Питання — «де Саддам?» — більше не актуальне. Саддам Хусейн, екс-президент Іраку, затриманий американськими військами поблизу свого рідного міста Тікріт. Західні телеканали вже розтиражирували новину, що нібито він знаходиться на одній з військових баз Сполучених Штатів у Катарі. На думку прем’єр-міністра Британії Тоні Блера, судити екс-диктатора може іракський суд. Голова Тимчасової правлячої ради Іраку Абдельазіз аль-Хакім, як повідомили інформагентства, заявив, що вважає арешт Саддама великою подією для всієї людськості і для свободи іракського народу. «Тиран у в’язниці, це великий день для іракської демократії», — цитують агентства голову Тимчасової адміністрації Пола Бремера. «Колишній диктатор постане перед лицем правосуддя, в якому він сам відмовив мільйонам», — заявив у неділю президент США Джордж Буш. «Щиро вітаю вас від себе особисто і від українського народу з важливою перемогою у боротьбі проти тероризму — затриманням Саддама Хусейна, який за вдіяне ним і його режимом повинен предстати перед судом», — говориться в телеграмі, яку Президент Леонід Кучма направив на ім’я Джорджа Буша.
Головне питання тепер — не в тому, що буде далі з Саддамом. Насправді факт його арешту зараз — не більше як символ, хоч і дуже важливий. Можливо, іще важливішим для Сполучених Штатів було б два роки тому знайти Бен Ладена — але... У випадку Саддама — зрозуміло, що його режим не підтримувала жодна країна, яка вважала себе за демократію. Проте з його режимом підтримувалися певні відносини (чи то в рамках програми «Нафта в обмін на продовольство», чи то у вигляді переговорів про можливі у перспективі контракти). Факт війни проти Іраку не знайшов значної міжнародної підтримки, проте сама по собі ця війна, результат якої ще нікому до кінця не зрозумілий, означає зміну самої ідеології міжнародних відносин, а відтак — і їх конструкції, і з цим важко сперечатися. Шістдесят три країни світу, серед яких і Україна, поставили на зміну — і, як видається зараз, не програли. І таким чином, події в Іраку зараз розглядаються у набагато ширшому значенні, ніж стосовно власне Іраку і його майбутнього. Кінець епохи Саддама, остаточно зафіксований його арештом, не означає автоматично початку нової ери для Іраку: політологи, політики, військові не очікують, що з арештом Саддама відразу припиняться напади на коаліційні війська, теракти, партизанська боротьба. Певному прошарку іракського суспільства було що втрачати разом із Саддамом, мало кому може сподобатися окупаційна влада, яка регулює всі сторони життя, важко сказати, що американські військові завжди поводять себе ввічливо і розважливо, що теж викликає велике несприйняття.
Хоча, з іншого боку, Саддам- підпільник уже не міг бути тим символом, за який іракці були ладні віддавати життя. Провину Саддама Хусейна перед світовою спільнотою (а найважче з висунутих проти нього обвинувачень — у сприянні міжнародному тероризмі, а також у відмові «роззброїтися») потрібно буде довести. Досі Вашингтон і Лондон не змогли представити переконливих доказів того, що Саддам дійсно підтримував діяльність Бен Ладена і дійсно керував розробками і виробництвом зброї масового знищення після того, як його режим потрапив під дію суворих міжнародних санкцій.
Затримання Саддама, звичайно ж, справило б набагато більше враження два-три-чотири місяці тому. Зараз же йдеться про те, як бути далі. Ірак може стати випробувальним полігоном для дослідження того, яким чином західні уявлення про цінності демократії, про права людини, про сам устрій життя можуть прижитися в ісламському суспільстві, в якому традиційно поважалися зовсім інші підходи до життя, на чому, до речі, вдало спекулював Саддам. Було б дуже важко уявити, що виключно Саддам керував усіма демонстраціями, акціями спротиву, терактами з того самого підвалу, де його знайшли. Отже, якою б не була подальша доля диктатора, так само, до речі, як і доля Мілошевича, це вже матиме дуже відносний вплив на подальший розвиток подій.
Завдання міжнародної коаліції в Іраку тепер, насправді, ускладнюється: адже зараз, коли вже немає лідера «того Іраку», як ніколи важливо не скотитися до протистояння з іракцями, врахувати їхнi настрої, зробити все можливе для того, щоб довести на практиці, що насправді саме іракці віднині будуватимуть своє майбутнє. Адже зараз говорити про «Ірак без Саддама» було б дуже завчасно. А про довіру іракців до Заходу — щонайменше, надто оптимістично. Особливо з урахуванням того, що знищення режиму Талібану в Афганістані раптового покращання життя афганців не спричинило. Хоча, з іншого боку, існують сподівання, що арешт Саддама Хусейна стане додатковим доказом необхідності для мусульманської еліти багатьох країн Близького Сходу переосмислити ситуацію, що склалася. Невідомо, щоправда, до якого результату призведе «інтерпретація» арешту екс-лідера Іраку. Його мученицький образ можуть використати для нагнітання протистояння з Заходом, для ідеологічного наповнення руху опору в Іраку. Хоч так само захоплення Саддама може стати аргументом для мусульманських режимів до ревізії своїх консервативних, далеких від демократії устроїв.
