І хоча життя в багатостраждальній провінції помалу нормалізується, українським миротворцям доведеться служити у неспокійній провінції. Попри запевнення керівників ООН та НАТО про те, що вони забезпечать рівні умови існування для всіх етнічних груп краю і захистять сербів, чорногорців та циганів, які до війни разом складали близько 10 відсотків населення Косово (решта — етнічні албанці) косовари-неалбанці нині почуваються, м'яко кажучи, незатишно. Інформаційні агентства щоденно повідомляють про вбивства, побиття, залякування сербського населення Косово. Так, тільки вчора за повідомленнями АП в столиці краю Приштині було знайдено задушеною у власній ванній 90-річну сербську бабусю. Окрім цього двох сербів було вбито у Прізрені, одного в районі Вітіна, а тіла ще двох, забитих кілька днів тому, знайдено неподалік Камениці. Відтак більшість сербського населення, яке не покинуло Косово під час натовських бомбардувань, нині залишає край під тиском насильства з боку співгромадян-албанців. Заклики миротворців поводитися цивілізовано, не карати невинних мирних жителів за злочини армії, поліції та воєнізованих формувань Мілошевича, не знаходять відгуку в значної частини албанців. Вони виходять не з високих принципів гуманної моралі ХХ сторіччя, а з середньовічної настанови: «Око за око, зуб за зуб». Миротворці не здатні дати охорону кожному сербу і зараз обмежуються лише тим, що забезпечують транспортом та захистом групи сербів, які залишають Косово. Олії до полум'я підливає й те, що за деякими даними сербські власті проводять етнічні чистки щодо албанців, котрі живуть у південних районах власне Сербії, на кордоні з Косово. Принаймні за останні кілька днів звідти в Косово прибуло вже 4,5 тисячі біженців.
Між тим учора після десятирічної перерви відкрив свої двері Косовський університет. 1989 року його було закрито, всіх викладачів звільнено з роботи. Довге десятиріччя університет існував напівлегально — заняття проводилися у приватних помешканнях, а дипломи, що їх отримували студенти, не визнавалися югославською державою. Відтак і працювати за фахом випускники не могли. Нині справедливість здавалося б відновлено — але в планах ректора університету Зенела Келменді немає жодних викладів сербською мовою. Відтак, якщо раніше права на вищу освіту були фактично позбавлені косовські албанці, то тепер його не мають місцеві серби.
Можливо, що міжетнічна напруга в Косово дещо зменшиться у випадку, якщо в Белграді поміняється влада і на чолі Югославії стануть сили, з якими Захід буде згоден мати справу. А вірогідність цього є не такою вже малою — протести проти правління Слободана Мілошевича стають дедалі ширшими, а позавчора проти нього як ніколи різко виступила Сербська православна церква. Її голова єпископ Артемій закликав не лише позбавити Мілошевича влади, а й передати його під суд Міжнародного трибуналу в Гаазі, як військового злочинця.
