Посол Словаччини в Україні Васил Гривна не вважає, що узгоджена Росією і Заходом лінія нового газопроводу, яка повинна пройти через Польщу та Словаччину, мусить замістити обсяг газу, який постачається на Захід через Україну. Хоча Словаччина й не виступає проти будівництва цього газопроводу. Посол Гривна не вважає, що запровадження візового режиму завдало шкоди відносинам між двома країнами, навпаки, його радує те, що й торгівля зростає, і українці продовжують їздити на словацькі курорти.
А до його слів про те, що Чехословаччина розділилася більш раціонально, ніж СРСР, варто б було прислухатися багато кому.
— Як би Ви прокоментували сьогоднішнє ставлення Словаччини до питання будівництва газопроводу в обхід України?
— Я можу посилатися на візит прем’єр-міністра Віктора Ющенка. Це, до речі, був перший офіційний візит прем’єр-міністра України до Словаччини за час незалежності, як Словаччини, так і України. Це також у чомусь ненормальна ситуація, коли лише на дев’ятому році незалежності відбувся перший офіційний візит. Хоч це може говорити і про те, що між Україною та Словаччиною немає ніяких проблем або відкритих питань.
Прем’єр-міністр В. Ющенко, ламаючи протокол, на зустрічі з міністром закордонних справ почав показувати йому на карті якісь принципові моменти. Те ж повторилося й під час зустрічі з президентом Словаччини. Мені здається, що тепер для словацької сторони стали більш ясні ці питання, тому що В. Ющенко аргументовано показав нам, що існуючі потужності, ті, що проходять через Україну й Польщу, не використані в повній мірі, що якого-небудь економічного значення в будівництві додаткової вітки немає, що коли ставиться питання про будівництво додаткових потужностей, то воно має якесь політичне значення. Ми повторили свою позицію, яка полягає в тому, що ми не є ні замовниками, ні споживачами цього газу. Якщо ж німецька й російська сторона домовляться про необхідність будівництва додаткових потужностей, ми б хотіли, щоб ця вітка йшла через територію Словаччини. І це, як зазначив український прем’єр, не питання двосторонніх відносин, це питання до тих західних консорціумів, які домовляються з «Газпромом». Через територію Словаччини йде майже 80% від того експорту, який проходить через територію України, на захід у нас 6 віток. І питання про обхідний газопровід розглядається нами не як заміна того, який іде з України, а як додаткові потужності.
— В ході цього візиту, здається, було досягнуто домовленості з обговорення полегшення візового режиму...
— Так, домовленість була. Скажу відверто, ми в Словаччині навіть не чекали, що ухвала про денонсацію угоди про безвізовий обмін викличе таку чутливу реакцію в Україні. Ми пішли на цей крок у той же день, що й Чеська Республіка і, фактично під її сильним тиском. Прага погрожувала закрити чесько-словацький кордон. Однак в Україні це було сприйнято так, неначе Словаччина денонсувала угоду на набагато гірших умовах, ніж Чехія. Хоча ми домовилися з українською стороною з питань безвізових поїздок для власників дипломатичних паспортів, чого Чехія не зробила; ми відразу відкрили наше генконсульство в Ужгороді для Закарпатського регіону та Західної України, чого знову ж таки Чехія не зробила. Наші візи вдвічі дешевші, ніж чеські. У жовтні пройшли консультації на рівні консульських управлінь, було визначено перелік категорій осіб, для яких візи надаватимуться або безкоштовно, або за половину вартості. Прем’єр-міністри ж домовилися про створення робочої групи, яка протягом чотирьох-шести тижнів представить прем’єр-міністрам якісь можливості з послаблення візового режиму. Серед цих напрацювань багато пропозицій щодо ветеранів війни, прямих родичів, які живуть з іншого боку кордону. Віза не вимагатиметься з нашого боку від дітей до 15 років. Що стосується культурного обміну і спортсменів, там пропонується, щоб візи коштували на 50 % дешевше.
— Адже саме зараз у Татрах починається сезон і, можливо, українських туристів там буде менше?
— Я не маю сумніву, що українські туристи відпочиватимуть у нас, такий висновок можна зробити, якщо подивитися на кількість заявок на оформлення віз, що надходить від туристичних фірм. За статистикою ми видаємо вже зараз вдвічі більше віз, аніж Чехія, а за минулий тиждень був рекорд за кількістю заявок, що надійшла. І я сподіваюся, що туристи будуть, якщо буде сніг, тому що коли його не буде, туристи можуть поїхати до Австрії. Поки що снігу немає. На православне Різдво, 6 січня, сніг у горах завжди буває. А на католицьке часто снігу й не буває, так уже якось історично склалося.
— Ви говорили про тиск Чехії...
— В умовах, коли в нас 300 тисяч словаків живе в Чеській Республіці, коли маса студентів там вчиться, ми собі не могли дозволити візового режиму з нею. А Чеська Республіка була налаштована досить жорстко. Бо дійсно українські туристи порушували на території Чехії, як, проте, і на нашій території, паспортний режим. В’їжджають як туристи, а потім нелегально наймаються на роботу. Ми помітили, що «туристичний бум» з настанням холодів припиняється, тому що припиняються будівельні роботи. Я говорю відкрито, що ми в такому туризмі не зацікавлені, треба називати речі своїми іменами. А в Чехії таких людей — декілька сотень тисяч. І в нас також побоювалися, що коли Чеська Республіка запровадить візовий режим, то ці люди поїдуть до нас. А в нас же також досить високий рівень безробіття.
