Україна дуже тривалий час не звертала уваги на скандинавські країни, зокрема, на таку країну, як Норвегія. Лише нинішнього року цю країну відвідав із візитом прем’єр-міністр Микола Азаров. Чому Україні важливо співпрацювати з цією країною, яка має найпередовіші технології видобутку нафти й газу і як можна залучити норвезьких інвесторів, чому для нас риба може стати газом. Про це «Дню» в ексклюзивному інтерв’ю розповів у своєму будинку на півострові Несоден старший радник у міністерстві закордонних справ Норвегії Олав БЕРСТАД, який з 2006-го по 2001 рік був послом в Україні, а зараз займається енергетичними питаннями в країнах СНД.
— Норвегія є країною, яка межує з Європейським Союзом на півночі. Як це сусідство впливає на Норвегію?
— Не будучи членом Євросоюзу, Норвегія дуже глибоко інтегрована з ЄС, практично у всі сфери політики й економіки, за винятком морських ресурсів і сільського господарства. Участь Норвегії у внутрішньому ринку (через угоду про Європейську економічну зону, EEA 1992 року) принесла велику користь. Населення Норвегії становить трохи більше 5 млн осіб, але ми є 23-о найбільшою економікою у світі і п’ятим за величиною експортером у ЄС (після США, Китаю, Росії і Швейцарії). А також для ЄС Норвегія є великим ринком, сьомим після США, Китаю, Росії, Туреччини, Швейцарії і Японії.
Наш великий експорт нафти і газу пояснює багато що, але не все. Норвезьке виробництво досить диверсифіковане рибною промисловістю, суднобудуванням, машинобудуванням, виплавкою алюмінію, феросплавами, лісовим виробництвом, послугами з міжнародного перевезення вантажів. Важливий вклад становить інша продукція, послуги і туризм. Ми наразі є найбільшим експортером газу до ЄС і замінили Росію в цій позиції. Лише 4—5% доходу від продажу нафти й газу безпосередньо витрачається в Норвегії через державний бюджет, решта інвестується за кордоном, через спеціальний пенсійний фонд (який раніше називали нафтовим фондом). На даний момент пенсійний фонд становить майже 800 млрд доларів, які вкладено в понад 8 тис. компаній по всьому світу, в цінні папери іноземних держав, а також у нерухомість у таких місцях, як Лондон і Нью-Йорк.
Від загального обсягу експорту з Норвегії в 160 млрд дол. 2012 року 84% припало на Європу. Ми імпортували товарів на 87 млрд дол., із яких 70% із Європи. Більшу частину нашої нафти і газу на суму 111 млрд дол. було продано до Європи.
Усе це робить Норвегію унікальним партнером для ЄС. Насправді пенсійний фонд є там найбільшим інвестором. Норвегія значно виграла від ранніх розширень Європейського Союзу, включаючи розширення ринку для норвезьких товарів, послуг та інвестицій у рамках однієї системи правил.
— І як цей чинник може зіграти на користь співпраці наших країн, які є сусідами ЄС?
— На мій погляд, Україна і Норвегія повинні розглядатися як ідеальні партнери. Між нами Європейський Союз, у Норвегії — великі економічні, технологічні й інші можливості. У вас і серйозні сировинні можливості, людські і наукові ресурси. І завдання полягає в тому, як поєднати ці можливості. Це, звісно, легше зробити в одному просторі. Тому ми підтримуємо інтеграцію України до Європейського Союзу, підписання договору про вільну торгівлю, майже схожого на те, що ми маємо з ЄС. Це створить єдиний простір, але не всередині ЄС, а як між партнерами. Угода про вільну торгівлю між Україною і Європейською асоціацією вільної торгівлі посилить уже існуючі рамки.
— Як це використати?
— Логічніше використовувати ті переваги, які вже є. Наприклад, ми експортуємо до України рибу. Але ви не розумієте, що це таке.
— Як?
— Це майже те ж саме, що дешевий газ. Це та сировина, яку ви можете обробляти й експортувати в переробленій формі, скажімо, до Європейського Союзу або інших країн. Чому це вигідно — а тому, що робоча сила і вартість виробництва в Норвегії не дозволяє нам цього робити. Це наша біда. Ми заробляємо гроші переважно на експорті сировини або продуктів напівфабрикатів плюс надвисока технологія в певних сферах. Телекомунікації себе вже виправдали, той же Telenor показує, що норвезькі й українські інженери, експерти в області технологій можуть вільно і добре працювати.
— Чому норвезькі інвестори вагаються щодо вкладень в Україну?
— Тому що вони дивляться на проблеми, які існують в Україні. Україна для бізнесу — це не така проста справа. І те, що сталося з Telenor в Україні — це інвестори розуміють і пам’ятають. Але членство в СОТ і договір із ЄС зобов’язує і змушує до модернізації і транспарентності в бізнесі. Норвезькі інвестори, як і будь-які інші, готові взяти на себе великий ризик, але тоді вони, можливо, чекають на надприбуток. Краще з країнами, де порядок гарантує передбачуваність та прозорість і впевненість у невеликому, але стабільному прибутку. А в Україні немає цього.
— Але у нас є стабільність...
— Імідж не найкращий. І вам треба залучити інвесторів і надати їм перспективи інколи щодо великого прибутку.
— І хіба неможлива взаємовигідна співпраця в нафто- і газовидобуванні?
