Зараз про ситуацію в російській політичній еліті можна говорити винятково в ракурсі виборів. І хоча сьогодні проглядаються дещо різні конфігурації, орієнтовані на президентські та парламентські вибори, однак є щось одноманітне: режим Єльцина має знайти або альтернативу собі, або новий спосіб існування «після Єльцина». Сьогодні в Росії досить яскраво проявляється те, що ми не так давно спостерігали в нашій виборчій кампанії, а саме: прагнення центральної влади повністю сконцентрувати під жорстким контролем фінансові й інформаційні ресурси і максимально використати адміністративні ресурси для того, і продовжити термін свого перебування при владі, щоб ослабити будь- яких конкурентів.
Це призводить до досить серйозних зрушень у системі влади. У Росії такий процес проходить складніше, ніж в Україні, внаслідок того, що там із середини 90-х років більшого розвитку набув економічний і політичний плюралізм. Це пов'язано з тим, що в цій країні в набагато бiльших масштабах виникла група олігархів, яка базується на фінансових пірамідах, російських масштабах і ресурсах. За відносної слабкості влади вони отримали дуже серйозний вплив і 1996 року грали помітну самостійну роль. Сьогодні вони розорені внаслідок особливостей фінансового й економічного розвитку країни (це найбільш чітко проявилося в серпні минулого року) і змушені шукати точку опори — підтримку бюрократії. Кремль, досить жорстко діючи зараз, практично підпорядкував їх собі, але вже в іншому режимі, не так, як це було 1996 року, коли олігархи змушені були «поставити на Єльцина» і, вкладаючи гроші, отримували політичні дивіденди. Сьогодні йдеться про деяку безальтернативність, про те, що з використанням механізмів держави (силових структур, правових, податкових органів) їх примушують до співробітництва, внаслідок чого відбувається величезна мобілізація ресурсів винятково під найближче оточення Єльцина. Як наслідок, втрачають економічну самостійність і дедалі важче зберігати самостійність політичну іншим політичним силам.
Крім того, особливість Росії полягає в досить сильній нелівій опозиції. Можна з деякими застереженнями назвати блок «Отечество — вся Россия» лівоцентристським рухом, який здатний до широкого маневру. Однак це угруповання сьогодні бореться за плюралізм, за альтернативу, оспорює монополію на легітимність, монополію на патріотизм, яку намагається затвердити Кремль, орієнтуючись на Путіна. Але для ОВР це складно, оскільки задіяні дуже потужні програми паблік рілейшнз (використовується навіть війна в Чечні, використовуються складності, породжені передусім самим Кремлем у відносинах із Заходом, дуже активно обіграються масові настрої утиснутості, психологічного дискомфорту, втрати статусу великої держави). Соціологи в Росії, окрім того, що вибудовують рейтинги, устигають відстежувати пріоритети в електоральних настроях і зазначають, що останнім часом на перше місце (після вибухів, загострення ситуації на Північному Кавказі) вийшли такі цінності, як особиста безпека і можливість збереження елементарних основ існування. Звісно ж, пріоритетні економічні та соціальні питання трохи відсунуто. Тому девальвовано й аргументацію нелівої опозиції, яка сильна саме в цій сфері — в них сильні кадри і сильні програми — те, чого немає у Путіна і чого він уникає. Будучи, вочевидь, неготовим щось заявити про подальшу економічну стратегію Росії, про необхідне коректування конституційного ладу. Ні Примаков iз Лужковим, ні Явлінський, ні Союз правих сил, які представляють неліву опозицію, і є реальними претендентами на входження в Держдуму, а також помітними гравцями в період президентських виборів, у такій ситуації не можуть реалізувати себе повністю. Відбулася «консолідація навколо прапора», коли треба вирішувати первинні питання, які загострилися, а потім уже замислюватися над тим, якою, власне, повинна бути сильна єдина Росія, за яку зараз борються. Очевидно, що Єльцинове оточення, забезпечуючи собі політичне майбутнє, не зацікавлене в серйозному розгляді основних питань політичного й економічного розвитку. Їм потрібна влада як така, мандат довіри, боротьбі за які зараз фактично принесені в жертву російські реформи. Вочевидь, не варто й недооцінювати те, що чимало осіб у найближчому Єльциновому оточенні є в економічному сенсі персонами нон-грата на Заході. Нагромадивши значні кошти, вони не бачать перспективи десь знайти собі місце під сонцем і змушені забезпечувати свої ключові позиції в Росії.
ЗМІ Росії сьогодні незвично ідеологізовані і розділені. Це відбувається трохи не так, як у нас, — НТВ набагато складніше взяти під контроль, аніж СТБ. У Росії елементи плюралізму ще зберігаються. Але вони фрагментарні, оскільки на світло штучно витягуються питання міфічної загрози Росії.
