Днями у Вашингтоні відбулася традиційна дев’ята конференція «Шлях України до зрілої державності» за участю провідних українських та американських політичних аналітиків і експертів. Серед учасників конференції — колишній Посол України в США Юрій Щербак, який, беручи участь у дебатах на тему регіональних зв’язків України, також уважно відстежував фінальну стадію президентських виборчих перегонів. Пропонуємо увазі читачів статтю Юрія ЩЕРБАКА на цю тему.
1. Криза як третій учасник виборчої кампанії.
Попри всі разючі відмінності в біографіях кандидатів у президенти США, в їхньому життєвому досвіді, у політичній філософії (ліво-ліберальній для Барака Обами й консервативній для Джона Маккейна), незважаючи на суттєву різницю у віці та інші особливості (згадати хоча б африканські корені Обами) — ще у вересні шанси обох претендентів на здобуття Білого дому вважалися приблизно однаковими. Йшла досить рівна позиційна, як в американському футболі, боротьба за «республіканські», «демократичні» та, особливо, за штати, які ще не визначилися зі своїми симпатіями. Більше того, вибір Маккейном багатодітної красуні Сари Пейлін як кандидата у віце-президенти, незважаючи на відверті знущання суперників-демократів з приводу її політичної некомпетентності, додали очок республіканцям і збагатили кампанію новими барвами.
Здавалося, інтрига невизначеності залишиться до дня виборів, як це було під час протистояння Дж. Буша й А. Гора в 2000 році. Але вже 7 жовтня Обама різко вирвався вперед, випередивши свого республіканського суперника на 16 пунктів.
Що сталося між вереснем і жовтнем?
Криза. Загальноамериканська і водночас глобальна фінансово-економічна криза, початки якої простежуються ще з 2007 року, немов тропічний ураган «Катрін», раптово набравший сили, нанесла руйнівний удар по банківських, страхових, інвестиційних інституціях США, розвіявши міф про їхню стабільну могутність, посіявши паніку серед населення, яке відчуло загрозу скорочення робочих місць. Тінь Великої депресії 1929 — 1933 років лягла на Америку.
Погану новину республіканцям приніс день проведення останніх теледебатів між Маккейном та Обамою (15 жовтня ц.р.), що їх спостерігали майже 60 млн. американців: саме цього дня індекс Доу-Джонса обвалився на нью-йоркській біржі на 733 пункти.
Я спостерігав за нічними дебатами: незважаючи на спроби Маккейна взяти ініціативу до своїх рук і звинуватити суперника у спробі збільшити роль уряду в розподілі коштів (а це вже за американськими мірками прямий соціалізм!) і у намаганні підвищити податки, сенатор з Арізони програв цей вирішальний тур.
Маккейну, який уславився своєю самостійністю (що нерідко викликало підозри неоконсерваторів-республіканців) і частими незгодами з рішеннями Дж. Буша, довелося сплатити гірку ціну за належність до верхівки республіканської партії та за дії адміністрації.
Адже саме за час президентства Дж. Буша Сполучені Штати були втягнені у дві війни (кількість жертв з американського боку в Іраку сьогодні перевалила за 4 000 військовослужбовців, в Афганістані наближається до 1 000 вбитих) і зазнали безпрецедентного за останні сімдесят років фінансового краху: поразки останніх восьми років, пов’язані з іменем Дж. Буша, боляче вдарили не лише по сім’ях, які втратили на війні своїх дітей, не лише по кишенях пересічних громадян, але й по святому почуттю гордості американців за свою країну, похитнувши віру в майбутнє США, їхне світове лідерство.
Лузерів тут не люблять. Американці не вибачили республіканцям — партії великого бізнесу, яка асоціюється в розумінні простих людей з верховодами Волл-стріту, — і це їхнє обурення позначилося на рівні підтримки Маккейна.
Незважаючи на великий досвід республіканського кандидата в питаннях національної безпеки і міжнародних справ, не дивлячись на його спроби відмежуватись від Дж. Буша, попри намагання зіграти на молодості, недосвідченості та лівацьких поглядах Обами, Маккейн, на думку переважної більшості спостерігачів, програв вирішальні дебати чорношкірому кандидату.
2. Чи станеться диво?
Сказане не означає, що Маккейн уже програв вибори. До остаточного оприлюднення результатів виборів ніхто не наважиться підняти руку переможця-боксера, що стоїть у демократичному — синьому — кутку рингу.
Але реальні підрахунки голосів виборців, які затвердив за собою Обама (196 з 270 необхідних для перемоги), результати опитування громадської думки, зміни настроїв у ряді традиційно «республіканських» штатів на користь демократів — усе це недвозначно засвідчує: лише диво може врятувати Маккейна.
