Питання припинення, призупинення чи продовження виконання українсько-македонської угоди про військово-технічну співпрацю раптом стало однією з тем дня світових медіа. Недивно: про Македонію, невелику балканську країну з населенням близько 2 млн., з березня вже неможливо говорити як про дивовижне джерело стабільності на півострові. Україна ж виступила однією з небагатьох країн, яка просто продала дещо не надто їй зараз потрібне (гелікоптери, літаки), що, між тим, відразу посилило можливості македонської армії, в якій, до речі, до тієї пори не було жодного пілота.
Стратегічні партнери України попрохали не перенасичувати зброєю (як про це говорила в Києві радник президента США Кондолізза Райс) регіон, де зараз ЄС та США намагаються допомогти знайти якесь розв’язання проблеми, яка нібито зненацька вибухнула.
Не зненацька. Захід, де начебто активно діють різноманітні мозкові центри, мав би усвідомлювати, до чого може призвести запропонований Сполученими Штатами шлях вирішення косовської кризи. Це ж стосується й питання перенасичення зброєю регіону — угруповання етнічних албанців звідкілясь її дістають без жодних перешкод, без проблем минають македонсько-югославський кордон у Косово і мають змогу переконати увесь світ, що проблеми можуть вирішуватися й шляхом екстремізму, — якщо йдеться про проблеми етнічних албанців. Адже будь-які компроміси македонської влади сьогодні можуть виглядати виключно як перемога албанців, які вирішили вести «національно-визвольну війну».
Дуже прикро, що в цьому контексті доводиться згадувати конфлікти в Абхазії, Придністров’ї, Туреччині, якими лідери світової демократії вирішили не надто перейматися. Дуже прикро навіть не те, що законна влада Македонії не має жодної змоги проводити свою власну політику (вона може бути й помилковою), але те, що у такий спосiб радикально налаштовані угруповання у різних європейських країнах отримують моральне право ставити свої умови. Це стосується, наприклад, ЕТА, ІРА, ПКК і тих проблем, які від цього рано чи пізно отримає певна кількість «старих демократій» Європи.
Демократичні цінності, про які говориться щодня і які справдi мали б бути єдиними для всіх, виявляються девальвованими — адже важко буде довести, що УЧК в Косово, екстремістські угруповання в Македонії керувалися у своїй діяльності виключно демократичними принципами.
Ціна даного слова — у випадку України — знову падає до мінімуму. Оскільки Україна давала слово, мабуть, не прорахувавши всіх можливих наслідків, але варто було стратегічним партнерам дуже прозоро натякнути на небажаність... І при цьому, коли ситуація в Македонії владнається — а іншого статися з часом просто не може, — Київ знову, як і у випадку з бушерським контрактом, просто скаржитиметься на втрачені можливості...Бо досі жодного слова не було сказано на тему: а власне, що Україна отримає, погодившися на призупинення дії угоди з Македонією. І навіть не тільки Україна, але Європа в цілому.
Ніхто не може сперечатися з тим, що стабільність Балкан — запорука стабільності в Західній Європі. Проте ігри в геополітику призводять до іншого результату, як неважко пересвідчитися на досвіді Боснії, Югославії і тепер — Македонії. Йдеться не про політику Мілошевича, не про слов’янську солідарність. І навіть не про те, що євроатлантична спільнота ризикує прорахуватися, а Україна — нести наслідки цих прорахунків і залишатися на периферії.
Македонія просто стала першим з уроків Косово — але, на жаль, навряд чи останнім. Причому чомусь завжди бракує бажаючих вчити уроки, щоб принаймні не повторювати помилок.
