Учора в Білорусі закінчився перший етап передвиборної кампанії — реєстрація ініціативних груп кандидатів на посаду президента країни. Балотуватися на вищий державний пост збираються півтора десятки осіб, пише «Белорусская деловая газета». Найвідомішим із суперників Лукашенка вважається екс-прем’єр Михайло Чигир.
Несподіванкою стало рішення колишнього міністра зовнішньоекономічних зв’язків, нинішнього посла Білорусі в Латвії Михайла Маринича взяти участь у президентських виборах. У заяві Маринича, зокрема, говориться: «Боляче й образливо, коли твою країну називають останнім тоталітарним режимом у Європі, коли з нами не бажають співпрацювати, коли люди бояться сказати те, що думають, бояться репресій... За останні шість років ми не просунулися ні на крок до ефективної економіки». Михайло Маринич прибув до Мінська на свій страх і ризик, без дозволу влади, як дипломат, він не має права покинути посольство та повернутися в країну без офіційної санкції МЗС.
Член Білоруського народного фронту Зенон Позняк, котрий, як і раніше, перебуває в еміграції, надіслав заяву про реєстрацію своєї ініціативної групи поштою, що передбачено білоруським законодавством. Зареєструвалася також ініціативна група Леоніда Синіцина, якого багато хто зараховує до загадкової «третьої сили». Свого часу він подав у відставку з поста заступника глави адміністрації президента на знак протесту проти політики, що проводиться в країні. Олександр Лукашенко особисто приїхав до Центрвиборчкому, щоб передати заяву про реєстрацію своєї ініціативної групи.
Другий етап передвиборної кампанії в Білорусі — збирання підписів на підтримку кандидатів на посаду президента — почнеться 21 червня.
На думку директора Інституту політичного аналізу та міжнародних досліджень Сергія Толстова (Київ), момент, коли білоруське суспільство могло піти за якимись новими демократичними ідеями, втрачено ще між 1990-м і 1994-м роками.
«Стабільність режиму Лукашенка пояснюється тим, що йому вдавалося підтримувати мінімально прийнятний прожитковий мінімум для широких верств населення села і невеличких міст. Вдалося зберегти промисловість, щоправда, не реформовану в плані власності, але відносно конкурентоспроможну (БЄЛАЗ, косметика, легка промисловість, ряд спільних підприємств), тому зусилля Заходу та опозиції з дискредитації Лукашенка не увінчалися успіхом.
До того ж, державна система Білорусі дозволяє тримати опозицію в інформаційному вакуумі, тому і діяльність противників Лукашенка не викликала особливого резонансу, за винятком, хіба що, Мінська.
Нинішній білоруський президент переконливо показав, що він здатний не звертати уваги на повну міжнародну ізоляцію, норовисто поводитися з Путіним, домагаючись від нього певних економічних поступок.
У даний момент президента Олександра Лукашенка підтримують близько 37% виборців. Опозиція ж, у разі свого об’єднання, може розраховувати на 25—30% підтримку».
