Президентська кампанія в Польщі ознаменувалася черговою несподіванкою і, схоже, втратила свою інтригу. Маршалок Сейму Влодзімеж Цімошевич, кандидат, який поза його власними заявами щодо висування безвідносно до будь-якої партії, все ж таки асоціювався з правлячим Союзом лівиці демократичної (СЛД), днями зняв свою кандидатуру з перегонів. Тим самим у Польщі вперше за 15 років на президентських виборах не буде сильного представника «лівиці» — це ситуація, що говорить про можливо заглибоку і незворотну кризу лівого крила політичної польської еліти. Більше того, тепер нову владу, швидше за все, як на рівні президентському, так і на рівні парламентському, представлятимуть політики розмаїтого «правого фронту», які, можливо, навіть не отримають більш- менш пристойної опозиції. Неважко тепер передбачити й ім’я наступного президента Польщі — ним швидше за все стане Дональд Туск, рейтинг якого вже підбирається до позначки 50%, а відтепер поповниться і деякими голосами прихильників Цімошевича.
Своє рішення зняти кандидатуру Цімошевич мотивував тим, що передвиборна кампанія ведеться недостойним способом: «Дійшло до використання наклепів, фальшивих свідків і документів. У виключно нікчемний спосіб атакується моя сім’я, діти. Масована атака чорного піару проти мене принесла очікуваний результат», — наголосив Цімошевич. Вину за «виведення політичного звичаю в Польщі за межі закону» Цімошевич поклав на частину політиків та журналістів. Знову пообіцяв піти з політики — тепер ні у кого не викликає сумніву те, що це рішення остаточне.
Звинувачення Цімошевича не безпідставні. З гучного старту його кампанії після довгих вагань і початкових заяв про неучасть у виборах, Цімошевич близько місяця тримався на перших позиціях соцопитувань, значно випереджаючи своїх головних опонентів Леха Качинського та Дональда Туска. Однак далі ситуація почала складатися не на його користь. Його опоненти справді розпочали масову атаку на ураження через руйнування його головної переваги — іміджу чесної та поважної людини. Невдовзі після старту кампанії Цімошевича викликали на засідання слідчої комісії у «справі Орлену» (гучного корупційного скандалу, пов’язаного з приватизацією нафтопереробного заводу «Орлен», у причетності до якого підозрюються ряд посадовців аж до президента Квасьневського). Члени парламентської комісії звинуватили маршалка у неправильному оформленні декларації про доходи за 2001 рік, в яку він не вписав акції «Орлену». Цімошевич заявив, що це несвідома помилка, оскільки на момент заповнення декларації акції ним вже були продані, і він по пам’яті написав стан фактичного капіталу. Він також висунув вимогу заміни 7 з 10 членів комісії через їх упередженість — приналежність до партій, лідери яких є його конкурентами.
Невдовзі звинувачення Цімошевича на адресу комісії опосередковано підтвердилися. Константи Мьодович, член слідчої комісії та партії «Платформа обивательська», лідером якої є Дональд Туск, привів сенсаційного свідка — колишню помічницю тоді голови МЗС Цімошевича Анну Яруцьку, яка звинуватила колишнього шефа у навмисному фальшуванні декларації та приховуванні володіння акціями. Вона представила надану їй довіреність для внесення змін у декларацію, підписану Цімошевичем. Однак після подання до прокуратури ситуація змінилася — довіреність виявилася фальшивою, підпис був лише факсиміле Цімошевича як міністра закордонних справ. Прокуратура зняла всі обвинувачення проти Цімошевича, відкрила справу проти Яруцької, а Мьодовичу залишилося тільки непереконливо виправдовуватися. Поза тим, акція принесла потрібні результати — рейтинг Цімошевича через постійні скандали упав вдвічі, а Дональда Туска за цей же період удвічі виріс...
Паралельно з цим велася відповідна кампанія в пресі — тижневик «Wprost» звинуватив дочку Цімошевича, громадянку США, в грошових махінаціях при купівлі батьком акцій «Орлену» (нещодавно маршалок подав до суду на видання), самого Цімошевича звинувачували в систематичному свідомому переступанні закону. Він виявився неготовим до цього. «Він думав, що передвиборча кампанія буде класичним боксом. Вийшов на ринг — а тут реслінг (американські «бої без правил». — Ред. ) та фрагменти ушу», — констатує речник Цімошевича Томаш Наленц. Він хотів грати за власними відкритими правилами, гребуючи політтехнологіями, але зрозумів, що авторитетну політику не можна зробити без не завжди чесних технологій.
Головним ворогом Цімошевича виявилася його власна принциповість. Його колеги з СЛД говорять, що головна причина його сьогоднішньої безпорадності — «шок і здивування» через те, що хтось може піддати сумніву його, юриста, повагу до права. Однак інші говорять, що причина у нескоординованій діяльності його штабу. У 2000 році Олександр Квасьневський мав постійну групу політичної опори — Марека Сівця, Кшистофа Яніка, Ришарда Каліша. Вони збиралися кожного дня, аналізували помилки, планували, Каліш тягав по судах політичних опонентів. Політики з СЛД говорять, що такої роботи у штабі Цімошевича не проводилося.
Але не проводилося саме через нього. За словами його штабістів, він був некерованим, до того ж вважав, що поважна людина не принизиться до використання політтехнологій. Тільки один раз Цімошевич погодився на «загравання перед публікою» — коли призначив головою свого виборчого штабу популярну Іоланту Квасьневську. Усі його подальші дії викликали шок у спеціалістів кампанії. «Коли його почали допікати «Орленом», він повинен був привезти дочку з Америки, яка б засвідчила, що купив акцiї для неї. Але всі подібні пропозиції він таврував одним словом — «популізм», — скаржиться один із штабістів. Не меншим ворогом Цімошевича, який не дозволив підняти постраждалий рейтинг, стала і його «холодність» — жодного контакту з людьми, потиску долонь. «Йдемо вулицею, — ділиться штабіст, — Чуємо: «Влодек!» Квасьневський підійшов би, поговорив, може, навіть випив пива. А маршалек прямує до готелю, і там замикається на ключ. Часом здається, що він навмисне відмовляється від стилю Квасьневського. Для нього політика — це занадто серйозно».
Цімошевич пішов, не програвши виборів, пішов досить красиво, зберігши власне обличчя. Однак його відхід з кампанії та політики — погана новина для польської демократії. Навіть якби він не отримав президентства, то принаймні підставив би плече в майбутньому опозиційному СЛД. Про якість демократії говорить якість опозиції. Цімошевич був би для неї міцною опорою, на якій можна було б відбудувати польську «лівицю». Але наразі невідомо, яка «лівиця» вирине після відходу Цімошевича. Як розповів «Дню», політолог з Ягеллонського університету Марек БАНКОВІЧ , «Зняття Цімошевича — сильний удар по СЛД. Саме він тягнув цю партію, що було видно з опитувань. А тепер СЛД є єдиною партією, яка не має свого кандидата в президенти. Думаю, що в самому Союзі через це розгорнеться ряд конфліктів, що остаточно призведе до його падіння».
