Словацька Республіка, яка у 1993 році отримала незалежність внаслідок «оксамитового розлучення» з Чеською республікою, вступила в НАТО та ЄС одночасно — у 2004 році. Однак у середині 1990 хроків відносини Словаччини з ЄС і НАТО були досить прохолодними. Серед населення підтримка вступу країни в Альянс становила 30%. Як уряду вдалося переконати словаків у доцільності вступу в НАТО й що для цього робилося конкретно? Чи може бути унікальним шлях інтеграції України в Євросоюз і як цьому може сприяти співробітництво України з Альянсом? Про все це — в інтерв'ю «Дню» Надзвичайного й Повноважного Посла Словацької Республіки в Україні Урбана РУСНАКА.
«НЕОБХІДНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ НЕ ТІЛЬКИ ЛЮДЕЙ, АЛЕ І ВСІЄЇ СИСТЕМИ...»
— Останнього тижня багато експертів висловлювали побоювання, що боротьба за повноваження між Президентом Віктором Ющенком і прем'єр- міністром Віктором Януковичем може призвести до громадянської війни. Яка оцінка офіційної Братислави політичної кризи в Україні й розв'язки, що намітилася?
— Ми розцінювали цю політичну боротьбу як демократичний процес, який останні кілька днів почав виходити з правового й конституційного поля і переходити до використання силового ресурсу політикумом. Це нас дуже насторожило. Тому словацьке МЗС висловило свою стурбованість із приводу того, що почали використовуватися силові методи. Поки тривали переговори, боротьба ідей і поглядів, а також боротьба за вплив — ми до цього ставилися з розумінням. Як тільки сторони почали вдаватися до силових рішень, звичайно, ми ніяким чином не могли погодитися з тим, щоб рішення кризи проходило в рамках використання силового варіанта. Ми також побачили, що відбувається ерозія державного апарату. Рішення, що приймалися інституціями влади, не виконуються. Це стосується як виконавчої, так і законодавчої, і судової влад.
Ми сподіваємося, що після розв'язки, яка буде в найближчі дні підтверджена Верховною Радою, станеться не просте перезавантаження й заміна людей в діючих органах влади, а український політикум прийде до концептуального рішення конституційного й правового політичного поля, в якому в майбутньому проходитиме конкурентна боротьба за виборця й з'ясування відносин між політичними силами.
Я впевнений у тому, що український політикум також розуміє, що необхідне перезавантаження не тільки людей, але й усієї системи, а також створення нового, якісного й більш високого європейського поля, на якому можна працювати і яке виробить такі правила гри, які допоможуть українській еліті краще впоратися зі складними завданнями з трансформації держави, економіки, які стоять перед нею. Я дуже радий, що в третьому пакеті домовленостей є й закони, які необхідні для вступу України в СОТ. Для мене це чіткий сигнал, який свідчить про те, що політики не тільки змогли знайти сили для вирішення безпосередньо назрілого конфлікту, але й про те, що вони дивляться в майбутнє. Це фактор, який вселяє надію.
— Чи не вплинув політичний конфлікт, що відбувається в Україні, на двосторонні відносини?
– Я можу зазначити, що прямо ці події не впливали на двосторонні відносини. Ми працювали в нормальному робочому режимі. Хочу підкреслити, що в нас добре розвиваються економічні відносини. 29 — 30 травня проводимо засідання двосторонньої міжурядової комісії на рівні Міністерств економіки. Прикладом хорошого співробітництва є облаштування й модернізація прикордонних переходів із метою збільшення їхньої пропускної спроможності й приведення їх у відповідність до Шенгенських умов.
Це дуже важливо для Словаччини. Ми високо цінуємо те, що українська сторона розуміє цей процес. Уже наступного тижня ми відкриваємо модернізований основний прикордонний перехід в Ужгороді, який збільшить пропускні можливості для перетину кордонів.
«...НЕ ПОТРІБНО ШУКАТИ УНІКАЛЬНІСТЬ ТАМ, ДЕ ЇЇ НЕМАЄ»
— Останнім часом в Україні стали говорити про те, що їй доведеться пройти унікальний шлях інтеграції в ЄС. Судячи з досвіду Словаччини, чи дійсно кожна країна йде унікальним шляхом в Євросоюз, чи все-таки існують якісь загальні закономірності й правила для інтеграції в євроспільноту?