Водночас ми із заздрістю можемо спостерігати в Росії дії цивілізованих політичних сил із досить серйозними позиціями. Я маю на увазі, наприклад, «Яблуко». Можливо, перетвориться на самостійну силу і Союз правих сил, хоча на них зараз чиниться величезний тиск і великою є спокуса піти в молодші партнери Кремлю. Можливо, саме таку роль вони можуть зіграти відразу після парламентських виборів. Особливо, якщо враховувати, що зараз Чубайс явно шукає можливості участі в президентській кампанії Путіна. Ці сили готові до цивілізованого діалогу, та все ж для нього залишається дедалі менше місця. Росія відкидає західні цивілізовані правові стандарти. Те, що відбувається в Росії, є фактично порушенням юридичних норм ведення передвиборної боротьби (я маю на увазі передусім мобілізацію адміністративного ресурсу). Влада бере участь у виборах абсолютно недозволеним чином і є вирішальною силою. Вона самовідтворює себе, залишаючи суспільству роль статиста, якому треба будь-кого підтримати. А реального вибору немає і не буде. В Україні ми це зовсім недавно спостерігали.
У Росії на користь такого стану речей діє ще й чинник активного патріотизму: коли є ворог — треба забути про особисті інтереси і підтримати державу. Для політичного майбутнього Росії дуже важливо, як відбуватиметься перегрупування сил навколо Путіна, якщо його розглядати як єдиного і найреальнішого претендента на владу, хоча це теж ще не факт. Путін не має політичного обличчя, і це змазує політичне обличчя всієї російської еліти в ситуації, коли до 50% підтримки має невиразний з точки зору політичних поглядів лідер. Звичайно ж, над ним попрацюють, запропонують якісь програми. Йому треба бути загальнонаціональним лідером, не вдаючись у ті подробиці, які розділяють суспільство. А це — економічні та політичні питання, які треба було б обговорювати. Навколо нього, напевно, згрупуються фігури більш впізнаваними. І буде, вочевидь, конкуренція, але конкуренція не на основі компромісу. Наприклад, напередодні ми бачили спроби «Отечества — вся Россия» досягнути компромісу з Кремлем — боротьба навколо передач С.Доренка, навколо головного міліціонера Москви — все це ті пункти, за якими Лужков, Примаков розмовляли з Путіним і пропонували зробити крок назад і знизити напруження зіткнень. Але Кремль не йде на жодні поступки — він відчуває свою силу і пропонує здатися.
Боротьба опозиції за адміністративний ресурс, який сьогодні в руках Кремля, можливо, проходитиме з опорою на новий склад Держдуми. Таким чином, можна підірвати юридичну базу існування уряду Путіна й домогтися перерозподілу адміністративного ресурсу.
Все це сьогодні робить ситуацію в політичній еліті Росії невпізнаною. Вона змушена мовчати з багатьох ключових питань і лише шукати можливості не підставитися під легкі силові рішення. Зараз ніхто не може обговорювати серйозно «питання по суті». Йдеться або про повну підтримку дій Кремля, або про відмову від активного політичного життя взагалі, коли буде вирішено питання влади, можна буде повернутися на колишні позиції.
Конкретніше поствиборчі сценарії в Росії можуть полягати ось у чому. По-перше, постає проблема подолання бар'єру у 5%. Тих, хто подолає, буде п'ять — сім. У залежності від цього змінюватиметься коефіцієнт акумуляції мандатів, які припадають на тих, хто не пройшов бар'єр. Напівпрохідними російські соціологи вважають з більшою імовірністю Союз правих сил і з меншою імовірністю — блок Жириновського. Вище за них, безумовно, першими пройдуть комуністи. Далі прогнози розділяються. «Отечество — вся Россия», «Яблоко» і «Единство» в якійсь послiдовності йтимуть слідом за комуністами.
Деякі російські ЗМІ ставлять під сумнів реальність рейтингів, особливо Путіна і «Единства», котрі дуже швидко зростали. Можливо, подiї розвиваються за знайомим українським сценарієм: все вже вирішено — приєднуйтеся до переможця. Але є ще сумніви з приводу рейтингу комуністів. За деякими даними, вони можуть набрати не пророковані їм 22—23% голосів, а, може, і до 33%.
Не можна забувати ще про один сценарій: поставити під сумнів легітимність виборів. Розгляди в судах останнім часом гострополітичних питань — і щодо Скуратова, і щодо реєстрації блоків, — показали, що судова влада перебуває під потужним тиском Кремля. Тобто зберігається варіант «перегравання», якщо результати виборів будуть неприйнятні для влади. Тоді Росію чекає дестабілізація і повторні вибори в дуже складних умовах. При цьому основними все одно будуть чинники концентрації адміністративних, фінансових ресурсів, ще жорсткiшого тиску на ЗМІ. Може стати ще більш напруженою міжнародна складова російських виборів і посилиться ізоляція Росії. Та ситуація, яку ми сьогодні спостерігаємо, свідчить про те, що такий варіант розвитку подій дуже вірогідний.
ДО РЕЧI.
Лідер блоку «Отечество — Вся Россия» Євген Примаков і лідер партії «Яблоко» Григорій Явлінський заявили вчора, що вони балотуватимуться в президенти Росії, повідомляє Інтерфакс.