— Якщо говорити про головну галузь Норвегії — нафту і газ, то тут існує два аспекти. Перший — це виробництво й експорт нафти і газу. Це приносить великі прямі доходи. Нафтові компанії (норвезькі й іноземні) оподатковуються за ставкою 78%. Потім іде податок на інвестиції, коли норвезька держава інвестує в розробку родовищ як партнер із нафтовими компаніями. І тоді частка норвезької держави і суспільства становить 90%. Чому іноземні інвестори погодились на таку величезну частку з боку Норвегії? Тому що 10% — це гарантована справа. Вони впевнені, що через 20—30 і більше років цей договір діятиме. Це незалежно від можливих змін в уряді. Інколи цих 10% достатньо для інвесторів. Звичайно, ми продали наші ресурси, але зберігаємо 90% у себе. Звісно, це дуже хороша справа.
Цікавий приклад — це Азербайджан. 1994 року азербайджанці підписали великий договір з іноземними компаніями. Вони повною мірою виконали угоди. Тому іноземні компанії готові більше інвестувати в цю країну. Зараз умови для інвесторів в Азербайджані зовсім інші, ніж 1994 року.
— Гірше, напевно?
— Краще для Азербайджану і гірше для інвесторів, а це краще для населення. Для Азербайджану потрібно понад десять років, і зараз, через 20 років, вони на практиці показали, що непохитно поважають ці договори.
— А другий момент?
— Це розробка і виробництво технології виробництва нафти. Норвегія є однією з провідних країн з глибоководних операцій. Багато тисяч людей сьогодні працюють у нафто- і газомашинобудуванні. Тобто ми не лише експортуємо нафту і газ, але й надтехнологічну продукцію.
— А в ході візиту українського прем’єра до Норвегії чи вдалося йому зацікавити норвезьких інвесторів і державу інвестувати в Україну і реалізовувати проекти з видобутку газу і нафти?
— Я думаю, що і для України, і Норвегії візит Азарова був важливим. Це був перший візит на такому рівні за 22 роки незалежності. Можна навіть сказати, що це був історичний візит. Хоча його практичні результати поки що обмежені. Азаров здебільшого хотів, щоб норвезькі енергетичні компанії інвестували в Україну, можливо, особливо щодо шельфу Чорного моря і нетрадиційного газу.
— Сланцевого газу?
— Саме так. Але мені здається, що нині Україна не така цікава для норвезьких нафтових компаній.
— Чому?
— Тому що у них повний спектр робіт, відкриті нові великі поклади на норвезькому секторі, робота в Канаді, в США — включаючи сланцевий газ. У Східній Африці, Східній Азії, в Азербайджані, скрізь — нові можливості. Проте в результаті візиту Норвезько-українська торговельна палата в Осло активно просуває енергетичні можливості, зокрема, щодо видобутку нафти і газу, машинобудування, але й поновлюваних джерел енергії й енергоефективності, де в Норвегії є багато чого запропонувати.
— І що треба, щоб норвезький бізнес прийшов в Україну?
— Думаю, для цього необхідно виконати три основні речі. Однією з них є, звісно, загальні правові, політичні й економічні «рамкові умови». Україна зробила великий крок у правильному напрямі, ставши членом СОТ. Членство саме по собі не приносить негайного щастя. Укладення угоди про глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС і угоди про асоціацію значно поліпшить базу для економічного співробітництва, а також підвищить імідж України. Другий аспект полягає в реальних кроках з виконання взятих зобов’язань, зокрема зі зниження рівня корупції, розділення функцій, незалежності судової системи і прозорості регулюючих органів. Третій аспект — це хороші приклади успішних інвестицій. Компанії вчаться і чують одна одну. Якщо деякі компанії добились успіху, отримали відповідну допомогу з боку влади, відчули привітне ставлення і переконалися, що закони і нормативні правила застосовувались неупереджено, то це є позитивним чинником і для інших.
— Хіба це не Україна на правильному шляху?
— Це займає надто багато часу. 1991 року на Заході значною мірою домінувала ейфорія і доволі оптимістична думка, що нові незалежні держави будуть інтегровані в світову економіку і швидко відновляться. Але спадок радянської системи й інші проблеми було набагато важче подолати, ніж ми думали. І, на жаль, не були добре збережені свої хороші сторони, як система охорони здоров’я й освіти. 1992 року Норвегія була єдиною країною, яка запропонувала масштабний новий план Маршалла для країн колишнього Радянського Союзу, схожий на той, який допоміг Європі після війни. Переважна більшість західних країн дотримувалися думки, що хорошої технічної допомоги для реформ і приватних інвестицій буде достатньо для нового старту і що країни можуть позичати гроші і тим самим вкласти кошти в реконструкцію і розвиток. Що стосується Росії, я пам’ятаю, як особливо американці працювали над тим, щоб допомогти у відновленні сектора нафти і газу (щоб Росія могла заробити більше грошей від експорту), у відновленні сільського господарства (щоб населення могло себе нагодувати без імпорту, а це означало, що валюта буде заощаджена для необхідних державних інвестицій) і в залученні російських учених-атомників, хіміків, біологів та інженерів у відновлення країни, щоб не дати поширитися цим знанням у небажані країни і регіони.
Взагалі ту саму політику застосовували до України. Ваша країна вже є великим експортером продуктів харчування з відмінною природною основою для подальшого розвитку. Але Україні не вдалося добитися такого ж великого успіху в розвитку енергетичного сектора і зниженні внутрішніх та зовнішніх енергетичних рахунків.
