У минулій статті ми обіцяли читачам «Дня» повернутися до питання про горезвісну роль нафти в долі сучасної Росії. Чому «горезвісну»? Та тому, що на її нафтовій (а ще й на газовій) «голці» сидить уся економіка — та, за великим рахунком, і політика теж — Російської Федерації з моменту оголошення її суверенною державою після розвалу Радянського Союзу. Дійшло до того, що періодично доводиться чути виголошені з досадою «розумні» промови, сенс яких зводиться до: біда, мовляв, що в Росії дуже багато цих самих природних ресурсів. От не було б їх (як, наприклад, у Японії), то, дивись, і розвивалася б Росія «по-японському»! І ні тобі тоді нафтової «халяви», якою — доводиться визнати — розбещені тією чи іншою мірою всі громадяни сучасної Росії, від пенсіонерів і скромних обивателів до високопоставлених чиновників і сировинних олігархів. Ні тобі «енергосировинного терору», який Росія регулярно використовує як «аргумент» у відносинах з найближчими сусідами, псуючи собі й без того не блискучу репутацію в світі. Словом, нічого було б сумувати, та от нафти з газом біси на нашу територію накачали!
Однак чи так просто все насправді? Тобто, всі біди Росії через нафту, чи що? Ну, просто, перефразовуючи класика, «лихо з нафти» виходить! Насправді, звісно, проблема не у великій кількості або відсутності нафти. Наприклад, її запаси в США вельми значні — всього лише вдвічі поступаються такій відомій нафтовидобувній і експортуючій державі як Лівія, й майже рівні з нігерійськими. І що ж, найбільша економіка світу сіла через це на нафтову «голку»? Вивозить її в дедалі більших обсягах сусідам? Та Сполучені Штати імпортують нафту з найрізноманітніших джерел — від Канади та Венесуели до Саудівської Аравії! При цьому свою «кровну» нафту, справно видобуваючи з надр у певних кількостях, закачують до спеціальних свердловин як національний резерв. Візьмемо Китай, що став другою економікою світу й заповнив ринки розвинених країн і країн на шляху розвитку продукцією своєї обробляючої промисловості, — він використовує нафту що й добувається, й імпортується в дедалі більших кількостях. Зокрема, до речі, з Росії.
Іншими словами, річ не в наявності нафти, річ у голові її власника. Добрий господар десять разів скаже «дякую» природі за те, що вона дала йому дармові природні ресурси, й будуватиме з їхньою допомогою розвинену економіку, елементарно заощаджуючи на витратах. А поганому господарю, котрий думає лише про те, щоб за час свого перебування при владі встигнути якнайбільше набити калитку й сховати її подалі від власного народу в закордонних банках, байдуже до дбайливого її використання. Скоріше б її продати за кордон, навіть якщо ціна впала! Ну а якщо при цьому за рахунок яких-небудь подачок власному населенню й надуванню щік перед сусідніми країнами вдається, хоча б тимчасово, зобразити псевдоімперську «велич» і забезпечити імідж «крутих хлопців» — зовсім уже добре!
Ось яке лихо, а аж ніяк не наявність великих запасів нафти, псує все життя сьогоднішньої Росії. Звернімося до цифр і фактів. Аналітики агентства «Блумберг» нагадують, що пік видобутку нафти в тоді ще спільній для нас країні — Радянському Союзі наближався до цифри в 11,5 мільйона барелів на день. Не забуваймо при цьому, що до СРСР, крім нафтовидобувної Росії, входили й нафтоносний Азербайджан, і не менш нафтоносний Казахстан, а також Туркменістан, у якому нарівні з колосальними запасами газу є й чималі запаси нафти. Словом, усе це разом узяте й забезпечувало тодішній наддержаві перше місце в світі за видобутком «чорного золота». А цього, в свою чергу, вистачало й для розвитку багатьох галузей гігантської промисловості — зокрема, й, передусім, оборонної, й для експорту до держав-союзників, яких у Радянського Союзу було, як ми всі пам’ятаємо, чимало. Та й гроші від іншого експорту йшли на цілі, які — хоч як до них стався — справді вражають.
Ось, наприклад, експерти зі Стокгольмського інституту стратегічних досліджень (СІПРІ) наводять такі дані. У другій половині 70-х співвідношення обсягів фінансування національної оборони США й СРСР, незважаючи на різницю в продуктивності праці та суспільному багатстві, становило приблизно 1,4 разу. Нафта, таким чином, робила гідний внесок у забезпечення практично паритету в озброєннях двох тодішніх наддержав. Порівняємо із середніми даними за період 2004-2008 років, але вже між США й сьогоднішньою «демократичною» Росією. Отримуємо убивче співвідношення в 28 разів!
Річ, таким чином, навіть не просто в слабкості нинішньої псевдоімперської Москви порівняно з Москвою радянського періоду — для будь-якої хоч трохи розумної людини це просто непорівнянні величини. У нинішній Росії грошей не лише на оборону — ні на що, схоже, не вистачає. Інакше не вибухали б турбіни ГЕС, на цілі тижні не виходили б з ладу системи водопостачання міст з населенням майже в мільйон людей — так, як це сталося минулого тижня в Саратові, розташованому, між іншим, не в безводному степу, а на березі річки Волга! Річ у іншому: гонитва за нафтовими баришами за будь-яку ціну, навіть якщо вона й відносно невигідна, справді загнала сьогоднішню Росію в нафтове болото. Доки Саудівська Аравія, виконуючи нарівні з іншими країнами-членами ОПЕК рішення про квоти на видобуток і експорт «чорного золота», а також інші нафтовидобувні держави мудро притримують свої запаси до кращих часів, Росія йде, що називається, «в рознос». За останніми даними за серпень нинішнього року російський нафтовий експорт збільшився порівняно із серпнем 2008 року майже на 6 відсотків — це притому, що ціна на нафту впала більш як удвічі. Притому, що інші країни його зменшують. Та будь-який студент-економіст вигукне: навіщо ж так невигідно торгувати?!
Тому повторимо ще раз той висновок, який зробили в попередній статті: який розумний господар, що думає про завтрашній день, так господарюватиме? Такі дії характерніші для тимчасовців, що піклуються про кишеню свою (і, щонайбільше, ще про кишені свого оточення), але аж ніяк не про свою країну. І ті громадяни України, які з тих чи інших причин дивляться з надією на таких московських правителів, припускаються непоправної помилки. Цим правителям навіть на своїх громадян глибоко наплювати, не те що на громадян сусідніх країн!