Колишній політичний стратег Дж. Буша Карл Роув писав у газеті «Нью-Йорк Таймс»: «Якщо Маккейн переможе — ми створимо найбільш вражаюче і неймовірне політичне повернення від часів Гаррі Трумена в 1948 році».
З усіх кінців країни лунають поради, як Маккейну врятувати кампанію. Так, колишній глава адміністрації президента Клінтона Джон Подеста дає оригінальний рецепт — Маккейн повинен оголосити, що він йде у президенти лише на один термін з метою відновити стабільність економіки, базуючись на консервативних ідеях. Маккейну надається сумнівна роль «кривої качки» — він має проголосити бажання тісно співпрацювати з демократичним конгресом і сформувати кабінет на двопартійній основі.
Спостерігачі сходяться на тому, що нинішня кампанія була найбруднішою та будувалася на негативних фактах з життя кандидатів. Так, Маккейн підняв питання щодо ролі радикала 60-х років Білла Айєрса, члена терористичної організації, який згодом став колегою Обами і, можливо, вплинув на його світогляд. (Під час однієї з маніфестацій Маккейн спитав натовп: «Хто є насправді Барак Обама?» «Терорист!» — заверещав один з присутніх місцевих «вітренківців». Через кілька днів під час чергового мітингу якась жінка сказала: «Я не довіряю Обамі. Він араб» — і Маккейн відповів: «Ні, мем. Він з порядної сім’ї». Чутки щодо «ісламізму» Барака Хусейна Обами, відсутності патріотизму і антисемітизму молодого сенатора кружляють Америкою.) Відповідаючи на питання Маккейна — ким є Барак Обама, — чорношкірий сенатор не залишається в боргу: «Ви не можете вірити Маккейну, оскільки є лише одна річ, яку ви знаєте: те, що ви ніколи не знаєте, що він зробить далі».
Республіканці також звинуватили у махінаціях неприбуткову групу «Акорн», яка зареєструвала близько 1,3 млн. нових виборців, переважно з числа дуже бідних американців та членів расових меншин, які, відомо, голосуватимуть за демократів. У свою чергу, демократи звинувачують республіканців у не менш серйозному скандалі з реєстрацією виборців: виявляється, що досі одна третина виборців не зареєстрована. Скандал має расовий присмак: серед зареєстрованих виборців (з числа тих, хто має право голосувати) — 71% білих, 61% — чорних, 54% латиносів й 49% азійських американців.
Набагато серйознішим є глибинний цивілізаційний поділ Америки, який уперше виявився під час виборчої кампанії Дж. Буша проти віце-президента А.Гора у 2000 році. Вже тоді було зафіксовано поділ виборців на дві групи: якщо за республіканців голосувало переважно сільське, більш релігійне, менш освічене населення (те, що більшовики назвали б «справжнім пролетаріатом»), то демократичні симпатії перейшли до міст, особливо на обох узбережжях — до добре освічених, секулярних груп населення. Республіканці втратили найосвіченіших виборців у Силіконовій Долині, північній Вірджинії, приміських зонах Нью-Йорка, Філадельфії, Чикаго. Також республіканці, завдяки неоконсерваторам і релігійним фундаменталістам, що групувались навколо Дж. Буша, втратили представників важливих для США професійних груп. Так, юристів, які підтримують демократів, більше, ніж республіканських симпатиків у чотири рази, лікарів — у два, технічної еліти — у п’ять разів, інвестиційних банкірів — у два рази більше, ніж тих, хто виступає за республіканську партію.
Консерватори зараз дуже рідкісні серед університетської еліти, а студентська молодь переважно сповідує лівоцентристські, ліберальні цінності. Демократи стурбовані деінтелектуалізацією нації, свідченням чого є, зокрема, падіння експорту високих технологій США. Починаючи з 2002 року імпорт передових технологій в США перевищує експорт — і ця різниця досягає вже 60 млрд. доларів на рік!
У 2006 році Обама, обраний до сенату США від штату Іллінойс, опублікував книгу «Сміливість надії: думки щодо відновлення американської мрії», в якій висловив свої погляди щодо інноваційної економіки, ролі освіти, високих технологій та розвитку інтернету як основи прогресу США в ХХІ столітті. Показово, що Барак Обама створив при своєму штабі науковий дорадчий комітет, очолюваний лауреатом Нобелівської премії, президентом онкологічного центру, доктором Гарольдом Вармусом, в той час, коли Маккейн не має подібної структури. Недаремно 61 американський нобелівський лауреат проголосили свою підтримку Обамі. Відомий публіцист-глобаліст Томас Фрідман звинуватив Маккейна та республіканську партію у спробі повернути Америку до ХІХ століття, маючи на увазі їхнє намагання збільшити видобуток вуглеводнів, а не впроваджувати технології ХХІ століття, зокрема, відновлювальні джерела енергії. Це нагадує автору повернення з ери інформаційних технологій до виробництва застарілих друкарських машинок. Т. Фрідман також знущається з планів Маккейна побудувати дюжину атомних станцій по 10 млрд. кожна. Де Маккейн візьме гроші на це? — іронізує автор. — З низьких податків? «Вибачте, — пише Т. Фрідман — але немає стабільної політично-військової сили без економічної могутності, і розмови щодо першого без другого не мають сенсу» (The International Herald Tribune, 15.09.08).
