Учора у Придністров’ї завершилася ера Ігоря Смирнова, який 20 років незмінно керував невизнаною Придністровською Молдовською Республікою. Тепер його на цій посаді замінить колишній спікер парламенту Придністров’я Євген Шевчук, який із відривом понад 50 відсотків переміг нинішнього главу парламенту Анатолія Камінського, якого підтримувала Москва. За Камінського було віддано 19,6% голосів, за Шевчука — 73,88%, і його проголошено обраним президентом Придністровської Молдовської Республіки. У своїй передвиборчій програмі «Нам потрібні зміни» Шевчук говорив про те, що нова влада діятиме на таких принципах, як професіоналізм, ефективність, відповідальність і змінюваність влади. Окрім того, він заявляв, що Придністров’ю потрібна програма виходу республіки з депресії, підтримана країнами-гарантами. За його словами, уже за рік ми можемо, маючи підтримку, домогтися змін. Слід зазначити, що Шевчук народився 1968 року в Рибниці, МРСР, закінчив Сільськогосподарську академію (факультет механізації), а також із відзнакою (без жодної четвірки) Дипломатичну академія МЗС України.
Що означає для України перемога Шевчука в невизнаній Придністровській Молдовській Республіці?
Віталій КУЛИК, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства:
— Накопичилося відчуття втоми від Смирнова, старого курсу керівництва Придністров’я, невизначеності та неврегульованості конфлікту, перманентної мобілізації. Ця втома проявилася в тому, що Смирнов, який 20 років був керівником Придністров’я, не здобув підтримки населення. Для України це конвертується в нові ризики, оскільки очевидно, що розклад політичних сил у Придністров’ї є таким, що може призвести до загострення відносин між новообраним президентом і парламентом, що його контролює партія «Оновлення». Очевидно, що Шевчуку доведеться вести діалог як з представниками команди Смирнова, так і Камінського, або «Шерифа». Це засвідчить, наскільки Шевчук буде спроможний за таких умов іти на певні компроміси чи поступки. Разом з тим є досить багато факторів, які стабілізують ситуацію: з одного боку, в стабілізації зацікавлена Росія, а з іншого — Україна. Очевидно, що завдання Шевчука полягає у відновленні переговорного процесу у форматі «5+2».
Що ж до відсутності України як чинника на цих виборах, то Україна не є силою, симпатії до якої могли б визначити результати виборів. Україна занадто багато втратила в процесі придністровського врегулювання, бо була неактивною у цьому процесі, не наступальною, не декларувала своїх інтересів, не захищала своїх громадян. Тому зараз апелювати до українського чинника, говорити про симпатії до України досить складно. Про Україну в придністровській політиці згадують тоді, коли вони намагаються тиснути на Росію або на Молдову. Очікувати якихось українських реверансів з боку Шевчука зараз не варто. Проте, з іншого боку, можна сказати, що Шевчук прекрасно розуміє політичну ситуацію в Україні, має доволі непогані контакти тут. Він може дати новий імпульс переговорному процесу у форматі «5+2».
Основне те, що Шевчук фактично отримав досить високу ступінь довіри. Ця довіра може конвертуватися в радикальну зміну курсу, так і підходів до управління економічними процесами і процесу врегулювання придністровського конфлікту й вирішення питань, які цікавлять Україну. А це питання захисту прав і свобод громадян України, захист економічних інтересів України в Придністров’ї та збереження стабільності в регіоні.
Ми маємо офіційні та неофіційні можливості, прямі й непрямі, впливу на нове керівництво Придністров’я: економічні, політичні важелі. Хотів би зазначити, що люди, які зараз оточують Шевчука, чудово розуміють вагомість України для врегулювання придністровського конфлікту. Вони зацікавлені в нормальних і конструктивних відносинах із Києвом, а розуміють важливість врахування позиції Києва навіть більшою мірою, ніж це було за попереднього керівництва.
