Цього року договірна база між Україною та США поповнилася низкою документів, зокрема, Дорожньою картою, низкою угод про співпрацю, а днями — Хартією про стратегічне партнерство та безпеку. Чи гарантуватиме нещодавно підписана українсько-американська Хартія територіальну цілісність України? Чому в Сполучених Штатах не відчувають «втоми» від України? Що означатиме американська дипломатична присутність у Криму? Яким може бути шлях України до НАТО, зважаючи на невдалу спробу української влади отримати цього року ПДЧ? Чи бачать у США майбутнє в нещодавно сформованої коаліції та як оцінюють дії української влади з подолання наслідків економічної кризи? Про це «Дню» — в інтерв’ю Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Вільяма ТЕЙЛОРА.
— Колишній посол України в США Юрій Щербак назвав важливим документом підписану на днях Хартію про стратегічне партнерство та безпеку. Але він звернув увагу на необхідність створення механізму, який би використовувався при виникненні загрозливої ситуації для України. Що ви думаєте з приводу зауваження українського дипломата щодо розробки механізму, який би давав Україні гарантії безпеки?
— Я вважаю, що ця Хартія є дуже значною подією, як для України, так і для Сполучених Штатів. Вона знову підтверджує і наголошує на стратегічному партнерстві між двома країнами. Хартія також нагадує, що існують угоди між США та Україною за участю інших країн, які дають Україні гарантії безпеки. Таким важливим документом, зокрема, є Будапештський меморандум, який був підписаний у середині 1990-х років. У тому документі американці, росіяни та українці наголосили на непорушності таких принципів, як суверенітет, незалежність і територіальна цілісність України. І вже в тому документі закладено механізм, який не використовувався, але міг би використовуватися і в попередні часи. Закладений механізм полягає в тому, що у випадку виникнення загрози суверенітету, незалежності або територіальній цілісності України США, Україна і Росія повинні зібратися, щоб обговорити цю загрозу. Потім до підписантів приєдналися інші країни, включаючи Францію, Велику Британію та Китай.
Отже, це може бути дієвим механізмом, щоб давати відповідь на потенційні загрози українській незалежності та територіальній цілісності. Але в Хартії ще закладені деякі речі, які можна розбудовувати і детальніше обговорювати. У Хартії згадується про двосторонній енергетичний діалог між Україною та США, а також про тристоронній діалог за участю США, України та Європейського Союзу.
Хартія є «парасольковим» документом, який можна далі розробляти й розширяти.
— А чи не можна Хартію розширити до Пакту безпеки між двома країнами, що надаватиме взаємні гарантії безпеки?
— Якби йшлося про це, тоді це мала б бути окрема угода, двосторонній договір про безпеку. Будь-який подібний договір про взаємні гарантії безпеки має бути ратифікований американським Сенатом. Тобто, це питання вже для розгляду нової адміністрації.
— Виходить, така можливість існує. А чи не зверталась українська сторона з проханням підготовити подібну угоду?
— Справді, в України існує можливість звернутися з пропозицією про укладення такого договору. Тоді американська сторона буде зобов’язана розглянути це питання і дати відповідь. Але, звичайно, основним механізмом для такого роду гарантій безпеки є договір НАТО.
— Але ж ви бачите, що Україна наразі отримує Інтенсифікований діалог, консультації, а тепер Щорічну національну програму співпраці з НАТО, але перспектива членства в Альянсі все більше віддаляється...
— Ця перспектива знаходиться не далі, ніж дві речі. Як тільки український народ висловиться про те, що він хоче приєднатися до НАТО, і як тільки Україна досягне відповідності всім стандартам НАТО, в чому вона вже далеко просунулась, тоді Україна буде в НАТО. І це не обов’язково має тривати дуже довго. Але при цьому обидві ці умови дуже важливі. І їх потрібно виконати.
— А чи не буде достатньо для вступу до Альянсу чи отримання, принаймні, ПДЧ — консенсусу щодо НАТО серед політичної еліти України, як провладної, так і опозиційної?
— Цього не буде достатньо, щоб отримати членство в НАТО. Оскільки країни-члени Альянсу будуть бажати бачити, чи український народ хоче, щоб країна стала членом НАТО. Це не обов’язково має бути референдум. Рішення — проводити чи ні референдум — має ухвалювати Україна та її політичні лідери.