У ході виснажливих перегонів не раз і не двічі піднімалося центральне для американських виборців питання готовності кандидатів до лідерства. Тобто — питання особистих рис претендентів, їхніх характерів і психологічної стійкості.
Якщо прибічники Маккейна характеризують його як героїчну особистість, як пасіонарного незалежного діяча, природного лідера, до якого пасує ім’я «містер Вогонь», то опоненти вказують на схильність до емоційних, непродуманих реакцій, що може стати катастрофічним під час кризи.
Якщо симпатики Обами відзначають його холодний, розважливий стиль реагування на гострі виклики (звідти ім’я «Містер Лід»), то вороги демократичного кандидата підозрюють, що під час історичних штормів президент Обама може втратити здатність адекватно і своєчасно реагувати на небезпеку і перетворитися на відчуженого споглядача.
3. На порозі нової ери.
Вибори 2008 року вважаються одними з доленосних в історії Америки і стоять в одному ряду з виборами 1789 року, коли першим президентом США став Джордж Вашингтон, обранням Абрахама Лінкольна в 1860 році, Франкліна Рузвельта в 1932 і Рональда Рейгана у 1980 роках.
Що ж, це зрозуміло. Америка стоїть перед історичним викликом: чи кінець безславної ери Джорджа Буша (якого вже записують до когорти найбільш невдалих президентів в історії США: вже сьогодні Дж. Буша називають «кривенькою качкою з порожніми кишенями», лідером, який вичерпав свою кредитоспроможність, про що свідчить скандально низький рейтинг — усього 27% підтримки американців) стане початком падіння американської світової потуги, про що мріють численні вороги США, серед яких особливо виділяється Росія — лютий антиамериканізм, інспірований нинішньою владною командою, стає хворобливою ознакою сучасної російської політики. У цьому плані показовою є реакція прокремлівських агітаторів. Замість, здавалося б, зрозумілого неприйняття кандидатури Маккейна, який погрожує позбавити Росію місця у великій вісімці, вогонь сконцентровано на Обамі. Один з провладних політологів з рідкісним прізвищем Іванов назвав Обаму «американським Горбачовим», дилетантом і демагогом, який поєднує явну некомпетентність з величезними реформаторськими амбіціями. В іншій публікації п. Іванов лякає світ майже певним обранням Обами, пророкуючи, що день 4 листопада може стати чорним днем календаря не лише США, а й усього світу. Мовляв — важко повірити в здатність Обами зберегти міру, бо сам імідж «людини змін» зобов’язує до неочікуваних розворотів, експромтів та авантюр («Известия», 4.08.08 та «Известия» 27.10.08).
В той же час, чимало людей в різних країнах світу сподіваються, що, переживши важкі часи з новим президентом (чи буде це містер Вогонь, чи пан Лід), Сполучені Штати вийдуть з глибокої кризи, відновлять свій авторитет серед союзників і знову займуть лідируючі позиції в світі.
Стосовно антиамериканської риторики, що посилилася останнім часом, треба зазначити, що помиляється той, хто передчасно відправляє США на смітник історії: Росія, маючи ВВП 1,4 трлн. доларів (у десять разів менший, ніж США!) не зможе у довгостроковій перспективі стати суперником Америки, як це було під час холодної війни. Єдина країна, яка може кинути виклик Штатам — це Китай, який до сьогодні зберігає загадковий спокій сплячого дракона. Тим, хто сподівається, що США в результаті низки нещасть невдовзі зійдуть з історичної арени, нагадаю, що головний фактор народження та існування наддержав — економіка — до нинішньої кризи працювала безперебійно: якщо в 1913 р. частка США у світовому виробництві складала 32%, у 1960 — 26%, у 1980 — 20%, то в 2007 році ця частка становила 26% світової продукції. Зростання ВВП за останні 25 років на 3% в рік випереджало відповідні показники Європи і Японії. Ціна війни в Іраку і Афганістані, хоч би якою болючою вона не була, становить 125 млрд. доларів, тобто — менше ніж 1% ВВП! США інвестують у вищу освіту 2,6%, в той час як ЄС 1,2%, а Японія — 1,1%. Центрів найновіших технологій (наноцентрів) в Америці зараз більше, ніж в Німеччині, Великій Британії та Китаї...(Fareed Zakaria. The Future of American Power. Foreign Affairs, May/June 2008).
