракти з роботодавцями, а 70—80% отримують зарплату чорним налом. 62% мігрантів доводиться працювати без вихідних, а 38% стикаються з тривалими затримками зарплати. Але змінити роботу багато з них не можуть — близько 20% віддали паспорт на зберігання роботодавцю, а 15—18% «відпрацьовують борг».
Зарплата у працівників- мігрантів така ж, як у росіян, але компанія серйозно економить на податкових відрахуваннях з неї, визнав журналу Pro et Contra менеджер підмосковного автотранспортного підприємства, в якому приблизно половина шоферів — приїжджі. За словами директора Центру трудових досліджень Вищої школи економіки Росії Володимира Гімпельсона, із російськими робітниками мігранти майже не конкурують. Кількість «формальних» робочих місць скорочується, а неформальних — зростає, але працювати за невеликі гроші й без оформлення москвичі не погоджуються, каже він. Розвиток торгівельних мереж поступово витісняє заробітчан із цього секторa, але у будівництві і в таких послугах, як няні та хатні робітниці, їхні позиції сильні та стабільні, каже Гімпельсон.
«Захищати свій ринок праці, регулювати й контролювати його — завдання будь- якої держави. І політика будь-якої держави щодо допуску іноземної робочої сили виходить із інтересів власних громадян і ринку праці, — зазначила «Дню» О. Малиновська. — Але є сегментація ринку праці, у ньому є ніші, які не заповнюються місцевими громадянами з різних причин: робота непрестижна, неконкурентна, низькооплачувана, фізично тяжка, сезонна, а люди як правило орієнтуються на постійну зайнятість... Завжди є місця, в яких країна потребує зовнішнього припливу робочої сили. Тим більше, що демографічна ситуація в Росії дуже складна. Потреба в іноземній робочій силі в цій країні вже існує й буде збільшуватися в разі поступального розвитку економіки. Частково вирішувати демографічні проблеми доведеться якраз із залученням мігрантів, перш за все із пострадянського простору».
Отже, інший аспект проблеми — це конкуренція між Росією й Україною за людські ресурси. «Ця конкуренція зростатиме в усьому світі. У нас в Україні й на пострадянському просторі загалом вона вже починається. Якщо подивитися на дані по вакансіях, то навіть у таких областях, як Закарпаття, яке є найбільшим постачальником робочої сили за кордон, існує дефіцит робочої сили в певних галузях, особливо це стосується робітничих професій. — Звичайно, якщо хлопець поїде працювати до Росії, він не буде працювати в Україні, — каже Олена Малиновська. — На мою думку, ми вже програли конкурентну боротьбу за наших репатріантів, вихідців з України, які на початку 90- х років хотіли повернутися. Утім, далеко не всі змогли переїхати в Україну, а натомість поїхали до Росії, де їм одразу надавали громадянство, кредити й допомогу у працевлаштуванні, тому що в російському бюджеті протягом 90-х років певні кошти виділялися якраз на ці потреби».
За словами О. Малиновської, «найбільший приплив населення з Росії в Україну, який припав на початок 90-х років, йшов із Магаданa, Камчатки, Західного Сибіру». «На моє глибоке переконання, це були наші люди, які повернулися сюди оформити громадянство, вирішити майнові питання. Бо з 1994 року, навпаки, почався значний відплив населення до Росії. Не виключено, що це були ті самі люди, які приїхали сюди, прописалися й зареєструвалися, а потім поїхали назад працювати. Після 1994 року Україна втрачає населення внаслідок міграції на пострадянському просторі й перш за все внаслідок виїзду до Росії. Тепер у нас обмін населенням із Росією більш-менш паритетний, за кількістю незначний, однак мінусовий для України», — зазначила Олена Малиновська.