Щодо того, чи достатньо згоди між українськими політиками і лідерами для отримання ПДЧ. Цього могло б бути достатньо, і так виглядало в січні цього року, коли три політичні лідери подали відповідний запит. У всякому разі, цього було достатньо для нас, щоб усіляко обстоювати надання Україні ПДЧ на саміті НАТО в квітні. Але зараз ми у США і дехто інший у НАТО, як, наприклад, Велика Британія, дійшли висновку, що, можливо, ПДЧ і не є необхідним для України. Питання щодо ПДЧ стало настільки політизованим, і його перетворили в такий фетиш, що, можливо, на ньому й не потрібно зациклюватись. Це лише механізм. Натомість важливо мати бажання приєднатися і бути готовим до приєднання.
— Мабуть, існує ще й російський фактор. Коли держсекретар Кондолізза Райс давала останню прес-конференцію в Брюсселі на початку грудня, вона відзначила, що НАТО є клубом демократичних країн, які добровільно вступили до Альянсу. Чому, на вашу думку, Росія не бачить цього?
— Це дуже добре запитання. Звичайно, держсекретар має рацію. Так це добровільний і демократичний альянс. Усі нові члени НАТО добровільно приєдналися до цієї організації, і вони є демократичними країнами. І Україна також, безсумнівно, є демократичною країною. Що стосується російської демократії, то у деяких людей є питання щодо цього.
— Але ж ви, мабуть, говорили з російським послом в Україні Віктором Черномирдіним. Чи пояснював він вам, у чому Росія бачить небезпеку від розширення такого демократичного альянсу?
— Ні. Посол Черномирдін мені цього не пояснював. Я знаю, що керівництво України зверталося до російського уряду за поясненням його позиції. І українська сторона не отримала змістовної відповіді від російського керівництва.
— Повертаючись до Хартії: один із її пунктів говорить про американську присутність у Криму, хотілось би прояснити, у чому полягатиме робота цього представництва й коли воно розпочне роботу?
— Ми зараз якраз це опрацьовуємо. Як я вже сказав, Хартія — це «парасольковий» документ, а деталі будуть опрацьовуватись пізніше. Ми провадимо цілу низку програм допомоги, які мають помітну присутність у Криму. Зокрема, такі програми допомоги зосереджуються на економічному розвитку Криму, а також охоплюють охорону здоров’я, запобігання ВІЛ/СНІДу, певні управлінські процеси, як, наприклад, складання муніципальних бюджетів. Для нас і для наших українських партнерів було б логічно і дієво мати нашу дипломатичну присутність у Криму, щоб наглядати за цими проектами, розвивати їх і опрацьовувати більш детально.
Крім того, багато американців просто люблять відвідувати Крим, і часом вони гублять свої паспорти або стикаються з якимось іншими труднощами. Тому ми б хотіли мати змогу надавати допомогу в подібних випадках у південній частині України. Отже, ми зараз дуже ретельно обмірковуємо це питання. Ми, безумовно, дуже тісно консультуватимемось з цього приводу з українським урядом та органами влади Криму. Ми сподіваємось запровадити таку дипломатичну присутність там протягом наступного року.
— Можливо, ця присутність сприятиме швидшій підготовці договору про взаємну безпеку, щоб захищати американських громадян у Криму?
— (Сміється.) Американські громадяни достатньо безпечно почуваються. Перебуваючи в Україні, вони знають, що знаходяться в дружній країні.
— Пане посол, спираючись на ваш досвід відвідування різних регіонів України, скажіть, чи побачили ви зміни у відношенні до США на півдні та сході нашої країни? Адже ці регіони здебільшого орієнтовані на Росію.
— Мої візити на південь, схід України і, зокрема, в Крим завжди проходили дуже приємно. Мене приймали і в приватних помешканнях, і на підприємствах, і в державних кабінетах. У мене було чимало зустрічей з молодими політиками, більшість з яких, до речі, представляли Партію регіонів. І в нас були дуже теплі діалоги та дискусії. Я пам’ятаю зустріч з великою групою студентів у Харкові. Точніше, це була зустріч із представниками студентських рад вищих навчальних закладів Харкова. І це була велика група понад сто студентів, і ми мали з ними дуже гарну розмову про українську історію, майбутнє, політику. Ми були в Харкові, і майже вся розмова йшла українською мовою. Отже, у мене були дуже гарні візити, я зустрічався з дуже приємними людьми на сході, так само й на заході.
