Звільнення президентом Дмитром Медведєвим московського градоначальника викликало досить значний резонанс не лише в російській, а й у світовій пресі. Відгуки досить суперечливі. Від переконання, що це важлива апаратна перемога нинішнього президента, до побоювань, що виграно лише перший раунд і про остаточну перемогу говорити передчасно.
Очевидним є явне витіснення на політичну периферію важкоатлетів російської політики часів Бориса Єльцина. У першу чергу, це торкнулося тих, хто здавався вічними регіональними лідерами, від президента Татарстану Мінтімера Шаймієва до його колеги з Калмикії Кірсана Ілюмжинова. До цього ряду можна зарахувати й відомих губернаторів Едуарда Росселя та Єгора Строєва.
Але їхня відставка при досить значних відступних і наданні почесних, але нічого не значущих посад була полюбовною й тихою. У кабінетах домовилися й ударили по руках на знак згоди. З Лужковим вийшло абсолютно навпаки.
Причин такого бурхливого й дещо несподіваного розвитку подій доволі багато, й їх грунтовний аналіз іще попереду. Проте чимало експертів розглядають те, що відбувається, в світлі посилення розбіжності в інтересах усередині правлячого бізнес-бюрократичного класу, що стало вже видимим. Незважаючи на публічність, значною мірою керовану, це не має жодного відношення до демократичності політичного процесу. Відставка Лужкова й призначення на його місце нової людини була й буде надалі предметом залаштункової змови основних гравців і оточення, що стоїть за ними. Більше того, для російської демократії вся ця публічна й підкилимова інтрига швидше шкідлива, оскільки підсилює адміністративний натиск і в певному розумінні консолідує владу на основі досягнутого компромісу. Інше питання, на який період це перемир’я діятиме і яких іще катаклізмів чекати в російському політичному житті.
Мало хто звернув увагу на іще один дуже важливий аспект «справи Лужкова». Адже тепер уже колишній московський градоначальник і його дружина вельми багаті люди. Як і всі інші, російський капіталізм на етапі свого становлення проявив у всій красі хижацький експлуататорський характер. Неначе спеціально підтверджуючи висновки батьків-засновників марксизму. У той же час, у світі набирає швидкість прямо протилежний процес. Цього літа відомі мільярдери Біл Гейтс і Уоррен Баффет прийняли рішення передати більшу частину своїх статків суспільству. Більше того, вони закликали решту мільярдерів Америки наслідувати їхній приклад. Їхню пропозицію підтримали ще 40 мільярдерів, і не лише в США.
Такі приклади, хоч і поодинокі, є й у Росії. Але Лужков і його дружина явно не з цього ряду. Тому російський журналіст Михайло Таратута в своєму блозі на сайті радіостанції «Эхо Москвы» закінчує свій матеріал словами: «Ви запитаєте: а яке відношення має пані Батуріна до Гейтса, Баффета... й інших людей, яким не байдужа доля їхньої країни, міста, людей, які оточують їх? Підозрюю, що ЖОДНОГО». Чи не в цьому приховується причина того, що відставка Лужкова, незважаючи на інформаційний білий шум, залишила людей в столиці абсолютно байдужими. Чи не слід українським багатіям, поки не пізно, замислитися над політичною долею колишнього начальника Москви. Адже все з собою й на собі не унесеш, а пам’ять залишається. Добра чи погана, про це вже зараз варто замислитися.