— Я вважаю, що не потрібно шукати унікальність там, де її немає. Природно, у кожної країни — свій шлях. Є загальна мета, але початкові дані чи стартовий майданчик у кожної країни свої. І логічно, що, зокрема, шлях завжди відрізняється. Наприклад, словацький шлях в ЄС завжди відрізнятиметься від українського. Але загальні закономірності й логіка цього процесу — одні й ті ж самі. Суть у тому, що країна, яка перебуває поза ЄС, хоче приєднатися до співтовариства, де є свої правила й закони, нормативна база, принципи поведінки. Природно, той, хто приєднується, по-перше, повинен сам підняти себе за допомогою своїх партнерів на такий рівень, щоб він міг приєднатися, не порушуючи роботу єдиного цілого. Тож вся інтеграція й підготовка до неї полягає в тому, щоб країна-кандидат, яка бажає в майбутньому приєднатися до Євросоюзу, повинна повністю привести свою нормативну базу у відповідність до Єесівської. Наскільки я розумію, в Україні дійсно ситуація складна, тому що основна законодавча база успадкована з часів колишнього СРСР і тому вона принципово не сумісна з тією, яка працює в ЄС. Іншими словами, Україні потрібно переписати все законодавство. До речі, Словаччина також зіткнулася з цією проблемою. Це було складне, але здійсненне завдання.
Друга проблема стосується економічного розвитку. Якщо країна хоче ввійти в загальний ринок Євросоюзу, вона повинна мати високий рівень розвитку. Звичайно, йдеться не про 100% відповідність середньоєвропейському рівню. Наприклад, Словаччина на момент приєднання досягала понад 50% від цього рівня.
Я вважаю, що будь-яка країна- кандидат повинна відповідати такому саме рівню. Інакше інтеграція неможлива. Важливим є також те, що крім правової, економічної модернізації, повинна відбутися й перебудова мислення. Всі громадяни зобов'язані дотримуватися законів. Чим швидше це відбудеться, тим краще. Адже вся країна повинна пристосуватися до стилю роботи Євросоюзу.
З іншого боку, ЄС також повинен бути готовий до приєднання України. Це друге велике завдання, яке стоїть перед тими, хто дійсно щиро впевнений в тому, що Україна потрібна Європі. Але це не станеться автоматично. Якщо Україна не досягне критеріїв, то її ніхто за волосся не буде туди тягнути. Євросоюз також повинен сам перебудуватися. Зараз є сигнал, який вселяє надію, про те, що нам все-таки вдасться реанімувати проект європейської конституції, нехай у скороченому форматі. Проте, мені здається, що ми здвинулися з «мертвої точки». Європа повинна всмоктати в себе й розчинити велику хвилю розширення, яка сталася в 2004 і 2007 роках. Євросоюз повинен звикнути до цього й спрацюватися. Я впевнений, що в ході цього звикання, коли стане очевидно, що ЄС приносить користь не тільки тим, хто приєднався, але й країнам-фундаторам Євросоюзу, тоді потихеньку буде йти стриманість у відношенні до наступних розширень. Потрібно зрозуміти, що Європа трохи втомилася від них. Зараз ми повинні все це переварити. Але процес розширення неминучий і продовжуватиметься.
— Скільки може продовжуватися процес «травлення»?
— Я хочу підкреслити, що Словаччина підписала договір про вільну торгівлю з ЄС ще в рамках Чехословаччини в 1991 році. Вступили ми в Євросоюз у 2004. При цьому нам залишилося вступити в два дуже важливі договори. У Шенгенський договір ми сподіваємося вступити в січні 2008 року, а в європейську монетарну зону — 1 січня 2009 року. Весь процес інтеграції Словаччини займає без малого 20 років. При цьому потрібно зазначити, що кожне подальше приєднання країн до ЄС стає все складнішим. Цьому є об'єктивні причини. ЄС також не чекає, не стоїть на місці. Він змінюється й тому інтеграція заглиблюється. Скажемо, Австрія, Швеція й Фінляндія вступали в 1995 році за одних умов, а наша країна — вже за інших. У 2004 році євроінтеграція була вже глибшою: вже була єврозона й діяв Шенгенський договір. Мені дуже складно сьогодні сказати, що являтиме собою Євросоюз через 15— 20 років (саме стільки років потрібно на підготовку будь-якої країни до вступу в ЄС) і в яку Європу інтегруватиметься Україна.
— Чи не робить Брюссель помилки, відмовляючись включити перспективу членства України в Євроспільноті у майбутню угоду між Україною та ЄС?