— Багато європейських дипломатів говорять про «втому» від розширення і навіть про «втому» від України. А в США часом не з’явилась «втома» від України?
— Ні. У нас немає «втоми» від України. Ми надаємо дуже великого пріоритету незалежності України. Ми вважаємо, що Україні дуже важливо приєднатися до європейських інституцій. Ми готові дуже тісно співпрацювати з українським керівництвом, органами місцевого самоврядування, бізнесом — аби допомагати Україні ставати ближчою до європейських інституцій. Україна має стратегічне значення. Це велика слов’янська країна між Росією та Європейським Союзом. Це лідер у демократичному розвитку і в зусиллях інтеграції до європейської спільноти. І коли вона у цьому доможеться успіху, — а я впевнений, що так буде, — то вона надихне на це інших. Я думаю, що вона надихне на це всіх своїх сусідів.
— Пане посол, у жовтні ви опублікували в одному українському тижневику статтю, у якій застерігали владу від використання силових варіантів. Чи змінилась з того часу ситуація в Україні і чи є загроза використання сили для розв’язання політичної кризи?
— Ні, ситуація не змінилася. Я продовжую обстоювати й сьогодні думку, що всі українські лідери повинні дотримуватися демократичних законних конституційних рамок у своїх діях. І, наскільки можна судити, до сьогодні вони продовжують триматися балансу цих рамок. Але варто про це нагадувати.
— А тепер, здається, сформована коаліція. Чи вважаєте ви, що вона має майбутнє?
— Я думаю, що в цієї коаліції є гарний шанс проіснувати й після президентських виборів. Звичайно, це не питання, в яке повинні втручатися іноземці. Проте, чого все-таки хочуть іноземці, — так це бачити стабільність і посилення України. Ще раз нагадаю: Україна сильна, коли вона об’єднана. Отже, ми сподіваємось бачити стабільну, об’єднану, сильну Україну. І деякі голосування, що відбулися з часу формування цієї коаліції, показують, що коаліція може залучати голоси від інших двох партій. Якщо ця коаліція в змозі керувати й залучати ці голоси, щоб це дійсно була більшість, то я не бачу причин, чому б вона не могла існувати.
— Хотілось би почути вашу думку щодо того, як Україна справляється з фінансовою економічною кризою?
— Одна з великих проблем, яка постала перед Україною, — це питання стабільності валюти. Сила гривні є мірилом, наскільки упевнені в цій країні самі українці та світові ринки. Показники національної валюти — це мірило того, наскільки вірять в країну люди всередині її та за кордоном. А коли люди чують різницю у думках Президента, прем’єр-міністра, голови Національного банку щодо ситуації з національною валютою, щодо економічної кризи загалом, то вони втрачають упевненість у здатність уряду, керівництва давати адекватні відповіді на ці питання — і це відбивається на курсі національної валюти. І це прекрасний приклад того, як Україна може бути сильнішою, коли вона єдина. Президент відповідає за діяльність Національного банку, а прем’єр-міністр несе відповідальність за економіку. Щоб зміцнити Україну перед лицем цієї економічної кризи, монетарна й фіскальна політика мають слідувати єдиній лінії. Вони мають відповідати одна одній. Голова Національного банку, міністр фінансів, Президент і прем’єр-міністр повинні всі говорити одним голосом. І саме це дасть упевненість ринкам, валюті, інвесторам і банкірам. І, що найважливіше, — українському народу.
— На вашу думку, Україна належним чином використала допомогу Міжнародного валютного фонду, зокрема, першого траншу?
— Перший транш кредиту МВФ мав на меті зміцнити довіру до української банківської системи. За найкращого перебігу подій Україні навіть не довелося використовувати ці кошти. Вони б просто залишалися в резерві. Але спосіб, у який Національний банк використовував свої власні резерви для того, щоб вливати гроші в банківську систему й підтримувати курс валюти, був непрозорим. Національний банк не зміг показати ясності стратегії в монетарній політиці або ж у політиці обмінного курсу. І це, знову ж таки, було ще ускладнено розбіжностями у заявах політиків.
— Відомо, що Україна потребує прозорості й в газовій сфері. Яку роль у цьому може зіграти згадуваний у Хартії діалог із цього питання між Україною, ЄС і США?
