Канцлер Федеративної Республіки Німеччини Герхард Шредер приїхав до Києва з одноденним офіційним візитом для проведення консультацій на вищому рівні, що попередньо планувалися у вересні в Ялті. Події 11 вересня змусили Шредера переглянути плани. Для багатьох оглядачів у Берліні не було ніякою таємницею, що канцлер Шредер не поспішав iз відвідинами України. Ідея систематичних міждержавних консультацій не є витвором сьогоднішньої «червоно-зеленої» коаліції. Вона народилась під кінець правління Гельмута Коля, а соціал-демократи вже давно втратили ясний і прихильний курс щодо України, який мали їхні попередники у часі Веймарської Республіки, і що було плодом впливів таких визначних українських соціалістів як Микола Порш, Ісаак Мазепа чи Панас Феденко. Негативний вплив на недостатній рівень партнерства має відсутність ясних партійно-політичних структур в українській владі — як в адміністрації Президента, так і в Кабінеті Міністрів. Не кращою виглядає й ставлення німецьких зелених, до яких належить міністр закордонних справ Йошка Фішер. Зеленi мають критичний підхід до України, спричинений і чорнобильською історією, і політикою Києва щодо добудови нових енергоблоків на АЕС у Хмельницькому і Рівному.
НІМЕЦЬКЕ РОЗЧАРУВАННЯ УКРАЇНОЮ
Дивлячись на досить холодні сьогоднішні вiдносини між Берліном і Києвом, варто пригадати, з яким упередженням дивились на ці взаємини у Варшаві, Москві і Парижі на початку незалежності України. У всіх трьох столицях можна було часто почути голоси тривоги про небезпеку «німецько-українського» альянсу проти інших. Iз сьогоднішньої перспективи, коли існує «Веймарський трикутник» між Німеччиною, Польщею і Францією, успішно розвиваються польсько- німецька співпраця і росте флірт між Шредером і Путіним, тодішні побоювання виглядають смішним анахронізмом.
Про альянс не могло бути мови, бо для цього не було передумов. Різниця в економічному рівні розвитку і в політичних структурах обох держав були настільки глибокі, а наслідки довголітнього ментального відчуження настільки яскраві, що якесь близьке партнерство не мало шансів на здійснення. Однак можливим було широке партнерство якщо не в політиці, то в економіці, науці і культурі. Опрацьований аналітичним відділом прогноз Дойче-Банку відносно перспектив України на початку її державності обіцяв всебічний прогрес. На тому фоні дійшло до кількох успішних ініціатив. Однак більшість iз них закінчилися фіаско, переважно з причин недотримання намічених заходів з боку українських партнерів, корупції і хабарництва, відсутності обіцяних правових реформ в Україні.
Президент України Леонід Кучма під час свого візиту до Бонна у 1998 році не зустрівся з лідером опозиції Герхардом Шредером, який пізніше став канцлером, і з яким уже тоді спілкувалися всі лідери інших держав. Такі промахи призводять потім до непотрібних поразок. Українським політикам — за винятком, мабуть, лише Чорновола — завжди бракувало у розмовах з німцями інтелектуального рівня, специфічних індивідуальних якостей, завжди переважала «совковська» сірість, штивність і «дерев’яність» апаратників.
Іншим явищем iз фатальними для українських інтересів наслідками було нерозуміння завдань і функцій кореспондентів німецьких ЗМІ. З часом Київ став символом ненависного ставлення чиновників до кореспондентів, символом столиці, де міністри бояться відкритих розмов iз журналістами. В результаті більшість газет, радіостанцій і телеканалів ліквідували свої корпункти в Україні як малоефективні й непродуктивні. Тепер такі газети, як консервативна «Франкфуртер Альгемайне Цайтунг», або ліберальна «Зюддойче Цайтунг» передали українські справи своїм кореспондентам у Варшаві. Вони використовують обширні інформації з польських ЗМІ, або час вiд часу відвідують Україну.
ЕЛЕМЕНТИ І ПЛОЩИНИ СПІВПРАЦІ
В українсько-німецьких вiдносинах є й позитивні елементи. Вони помітні передусім у науковій співпраці. Можливо, тому, що Німеччина занедбала вишкіл кваліфікованих працівників у галузі електронного програмування, фізики і хімії. Українські фахівці отримали можливість налагодити контакти з німецькими науковими центрами, університетами і підприємствами. У рамках акції набору закордонних програмістів шляхом так званої зеленої карти Німеччина запросила 300 українських фахівців терміном на 5 років. Наладгоджено співпрацю між німецьким науковим фондом імені Александра Гумбольдта і Національною Академією наук України. Прикладом такої співпраці є нагороджений премією проект академіка Сергія Одулева. Планується співробітництво головного німецького наукового центру фундаментальних наук Макс Планк — товариства з Академією наук у Києві. Почалась співпраця у галузі ветеринарії між Харковом, Берліном і Нідерландами, розвиваються також регіональні проекти порівняльних досліджень між Берліном і Львовом. Існує Технічний центр дослідів над ядерною безпекою. Проводяться роботи й на полі екологічних досліджень. Шістдесят німецьких університетів співпрацють iз сорока чотирма українськими вузами. За рахунок обмінів iз Фондом Гумбольта, Німецьким Академічним Обміном (ДАД) Німецьким Товариством Дослідів прийнято 200 стипендій для українських науковців, проводиться робота за 30-ма різними спільними проектами. На жаль, не вдалося налагодити співробітництво в галузі авіаційної промисловості (зокрема, за перспективним, як вважали самi німці, проектом траснпортного літака Ан-7Х).
Шредер поїхав до Києва у кращому настрої, ніж можна було сподіватися. На цей настрій вплинули потепління у російсько-американських вiдносинах і новий «єврокурс» у політиці Путіна, з яким Шредер дуже близько співпрацює, і для якого німецько-українські вiдносин и були завжди функцією взаємин iз Москвою. На добрий гумор канцлера вплинули також зміни у справі добудови енергоблоків на АЕС в Україні. Тепер вже не треба займатися тiєю проблемою, що постійно дратувала партнерів Шредера з партії зелених.
