Повстання в Узбекистані можна вважати практично приборканим. Учора близько полудня узбецькі війська повністю відновили контроль над містечком Кара-Суу, розділеним кордоном Узбекистану та Киргизстану. Напередодні його захопили місцеві жителі й утримували під своїм контролем. У Андижані, де в п’ятницю війська розстріляли демонстрацію, також спокійно — вулиці міста патрулюють солдати та бронетехніка. Кількість жертв п’ятничного зіткнення досі точно не відома. Дізнатись щось конкретно неможливо, оскільки місто перебуває в інформаційній блокаді, журналістів туди також не пускають. Президент Узбекистану Іслам Карімов заявив, що вбиті 10 солдатiв і «набагато більше» демонстрантів, проте місцеві лікарі та співробітники неурядових організацій кажуть про кілька сотень загиблих. Тим часом багато хто не можуть знайти тіл безслідно зниклих родичів, містом поширюються чутки про братські могили, в які влада наказала закопати вбитих демонстрантів.
Проте Іслам Карімов заперечує подібні обвинувачення, як і те, що військовим наказали стріляти по демонстрантах. Він поклав вину за те, що сталось в Андижані, на заборонену ісламістську радикальну організацію «Хізб ут-Тахрір», мета якої, на його думку, — «повалення конституційного ладу та встановлення мусульманської шаріатської влади». Саме вона нібито виступила організатором захоплення в’язниці й адміністративних будівель, а демонстрантів використала як живий щит. Проте очевидці спростовують подібне трактування подій.
Міжнародна спільнота вельми стурбована ситуацією в Узбекистані. Так, міністр закордонних справ Великої Британії Джек Стро досить невтішно висловився з приводу розстрілу демонстрантів, генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер закликав сторони конфлікту «проявити стриманість». Водночас міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров побачив у цьому «терористський слід», проте наголосив, що Росія не втручатиметься у вирішення ситуації в Узбекистані. У найделікатнішому становищі опинилися США. Проповідуючи ідею поширення демократії в усьому світі, вони, втім, співпрацюють із режимом Іслама Карімова, їм надана військова база на території Узбекистану. Білий дім вийшов із ситуації загальними словами про те, що США «стурбовані (не тільки. — Ред. ) правами людини в Узбекистані, а й спалахами насильства», та закликав демонстрантів досягати своєї мети мирним шляхом, а владу — уникати насильства.
Погляди на причини узбецького «повстання» вельми різноманітні: від ісламістської версії Карімова — до банально соціальної, згідно з якою люди вийшли на вулиці через низький рівень життя й бідність. Проте багато демонстрантів викрикували вимоги відставки Іслама Карімова, що дало привід західним журналістам говорити про революцію, близьку за духом мирним революціям у Грузії, Україні, Киргизстані. Наскільки такі припущення мають підстави, «День» поцікавився в директора Інституту глобальних стратегій Вадима КАРАСЬОВА.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:
— Чи можна говорити про початок демократичної революції в Узбекистані? Наскільки ці події співвідносяться з тим, що сталося в Грузії, Україні, Киргизстані?
— Під визначення «мирна демократична революція» події в Узбекистані навряд чи підпадають. Передумови узбецьких подій та мирних і напівмирних революцій в Україні, Грузії і Киргизстані подібні, оскільки багато в чому були реакцією на кризу пострадянських політичних режимів та на їх нездатність вирішити проблему передачі влади. Необхідність зміни подібних еліт, покладена на електоральну кризу, призвела до революційної зміни політичної еліти та затвердження революційних змін у політиці, соціальній сфері, економіці. У цьому і схожість узбецьких подій із мирними революціями, і відмінність. В Узбекистані відсутній передвиборний чинник, крім того, місцеві виступи набули характеру бунту і мають вузьке регіональне походження, не захоплюючи столицю. Ознак кризи політичного режиму поки що не спостерігаємо, він контролює ситуацію. Проте революції в Україні, Грузії та Киргизстані багато в чому мали не лише демократичний характер, а й характер соціальний, антикорупційний та антиолігархічний. Із цього погляду, вони мають багато спільного з бунтом в Андижані, який також антикорупційний й антиолігархічний у своєму напрямі. Проте соціальні чинники локального протесту не трансформували його в демократичну революцію мирного плану. Останній момент — геополітична ситуація. Узбекистан — одна з провідних центральноазійських держав, нинішній режим Ісламу Карімова важливий із погляду стабільності в Центральній Азії з урахуванням загрози ісламського чинника. Саме тому, якщо в подіях у Грузії й Україні один із геополітичних гравців не був зацікавлений у зміні політичного режиму, тоді як інші були за мирну демократичну революцію, то стосовно Узбекистану може бути знайдений геополітичний консенсус щодо пролонгації режиму Ісламу Карімова для збереження стабільності в регіоні та недопущення вторгнення в політичний процес ісламського чинника, що зміг би зруйнувати всю систему геостратегічної стабільності, вибудованої з 2001 року.
— Чи може сьогоднішній бунт призвести до громадянської війни в країні?
— Навряд чи, проте сьогоднішні події можуть призвести до того, що вибухне не лише Узбекистан, а й уся Центральна Азія, зважаючи на складність кордонів і етнічного регіонального складу Узбекистану, Киргизстану та Казахстану. Війна між світськими й ісламськими силами в Узбекистані безумовно пошириться на суміжні держави. Тому сьогодні і США, і Росія зацікавлені в тому, щоб режим Іслама Карімова впорався з кризою та зумів знайти м’які форми ротації еліт, щоб вирішити проблему спадкоємності влади.
— Таким чином, у цій ситуації США підтримуватимуть авторитаризм, а не демократичні цінності...
— Серед двох бід — світського авторитаризму або ісламського радикалізму — США вибере меншу. Це збереження авторитарного режиму Карімова. У цьому локальному випадку інтереси Росії та США збігаються, оскільки варіантів для демократизації Узбекистану немає. Тут можливий або світський авторитаризм, або ісламська теократія. США та Росія не мають сил на «спільний Ірак», на створення західних зразків модернізації та ліберальної демократії в Узбекистані. Поки що США зайняті ствердженням подібної демократії в Іраку, а розпочинати розробку демократичного проекту в Узбекистані вони зараз не можуть. Тому неформальна конвенція, тіньова угода між США та Росією про збереження світських політичних режимів у Центральній Азії заради недопущення ісламізації цього регіону, швидше за все, збереже режим Іслама Карімова на невизначений час.
— Чи можна говорити про вплив українських і киргизьких подій на те, що відбувається в Узбекистані? Наскільки він сильний?
— Звісна річ, вплив присутній. Останні революції — це глобальне телевидовище, віртуальна театралізована реальність, яка, попри керованість інформаційним простором в Узбекистані, через різні неконтрольовані джерела, наприклад, інтернет, доходить до принижених і знедолених верств населення. Але оскільки в країні існує складна та нестійка рівновага між світським й ісламським чинником, то передумови для зміни політичних еліт виражаються у формі соціальних бунтів, підпільних ісламських рухів, а не демократичної мирної революції.