— Чи правда те, що запровадження візового режиму негативно вплинуло на економічні відносини?
— Не можна говорити однозначно. Негативно це відобразилося лише на прикордонних регіонах, тому що стало менше базарів, товкучок і подібного, у продавців, що торгували там, скоротилася виручка. І якщо до запровадження віз нелегально завозили, припустимо, сигарети, а на виручені гроші щось купували й кудись везли, то зараз цей товарообмін поменшав. Але цього року, в порівнянні з минулим, можна зазначити, що зростання торгівлі становило 45%, експорт зі Словаччини збільшився на 29%, зріс торговий баланс у бік України. Ще можна зазначити те, що після запровадження віз наші підприємці втратили ту гнучкість, яка в них була, коли вони не були потрібні. Щоб постачати щось, над контрактами доведеться попрацювати, і словацьким підприємцям треба більше їздити і реагувати як би експромтом, і в цій ситуації візи можуть послужити певним психологічним бар’єром. На рівні простого населення між словацькою і українською стороною немає ніякого антагонізму і неприязні. Ми ж і раніше суперничали за мiсце у Радi Безпеки, але це не призвело до погіршення відносин між нашими країнами. Між Україною і Словаччиною досить складні відносини, тому що в Закарпатській області живе близько десяти тисяч словаків, а в Східній Словаччині живе близько чотирнадцяти тисяч людей, які вважають себе українцями і ще сімнадцять тисяч тих, які вважають себе русинами. Це не переселенці, це — місцеве населення, яке розмовляє мовою, близькою до української, у них греко- католицька чи православна віра. До речі, цікавий факт: українське і русинське населення живе за Юліанським календарем, а словацьке — за Григоріанським. У Закарпатті майже в усіх хтось із родичів живе в Словаччині незалежно від того, українці вони чи угорці. Ми не хочемо такого як у Кореї, коли родичі з Північної і Південної Кореї побачилися після майже півстолітньої перерви. У нас там є соціальна проблема: в одному селі живе старий, який вже не може обробляти поле, і до нього з сусіднього, але вже українського села їздять допомагати племінники. І як тепер вирішити цю проблему?
— У відносинах між двома країнами існує проблема Криворізького гірничо-збагачувального комбінату. Чи бачите Ви якесь її вирішення?
— Ми розуміємо, що це було радянське будівництво і спільно з українською стороною шукаємо шляхи вирішення даної проблеми. Україна, в цьому випадкові, взяла на себе зобов’язання та повноваження Радянського Союзу. Якби цього не було, комбінат міг бути в якомусь великому пакеті радянських зобов’язань і боргів. Я розумію, що зараз цей комбінат Україні абсолютно не потрібен. Українські фахівці хочуть зараз запустити якісь технологічні лінії, щоб почати працювати. Але Україні для переробки металу цілком вистачає її старих, щоправда вже не таких сучасних, комбінатів, і тому Україна повинна визначитися: або вона добудовує Криворізький і закриває старі комбінати, або удосконалює та модернізує ті, що вже є. Це дуже складне питання.
— Як Ви вважаєте, чому долі наших країн після розпаду такі не схожі? Що заважає тому, щоб розвиток наших країн збігався?
— По-перше — розмір. Потім, в Україні проживає 50 млн., а в Словаччині — 5 млн. По-друге комплекс народного господарства Радянського Союзу було збудовано дещо за іншою схемою, ніж у Чехословаччині. І, крім того, двом країнам розділитися набагато легше, аніж п’ятнадцяти. Я б сказав, що в нас поділ пройшов раціональнішим способом. У нас після прийняття федеративного закону 1968 року було досить жорстко зумовлено права й обов’язки Чеської і Словацької республік. У парламенті одна республіка могла блокувати ухвалу іншої, таким чином там були механізми для того, щоб враховувати й думки другої сторони. І потім у нас все ж таки було півроку для поділу, у вас же після Біловезької угоди ніхто не знав, чи підніме М.Горбачов дивізії, чи не підніме, чи заарештує Б. Єльцина, Л. Кравчука і Шушкевича чи — ні. Бо якби в історії було б все навпаки: М. Горбачов був би російським президентом, а Б. Єльцин — радянським, ви були б ще в Радянському Союзі.
У нас були вибори й на цих виборах у Словаччині і в Чехії перемогли з великим відривом ті партії, які не змогли створити єдиного уряду. Вони створили уряд, який ставив собі на меті поділ Чехословаччини. Парламент Чехословаччини ухвалив закон про поділ. Було створено митний союз, вирішувалося питання про борги, припустимо майно за кордоном ділилося в пропорції два до одного. І процес у нас йшов на підставі парламентського волевиявлення.
— Які ваші особисті враження від України?
— З Україною я добре знайомий. Я вчився тут, тому в мене багато знайомих, однокласників, учителів. Тут для мене є цікавим те, що коли хтось, хто ніколи не був у Києві приїжджає сюди зі Словаччини, вони всі приємно здивовані, і це мені більш за все подобається. Україна непогано економічно розвивається, хоча, звичайно, проблеми є. Хотілося б, щоб були кращими дороги. Погано те, що не відновився потік туристів зі Словаччини в Україну, тому, що після відкриття західних кордонів словаки почали їздити до Іспанії, Хорватії. Ми бачили деякі карпатські курорти, і там дуже красиво, але інфраструктура там стара й абсолютно не розвинена.