— Я хочу підкреслити, що Словаччина, як і інші країни, що недавно вступили в ЄС, розуміє важливість включення перспективи членства в основні документи. Ми вважаємо, що це стає мобілізаційним елементом для країни. Під час зустрічей з колегами в ЄС ми завжди виступаємо за те, що Євросоюз у тій чи іншій формі повинен дати Україні перспективу. Але рішення Євросоюзу приймається консенсусом і тому ми повинні брати до уваги реальності, які існують в ЄС. Те, що буде запропоновано для підписання Україні, буде максимально можливим компромісом. Тому, чи вдасться нам включити перспективу членства України в ЄС, залежить не тільки від тих країн всередині ЄС, які підтримують європейське майбутнє для України, але й тих, які мають іншу думку й вважають, що Україні потрібно почекати і ще попрацювати. Але насамперед це залежить від України.
«УКРАЇНА ПОВИННА ПРОДЕМОНСТРУВАТИ, ЩО ВИНЕСЛА УРОК ІЗ КРИЗИ...»
— Що ж, на вашу думку, повинна зробити Україна?
— Я вважаю, що боротьба за владу, за якою ми спостерігали в Україні, багато в чому проходила за допомогою незрозумілих ЄС інструментів чи методів. Хоча це був демократичний процес, але, проте, важко його оцінити як розвинену форму демократії. Я боюся, що «недоброзичливі» щодо включення в майбутню угоду перспективи членства України в ЄС можуть цілком резонно використати політичний конфлікт, який щойно завершився, як свідчення того, що Україна ще не дозріла до того, щоб її запрошували до ЄС, навіть у такій віддаленій перспективі. Тому, я вважаю важливим, щоб заплановані на 30 вересня вибори пройшли демократично. Вони повинні пройти ще краще, ніж парламентські вибори в березні 2006 року. Загалом Україна повинна продемонструвати, що вона засвоїла урок і рухається в бік більшої демократії, європейського розуміння ведення політичного життя та економіки. Тоді у нас в ЄС з'явиться більше аргументів, які, більш того, будуть підкріплені не тільки нашим бажанням, а реальністю в Україні. Тому ключова роль у цьому процесі відведена Україні. Якщо вона зможе це підтвердити і якщо не буде дивацтв у розвитку, а будуть нормальні, чесні й чіткі вибори, після яких будуть сформовані й запрацюють органи влади, опозиція стане на своє місце, уряд — на своє. Хто очолить уряд, для нас це не грає принципової ролі. Якщо новий уряд підтвердить, що стратегічною метою України є євроінтеграція, то це, звичайно, дасть аргументи всім тим, хто в Євросоюзі прагне як можна чіткіше прописати європейську перспективу в новій угоді.
— Існує думка, що деякі країни: Болгарія та Румунія не дозріли до стандартів ЄС і НАТО, але були прийняті виключно зі стратегічних міркувань. Хіба такий чинник не може бути застосований для України, яка займає геостратегічне положення в Європі?
— Я б хотів звернути увагу на помилковість думок про те, що будь-яка з країн, які приєдналися до ЄС, не досягає базових стандартів. Я впевнений в тому, що нормативна база в названих країнах на 100% відповідає європейській. Більше того, вона виконується. Одна річ — прописати закон, а інша — жити згідно з цим законом. Я впевнений, що і в Румунії, і в Болгарії, із цієї точки зору, проблем немає. Не можна дивитися на партнера через призму стереотипів, які склалися колись. Я чудово знаю про це з досвіду своєї країни. У Словаччини також було таке відчуття, що ми є такою стратегічно важливою країною, що знаходиться в центрі Європи й неможливо, щоб без нас розширялося НАТО. Виявилося, що ці досить наївні уявлення частини словацької еліти про стратегію й геополітику, були помилкові. Якщо не виконувати базові критерії НАТО, ніяка стратегія, ніяка геополітика не врятує. Якщо країна не готова виконати мінімум вимог через стратегічні міркування, ніхто її нікуди втягнути не може.
«ЩОДО НАТОВСЬКОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ, МІЖ НАШИМИ КРАЇНАМИ Є БАГАТО СХОЖОГО...»
— Ваша країна під час інтеграції в НАТО змогла подолати недовіру, що існувала серед словаків до цієї організації. Яким чином словацькому уряду вдалося переконати більшість громадян у доцільності вступу в Альянс?
