Та показати, як далеко пішла Україна після розпаду Радянського Союзу. Після 1991 р. Україна досягла значних успіхів у сфері розвитку демократії, прав людини та свободи засобів масової інформації. Але більшість українців прагне ще більшого прогресу, сподіваючись на ще тісніші політичні й економічні зв’язки з Європейським Союзом і вищі стандарти життя, які принесуть із собою такі зв’язки. Багато людей занепокоєні нещодавніми політичними подіями, корупцією та впливом потужних бізнес-угруповань.
Запланована угода про асоціацію та пов’язана з нею угода про глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі становлять основу зусиль, спрямованих на налагодження тісніших і взаємовигідних зв’язків між Європою та Україною. Доброю новиною є те, що 30 березня, після багатьох місяців ретельних та кропітких переговорів, Європейський Союз та Уряд України парафували угоду про асоціацію.
Ця угода є принципово новою й за рівнем перевищує схожі угоди, які Європейський Союз укладав у минулому. І, тим не менш, нам потрібно бути відвертими в оцінці значення цього кроку. Парафування — це технічна процедура, яка завершує внесення змін у текст угоди про асоціацію. Це дійсно важливий крок, далі вже більше не можна вносити поправки в угоду про асоціацію, й вона готова до імплементації. Але парафування не відчиняє двері до імплементації.
Далі потрібно зробити ще два кроки — провести підписання та ратифікацію угоди, перш ніж можна буде почати імплементацію. Підписання угоди потребує рішення Ради [Європи], а це означає, що на цей крок повинна дати свою згоду кожна держава-член [Євросоюзу]. Потім не менше тридцяти парламентів — Верховна Рада, Європейський Парламент і парламенти існуючих 27 держав-членів, плюс Хорватія — всі мають ратифікувати угоду. Гадаю, всім зрозуміло, що цей процес є ані легким, ані швидким. Навіть тимчасове застосування елементів компетенції Співтовариства, або, простіше кажучи, певних торговельних положень потребувало б одностайної підтримки рішення Ради й ратифікації Європейським Парламентом.
Британський уряд бажає, щоб угоду про асоціацію було імплементовано. Я заявляю це однозначно. Імплементація угоди принесе Україні вигоди в плані ширшого доступу до єдиного європейського ринку (найбільшого ринку в світі за загальним обсягом ВВП), нижчих цін на товари загального вжитку, вищого рівня іноземних інвестицій (а це означає створення більшої кількості робочих місць, підвищення професійної кваліфікації робітників та впровадження новітніх технологій) і кращого бізнес-клімату. Це потягне за собою підвищення конкурентоспроможності серед українських виробників, в результаті якого дехто з них не витримає, але інші отримають вигоду від нижчих цін на імпортні вироби, що не тільки зробить їх більш конкурентоспроможними на українському ринку, але й покращить їм доступ до ринків третіх країн. Британські та інші європейські компанії також отримають вигоду, оскільки зможуть вести бізнес в Україні на більш прозорому та відкритому ринку. Таким чином, угода про асоціацію є взаємовигідним рішенням як для України, так і для Європи.
Усе це звучить дуже позитивно. Саме так воно і є. Але є одна перешкода: угоду про асоціацію навряд чи буде підписано та ратифіковано, якщо лідери опозиції, які опинилися за ѓратами в результаті проведення недосконалих судових процесів, не будуть звільнені та не зможуть брати участь у політичному житті. Дехто заперечує цьому, наголошуючи, що нам не варто робити долю країни заручницею долі окремих осіб. Але наші занепокоєння стосуються не справ окремих осіб, а системних проблем із вибірковим правосуддям і незалежністю суддів. Такі занепокоєння ставлять під питання відданість українського уряду європейським цінностям і нормам, які становлять основу угоди про асоціацію та всіх наших більш широких відносин.
Саме на цьому тлі парламентські вибори в Україні в жовтні 2012 р. набувають особливого значення. Як написали на початку березня п’ять європейських міністрів закордонних справ, включаючи Вільяма Хейга, ці вибори є лакмусовим тестом на демократію в Україні. Увага світової спільноти буде прикута до України в надії на те, що вибори будуть вільними і справедливими. Я з ентузіазмом вітаю запрошення українського уряду, завчасно надіслане до Бюро демократичних інституцій і прав людини ОБСЄ, яке надає для довгострокової моніторингової місії можливість спостереження за виборами у жовтні. Великобританія бере на себе зобов’язання надати значну підтримку цій місії в рамках наших постійних зусиль, спрямованих на підтримку подальшого демократичного розвитку України.
Великобританія поділяє європейські прагнення України. Ми визнаємо, що впровадження реформ може бути важкою справою, яка забирає багато часу. Але ми також визнаємо, що такі реформи є необхідними для трансформації України у процвітаючу, демократичну та успішну країну, якої прагнуть і на яку заслуговують українці. Тому ми сподіваємося, що українські уряди — сьогодні й у майбутньому — матимуть мужність приймати політичні рішення, які дозволять угоді про асоціацію набрати чинності та реалізувати економічний і політичний потенціал України.