— Одна з речей, яку в такому тристоронньому складі можна обговорювати, — це прозорість контрактів. Європейці зацікавлені в такій прозорості. Вони є споживачами, Росія і Середня Азія — постачальниками, а Україна є споживачем і транзитером. Прозорість контрактів, які управляють трансакціями, є дуже важливою, й ми могли б допомогти українцям і європейцям у цих переговорах. Ми і багато хто в Україні висловлювались у такому сенсі, що посередники лише шкодять прозорості. Ми б також із радістю взяли участь у оцінці можливості покращення інфраструктури української газотранспортної мережі. За порівняно невеликих інвестицій потужність української газотранспортної системи може бути збільшена на ті об’єми, які плануються для газопроводу «Північний потік». При тому, що будівництво останнього коштуватиме в десять разів більше.
— А чи зберігається інтерес американських компаній до розробки й видобутку газу, власне, в Україні?
— Американські та інші міжнародні великі компанії дуже зацікавлені у розвідці енергоресурсів на території України. Але в даний час існує дві великі перешкоди. Одна стосується системи формування цін. Якщо компанія — чи то українська, чи американська, чи інша міжнародна компанія — буде видобувати газ і захоче його продати, то вона змушена буде робити це за дуже низькою ціною. Це позбавляє стимулу шукати й видобувати газ. Інше ускладнення, яке виникло у випадку конкретної американської компанії «Ванко», полягає в тому, що ця компанія не може рухатися вперед у виконанні умов її ліцензії. Це проблема, в якій завинили обидві сторони: і «Ванко», й український уряд. Але по цій проблемі можна було б провести переговори та розв’язати її. Україна свого часу добувала набагато більше газу, ніж видобуває зараз. І це було навіть ще до того, як розпочалася розвідка в Чорному морі. Так, що в Україні існує серйозний потенціал з видобутку нафти й газу.
— Якою є реакція адміністрації США щодо російської ініціативи створити нову архітектуру безпеки, відродивши ідею Спільного європейського дому від Ванкувера до Владивостока, а також щодо французької ініціативи створення спільного економічного простору між Європейським Союзом і Росією, до якого, за пропозицією російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, можуть бути включені Сполучені Штати?
— Стосовно питань безпеки ми, перш за все, наголошуємо на важливості наших домовленостей у галузі безпеки в рамках НАТО. І ми бачимо, що інші країни вступають до НАТО чи подають заявки на вступ. Тобто, очевидно, ця система служить гарно й дає результат. Якщо росіяни чи хтось інший мають пропозиції щодо того, як має працювати система НАТО чи європейська система безпеки, ми завжди готові вислухати. І якщо країни, які є демократичними і водночас хочуть приєднатися до НАТО, то, як ми говорили раніше, ми їх завжди вітатимемо. Ми не бачили якихось конкретних пропозицій з боку росіян щодо якихось змін або в системі ОБСЄ, або НАТО. Але ми завжди відкриті для цікавих пропозицій.
Щодо економічних питань. Існують такі організації, як СОТ з кодексом правил, яких дотримуються країни по всьому світу. Є інші організації, які мають економічний компонент, зокрема, Організація економічного співробітництва і розвитку. Знову ж таки, ми не бачили чогось конкретного, що росіяни пропонували б у плані цих багатосторонніх структур. Тим не менше, кожна країна має право робити пропозиції. Франція була особливо активною під час свого головування в ЄС.
— Але ж вони не згадують про правила СОТ...
— Я переконаний, що французи, американці та інші європейські колеги матимуть чимало можливостей обговорювати ці питання.
— І, насамкінець, пане посол, не можу вас не запитати про те, де ви будете проводити Новий Рік і Різдво?
— Я залишатимуся в Києві. До мене приїдуть у гості мої старі друзі. Я сподіваюсь, що це буде час, коли можна буде спокійно розслабитись. Сподіваюсь, що не буде ніяких криз. Сподіваюсь, що Україні не загрожуватиме якась криза в новорічну пору. У попередні роки ми бачили ситуацію, яка викликала стурбованість 1 січня. Ми сподіваємось, що такої ситуації можна уникнути шляхом переговорів. Якщо переговори не спрацьовують, тоді шляхом відповідних кроків у судовому порядку. Але не шляхом відключення споживачів. Отже, ми дуже сподіваємось, що Україні та Європі не загрожуватиме відключення газу та всі стурбованості, пов’язані з цим. Тому що існує більш цивілізований шлях врегулювання комерційних по своїй суті суперечок.