— Дійсно, щодо натовської проблематики, між нашими країнами є багато схожого, але й відмінного. У момент утворення Словаччини, у 1993 році у всіх державних програмах і стратегіях було прописано: основною метою зовнішньої політики Словаччини є вступ до ЄС і НАТО. Але разом із тим, уряди виконували ці програми по-різному. Вони по-різному розуміли, яким шляхом йти до цієї мети. Одні вважали, що нас все одно повинні прийняти, бо ми є неоцінимим мостом між Сходом і Заходом, транзитною територією. Набір знайомий. У квітні 1997 року ми навіть проводили референдум щодо вступу в НАТО. На момент, коли нас ніхто не запрошував у НАТО. Через нез'яву населення референдум був визнаний таким, що не відбувся. На референдум прийшло 10% виборців при кворумі 50%. Це відбулося напередодні самміту в Мадриді, коли було прийняте рішення про запрошення в НАТО Польщі, Угорщини й Чехії. А Словаччину не запросили. Це стало великим розчаруванням для нас.
У 1998 році тогочасний словацький уряд почав інтенсивно займатися питанням вступу в НАТО. На той момент підтримка населенням НАТО становила приблизно 30%. Потрібно зазначити, що в 1998 — 1999 роках сталося загострення ситуації в Косовому, війна в Югославії. Більшість словаків симпатизувала сербам. Тому з боку уряду було важко, й навіть мужньо, провести чіткий непохитний шлях на вступ у НАТО за умови, що 70% словаків були далеко не переконані в правильності цієї ідеї. Ми тоді відкрили НАТО всі коридори, надали логістичну підтримку. Загалом намагалися діяти, неначе де-факто ми були членом НАТО. Але тоді стало зрозуміло, що НАТО не може нас запросити, поки не буде підтримки населення. Бо Альянс діє за принципом консенсусу. Не повинно бути так, що сьогодні — один уряд, який хоче в НАТО і підпише документи, а завтра уряд зміниться й скаже: «А ми не хочемо». Коли робиться запрошення до НАТО, однією з найважливіших умов є зрозуміла й чітка підтримка вступу країни в НАТО.
— І що ж почав робити уряд, щоб переконати громадян?
— Була розроблена спеціальна програма комунікації, виділені кошти й визначені основні фокусні групи, які чинили опір ідеї вступу Словаччини в НАТО. Уряд вів чітку роботу з цими фокусними групами населення. Можу зазначити, що в основі комунікаційної стратегії держави було закладено розуміння — люди праві в тому, що хвилюються за своє майбутнє. Якщо в них є запитання, то потрібно дати чесну відповідь. І уряд повинен враховувати ці запитання й побоювання з наближенням до НАТО. Якщо ми хочемо, щоб люди підтримували цей курс, потрібно дати їм відповіді на запитання, які є легітимними.
ПІДТРИМКА НАТО ЧЕРЕЗ ПРАВИЛЬНІ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ, ЯКІ ХВИЛЮЮТЬ СУСПІЛЬСТВО
— Які ж запитання ставили тоді словаки?
— Набір питань був схожий на ті, які сьогодні є в Україні. По-перше, чи будуть наші солдати-призовники вмирати в закордонних місіях? По- друге, чи не розвалиться словацький ВПК? По-третє, чи не зробить членство в НАТО Словаччину мішенню терористичних атак? Як членство в НАТО буде впливати на економічний і соціальний розвиток країни?
Різні групи населення по-різному ставилися до цих запитань. Ми почали з запитання служби в армії і участі військовослужбовців у закордонних місіях. Населенню роз'яснили, що під час вступу в НАТО буде проведена реформа збройних сил, яка веде за собою скасування термінової служби. Відразу підвищилася кількість прихильників вступу в НАТО серед молоді, яку очікувала військова служба. Це також були їхні дружини, дівчата й матері. Чесна відповідь на одне запитання відразу збільшила кількість прихильників вступу в НАТО.
Наступним болючим питанням була доля словацького ВПК, який в основному базувався на радянських ліцензіях і був задіяний в міжнародному розподілі праці. На початку 1990 років все попереднє напрацювання зийшло нанівець. Завжди стояло питання про ліцензійну політику Росії, яка не сприяла тому, щоб Словаччина продовжувала залишатися її прямим конкурентом. Тому в 1998 році від словацького ВПК залишився один міф. Уціліло тільки напрацювання, яке базувалося на словацькій інженерній думці й розробках словацького конструкторського бюро. Це були артилерійські системи, техніка й засоби хімічного захисту. Тому ті, хто залишився в словацькому ВПК, розуміли, що майбутнє — тільки у вступі в НАТО і в кооперації з розвиненішими країнами, з якими можуть прийти технології та інвестиції.
