Хто втратив Росію? Це питання і дотепер є предметом суперечок у засобах масової інформації і політичних кіл Заходу. Схоже, що це запитання має на увазі не тільки той факт, що Росія загублена, але також і те, що якби хтось в американському уряді, МВФ чи штаб-квартирі ЄС приділяв більше уваги чи більше ресурсів на допомогу російському уряду, результати були б іншими. Але майже ніхто сьогодні вже не думає, що Захід повинен вкладати в Росію більше грошей або що Захід повинен був допомагати Єльцину, а тепер Путіну, більше, ніж це було зроблено.
Опозиційна критика, підтримувана деякими з радників Джорджа Буша, стверджує, що адміністрація Клінтона, навпаки, занадто перестаралася зі своєю допомогою. У використанні фрази «Хто втратив Росію?» на підтримку аргументу про те, що США перестаралися, є якесь протиріччя. Самий жорсткий критицизм йде від тих, хто (включаючи радників Буша), вважає, що Америка та Захід пустили гроші на вітер, замість того, щоб застосувати наступну практику боротьби з певними випадками «пожеж у природі»: почекати, поки вогонь не згасне сам по собі.
Так чи інакше, терпляче прорахований підхід останніх восьми років був значною мірою правильним. Деякі з цим погодяться, можливо, навіть і ті, хто відповідав за проведення російської політики в останні роки. Тому дозвольте мені додати, що я не стверджую, начебто в Росії все добре, або що політика Америки і Заходу в цілому зробила позитивний ефект, або що в цій країні не існує корупції і тому подібних явищ, які надмірно царюють по всій Росії.
Звичайно, теперішня ситуація в Росії більш ніж задовільна для Заходу. І не тільки в порівнянні з тим, як це було 10 чи 20 років тому, коли падіння Радянського Союзу навіть не розглядалося як можливий варіант. Справа також і в тім, де вона могла б виявитися, з огляду на економічні труднощі і соціальну нестабільність у Росії. Росія вийшла з гіперінфляції 1995 року; вона все ще не скотилася до правої диктатури чи назад до комунізму; і вона ще не деградувала до анархічного хаосу.
Це є досягненням з огляду на той факт, що Росія ніколи не мала історичного досвіду демократії чи ринкової системи. Росія можливо навіть справляється краще, ніж Україна, Бiлорусь і Центральна Азія. Але я не стверджую, що Америка і Захід зіграли в цьому велику роль, крім того, що вони роблять найкраще — розцвітають економічно — а це змушує інших бажати теж стати демократами за вільного ринку. Те, що відбувається в Росії, в основному визначають росіяни.
Розглянемо реальні варіанти політики, з якими зіштовхнувся Захід, і реально прийняті рішення, а не уявлюване меню типу: «Спочатку встановіть владу закону, знищiть корупцію і нерівність, а потім проводьте ринкові реформи і допомагайте». Комбінація різних варіантів ніколи не була реальністю. Вибір Заходу був спробою встановити баланс між занадто великим і занадто малим. Великі рішення включали:
— схвалення членства Росії в МВФ у 1992 році і негайне виділення 1 мільярда доларів на звичайних умовах;
— активна робота з Єльциним під час президентських виборів у 1996 році і надалі, не дивлячись на його особисті недоліки і сумнівну приватизацію «акції за кредити», проведену влітку 1995 року;
— наступне підписання кредитної угоди МВФ з виділенням великих ресурсів, не дивлячись на те, що більшість умов попередньої угоди не було виконано, зокрема — знищення величезного бюджетного дефіциту Росії, що з’явився завдяки погано функціонуючій національній системі збору податків;
— закручування гайок у серпні 1998 року, коли програма МВФ не спрацювала (більшість грошей МВФ швидко витекло з банківської системи), що призвело до того, що росіяни негайно девальвували рубль, оголосили дефолт на внутрішній борг і встановили контроль за відтоком капіталу (у зв’язку з чим, зараження поширилося по всьому світі, у гіршій фазі фінансових негараздів 1997—1998 року);
— додавання нових умов до вже встановлених у програмі МВФ наприкінці 1999 року.
Хоча шанси на успіх у 1991—1992 роках були невеликими, Захід повинен був ризикнути. Відмова від спроби означала б, що Захід ніколи не допоможе. І не дивлячись на «моральний ризик», про який тепер так часто чути і щодо якого усі згодні, що він був найвищим стосовно озброєної ядерною зброєю Росії, Захід дав здійснитися російському дефолту в 1998 році. Це було уроком для всього світу — і для кредиторів, і для боржників — того, що обумовленість є більшим, ніж просто риторикою, і що терпіння — не безмежне.
Європейці скаржаться, що США використовувало МВФ як знаряддя у своїх власних цілях. Можливо, це правда, що мандат МВФ, котрий повинен приймати рішення виключно на підставі об’єктивних критеріїв, а не на більш широких політичних цілях, був іноді перевищений. Америка, зокрема, можливо приділила Росії більше уваги, ніж інші країни. Але основний принцип МВФ — обумовленість — не був змінений до невпізнанності. У реальному світі іншого способу надання допомоги немає. Кожен, і не лише американці, залежить від того, чи буде Росія розвиватися мирним шляхом.
Взагалі і в цілому, провiдним принципом у майбутньому повинне бути продовження готовності надання допомоги Росії, якщо соціальні і політичні умови, що підтримують владу закону й економічну реформу, виявлять себе. Готовність допомогти включає створення більшої внутрішньої підтримки, ніж існуюча зараз, а не роздування антиросійських настроїв можливими новими викриттями грошових махінацій. Але підтримка завжди повинна бути обумовленою фундаментальними принципами. Зрештою, Захід повинен визнати, що в багатьох випадках зміна його позицій неможлива.