Після перших кадрових призначень Шевчука, які очікуються не раніше 15 січня, якщо він піде на конфронтацію з «Шерифом» і Смирновим — це буде один сценарій — загострення ситуації, конституційна криза. Якщо він піде на домовленості з партією «Оновлення», то очевидно, що прем’єром і представниками силових блоків стануть люди, які є компромісними для всіх груп інтересів у Придністров’ї.
Сергій ПИРОЖКОВ, посол України в Молдові:
— Переміг народ, і це є свідченням того, що в Придністров’ї відбуваються зміни. До влади приходить нова генерація політиків. Тому це спонукає до активних дій та розуміння.
Оазу НАНТОЙ, програмний директор Інституту громадської політики, Кишинів:
— Було очевидно, що Росія хоче змістити Ігоря Смирнова і посадити на його місце Анатолія Камінського. Очевидно, що вибір Анатолія Камінського як ставленика Кремля ґрунтувався на тому, що існували якісь угоди між Кремлем і Камінським, між Кремлем і партією «Оновлення», між Кремлем і, якщо хочете, компанією «Шериф». І наразі виходить доволі несподівана ситуація. Шевчук переміг із приголомшливим результатом, і його оголошено президентом неконституційного режиму, тож перед ним стоїть доволі складний пакет питань. Перше — з’ясувати, що ж хотіла Москва від Камінського. Тому що Москва фактично утримує цей режим з економічної, фінансової, військово-політичної точки зору. Як будуватиметься процес формування так званого уряду, оскільки в Придністров’ї новий варіант конституції. Повинні з’явитися прем’єр-міністр, кабінет міністрів. Наполягатиме Москва на тому, щоб посилати своїх людей на ці посади, чи Шевчук усе-таки обстоїть своє право формувати ці структури. У цій ситуації, звісно, Шевчук з точки зору перспектив діалогу між Кишиневом і Тирасполем, переговорного процесу у форматі «5+2», який нічого не вирішує, виглядає більш привабливо, ніж Ігор Смирнов. Обрання Шевчука — проблема для Москви, але не привід для особливої радості Кишинева. Тому слід почекати, поки проясняться питання щодо побажань Кремля, подивитись на здатність Шевчука створити і розсадити на посади свою команду. Подивитись, чи зможе він перетягнути на свій бік частину депутатів Верховної Ради. Цей процес буде ускладнений, передусім відсутністю політичної волі і консолідації на правому березі Дністра. Тому що ми понад два роки розважаємося нашими спробами обрати президента і грою в дострокові парламентські вибори, що триває донині. Тож очевидно, що на лівому березі будуть зміни, але зовсім не очевидно, що ці зміни приведуть до якихось братань уздовж Дністра на другий день після того, як протверезіють учасники цієї передвиборчої гонки.
— А як ви прокоментуєте те, що в передвиборчому зверненні Шевчука, особливо наприкінці, показано кадри його спілкування з представниками російських кіл — Гризловим, Лавровим, партією «Единая Россия»? Там же є кадри голови Комітету ДД у справах Співдружності незалежних держав і зв’язків із співвітчизниками Олексія Островського, який стоїть поруч із ним і який закликав придністровців голосувати за Шевчука. Водночас відсутні кадри про Україну, що межує із Придністров’ям.
— Я не згадуватиму біографію Шевчука, не інтерпретуватиму фонетику його прізвища, ставлення до Росії і до України. Абсолютно очевидно, що на лівому березі у виборчій кампанії просто неможливо уявити собі кандидата, який протиставлятиме себе Москві. Інша справа, що в цій ситуації набагато важливіше, що пряма відкрита підтримка з боку Москви не є тією дубиною, яка перебиває будь-які інші козирі. У цьому сенсі у Шевчука, з одного боку, нібито більше морального права обстоювати свою позицію в діалозі з Москвою зокрема. Але чи зможе він це зробити — це інше питання.