Щодо ціни вступу в НАТО, прямий внесок Словаччини складає близько 5% від оборонного бюджету країни. Це невелика сума, особливо враховуючи те, що НАТО дає політичні гарантії. Враховуючи невелику територію Словаччини, у порівнянні зі своїми сусідами, вона отримала великий виграш від вступу в НАТО. Першорядне завдання убезпечення країни цілком вирішене, завдяки вступу Словаччини в Альянс. І обійшлося це дешевше, в порівнянні з варіантом нейтралітету. Потрібно розуміти, що нейтралітет, який існує в Швеції або Швейцарії, — є озброєною формою нейтралітету. Коли країна десятками років викладає величезні кошти для підтримки й розвитку ВПК, підтримки воєнізованого суспільства. Словаччина не могла б потягнути таку форму нейтралітету. Для цього в нас немає ні географічних даних, ні потенціалу.
Таким чином, на всі запитання були дані відповіді. Якщо провести паралель з Україною, то перед нею стоїть дуже багато однакових запитань. І на багато з них можна знайти ті ж самі відповіді.
І те, що український уряд 26 квітня прийняв програму інформування населення щодо НАТО, а минулого тижня був узгоджений план заходів щодо святкування 10 річчя Хартії Україна — НАТО,демонструє, що є бажання й політична воля уряду провести інформаційну кампанію.
Сьогодні потрібно серйозно зайнятися змістом цього месcиджа. По-іншому знайти правильні відповіді на запитання, які хвилюють суспільство. Бо самі українці будуть вирішувати, вступати Україні в НАТО, чи ні. Тут ми можемо трошки допомогти й стараємося пояснити нашим українським партнерам, яким чином вибудувати цю кампанію.
«УСПІШНА РОБОТА В НАТО ПРИСКОРЮЄ ПИТАННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ»
— Останні хвилі розширення ЄС фактично свідчать про те, що вступ у НАТО є наче вхідним квитком в ЄС...
— Прямого зв'язку між вступом у НАТО та ЄС не існує. Якщо вступ в ЄС стосується інтеграції всього суспільства, то вступ у НАТО є трошки простішим. Базуючись на тих самих цінностях: свобода слова, демократія, вільний ринок, вступ в Альянс вимагає перебудови одного сектора безпеки. НАТО — це міжурядова організація. Потрібно розуміти, що стаючи членом НАТО, країна стає учасником клубу, в якому є глибока міра перетину голов держави й парламентів, які приймають рішення про те, чи буде Україна членом ЄС чи ні. Успішна й правильна робота в НАТО прискорює питання євроінтеграції. При цьому люди набувають навичок роботи в міжнародному організмі, який працює на принципово інших умовах, ніж працював Варшавський договір. Якщо в останньому випадку приймалося рішення в одному центрі, то в НАТО приймають рішення представники держав, які сидять за одним столом. Якщо одна країна встане й скаже: «Ми в цьому не беремо участь», тоді НАТО як організація не бере участь. Прикладом цього є війна в Іраку, коли Німеччина, Франція, Бельгія, Канада повністю відмовилися брати участь у цій війні. Деякі країни, виходячи зі своїх міркувань, підтримали США. Але НАТО як організація не був задіяний в цій війні.
«ЛЮДИ ПОВИННІ ЗНАТИ ЦІНУ НЕВСТУПУ В НАТО»
— Зараз в Україні підтримка населенням НАТО зберігається на низькому рівні. Причиною цьому стали президентські й парламентські вибори, коли деякі партії, намагаючись заручитися підтримкою виборців, вели агресивну кампанію проти НАТО. Чи не вважаєте ви, що політична еліта повинна бути відповідальною й керуватися під час виборчих кампаній не тактичними, а стратегічними міркуваннями?
— Я вважаю, що було б не дуже розумно, якщо в майбутній виборчій кампанії НАТО стало одним із ключових сигнальних питань, який розділяв би політичні партії та електорат. Напевно, будуть політичні сили з лівого або правого флангу, для яких це питання буде принциповим. Якщо політики основних політичних партій зможуть піднятися над цим питанням і не зловживати ним під час виборів, а залишити його для рішення новим парламентом, тоді в нас відкривається можливість дійсно спокійнішої й ефективнішої роботи з інформування населення, щоб дати людям можливість розібратися.
Важливо налаштувати суспільство на те, що український народ повинен ухвалити зважене рішення, виходячи зі своїх національних інтересів, а не національних інтересів якихось третіх країн. Але такий діалог можливий тільки в тому випадку, коли будуть умови для нього. Люди повинні усвідомити, до чого призведе вступ у НАТО. Вони також повинні знати, яка ціна невступу в НАТО.