Так що передчасно лити справжні чи крокодилячі сльози з приводу занепаду США.
Разом з тим, перед новим президентом Сполучених Штатів стоять величезні проблеми, що їх він має вирішувати з перших днів перебування в Білому домі.
Як писала газета «Вашингтон Пост» (17.10.08), яка рішуче стала на бік кандидата від демократичної партії, «пан Обама має потенціал стати великим президентом». Але йому треба буде сконцентруватися на ряді пекучих питань:
— перш за все, забезпечити американців роботою;
— вирішити проблему двох воєн, кожна з яких далека від того, щоб стати переможною;
— нестабільний, озброєний ядерною бомбою Пакистан;
— Росія, що відроджується й загрожує своїм сусідам;
— Іран, який підтримує терористів і змагається за ядерний статус;
— мінливий Близький Схід;
— зростаючий Китай, який шукає своє місце в світі;
— загрози ядерного та біологічного тероризму;
— небезпека глобальних злиднів і хвороб;
— пришвидшення кліматичних змін.
Серед домашніх завдань для нового президента газета називає питання освіти, покращення системи охорони здоров’я, підвищення конкурентноздатності американської економіки.
Газета нагадує Обамі його слова щодо традиційного для демократів хронічного ухиляння від прийняття важливих рішень — Америка чекає на нового президента, чекає від нього негайних і твердих рішень.
4. Американські вибори і українські інтереси.
Перебуваючи у Вашингтоні, я мимоволі порівнював ситуацію в США з нашим рідним політико-економічним хаосом. Мені боляче було знову і знову відповідати на запитання старих друзів — моїх і України — щодо подій у Києві. Соромно було слухати їхні справедливі оцінки тієї в’ялотекучої шизофренії, на яку вже кілька років хворіє моя країна.
І хоч би якими далекими були події в Україні від процесів, що розвиваються в Сполучених Штатах, все ж таки певні аналогії можна було угледіти: очевидна для американців істина, що країна потребує сильного лідера, особливо в час надзвичайної ситуації, підтверджується ситуацією в Україні з її повною відсутністю повноцінних національних лідерів, які б захищали не свої шкурні інтереси і дрібні владні амбіції, а виводили країну з кризи, дбаючи про високі загальнонаціональні цілі. Коли американці скаржаться на «вакуум влади», що постав в останні дні владарювання Буша, ми думаємо про ситуацію у владних коридорах Києва, про наших доморощених «конгресменів» і «сенаторів», які по-рейдерськи блокують трибуну і ламають лічильну систему — аби лише продовжити агонію існуючого безвладдя. 27% довіри до президента Буша — катастрофа для Америки й предмет мрії українських лідерів.
Думаючи про систему відбору національних лідерів, нам треба було б вивчити і запровадити в Україні американську багатоступеневу систему змагань (праймеріз), коли за номінацію від демократичної та республіканської партій змагаються упродовж двох років найяскравіші політики Америки: в 2007—2008 роках це були Мітт Ромні, Рудольф Джуліані, Джон Едвардс, Гілларі Клінтон та інші непересічні особистості. Тільки завдяки таким довгим і важким попереднім перегонам країна пізнає тих, за кого завтра голосуватиме.
Вповзання брудних технологій у виборчий процес США ось-ось назвуть «українським вірусом», а цивілізаційний розкол Америки можуть використати якісь американські павловські й маркови для внесення, за прикладом України, розбрату і ненависті у суспільство США.
І все ж — незважаючи на всі розчарування в Україні та її лідерах — обидва кандидати в президенти приділили нашій країні багато уваги. В останній день роботи конференції до її учасників звернулися представники виборчих штабів — Селеста Волландер від імені сенатора Обами і Ян Бжезінський (син Збігнева Бжезінського, який працював усередині 90-х років у Верховній Раді України) від імені сенатора Маккейна. Обидва кандидати зазначають важливість України в безпекових процесах у Європі й рішуче підтримують суверенітет і територіальну цілісність України та її право на вільний вибір щодо вступу до НАТО і ЄС. Кандидати єдині у засудженні дій Росії під час війни з Грузією і заперечують право РФ на контроль над пострадянським простором. При цьому позиція Маккейна щодо України видалася мені більш чіткою та надійною.
Четвертого листопада Сполучені Штати перегорнуть нелегку сторінку своєї історії та отримають можливість почати все з чистого аркуша. Які знаки, які меседжі з’являться на цьому аркуші для США, для світу і для України? Час покаже.
