23 жовтня виповнилося вісім років із того дня, коли 2002 року в Москві група чеченських терористів захопила в заручники понад 800 глядачів та акторів Театрального центру на Дубровці, де в той момент ішов мюзикл «Норд-Ост» за мотивами відомого роману Веніаміна Каверіна «Два капітани».
Упродовж трьох днів заручників утримували в будівлі Театрального центру. У перші хвилини після захвату деяким із тих, хто сховався в службових приміщеннях, вдалося втекти через вікна та запасні виходи. П’ятеро акторів втекли з гримувальної. Семеро техніків, які обслуговували мюзикл, втекли з монтажної кімнати. Двом дівчатам вдалося втекти, коли терористи вивели їх до туалету. Вони вискочили через вікно на вулицю і побігли. Їм услід відкрили вогонь із автоматів, але не влучили. Понад двадцять дітей і кілька десятків дорослих — переважно жінок, іноземців та мусульман за ці три дні терористи відпустили самі. Ще 50 осіб вони пообіцяли відпустити, якщо до них на переговори прийде президент Чечні Ахмат Кадиров. Проте «героїчний» президент маріонеткового режиму не прийшов.
Групою терористів керував Мовсар Бараєв. Той самий Бараєв, про ліквідацію якого урочисто оголосив десятьма днями раніше заступник командувача Об’єднаного угруповання російських військ у Чечні Борис Подопригора. Вимоги терористів були нетривіальні — зупинити війну й вивести війська з Чечні.
26 жовтня російські силовики штурмували Театральний центр із застосуванням невідомого газу зі снодійним ефектом. У результаті штурму за різними оцінками загинули від 129 до 174 заручників та 40 терористів. Майже всі терористи були вбиті сплячими, більшість із них — пострілом у голову. Безпосередньо від рук терористів загинули три людини. Двоє з них, чоловік та жінка, не були в числі заручників, вони з незрозумілою метою «прорвалися» в будівлю через міліційні оточення. Терористи допитали їх і швидко розстріляли. Один заручник був убитий випадково, коли на когось із терористів хтось із заручників кинувся з пляшкою — терористи відкрили вогонь, поранили трьох інших людей, один із яких пізніше помер у лікарні. Всі інші загиблі заручники — на совісті російського спецназу.
Залишилося багато незрозумілого у зв’язку з терактом на Дубровці. Невідомо, який газ застосували при штурмі. Ніхто так і не пояснив, чому лікарів «швидкої допомоги» і приймальних московських лікарень не повідомили, що це був за газ, аби вони могли застосувати антидот. Яким чином дві люди оминули оточення й прорвались у Театральний центр, де й були вбиті? Чому терористи не підірвали будівлю, коли в залу пішов газ? У них було на це, за різними оцінками, від 5 до 20 хвилин. Чому вбили всіх терористів, які знаходилися вже в безпорадному стані? Чому швидка допомога не змогла кваліфіковано надати допомогу постраждалим? Чому не засуджені мародери-міліціонери, які збирали в глядацькій залі коштовні речі з тіл загиблих заручників? Чому не проведене адекватне розслідування вбивства після штурму на сходинках Театрального центру пораненої і безпорадної людини (ймовірно, терориста)? Відеосюжет, на якому збережена сцена вбивства цієї людини пострілом у голову, набув широкого поширення. Чому російські спецслужби, співробітниками й помічниками яких інфільтрований чеченський опір, нічого не знали про підготовлюваний теракт?
Запитань багато. Достовірних відповідей немає. Але якщо відповідати на ці запитання, погодившись із логікою та інтуїцією, то вимальовується така картина. При штурмі застосували газ, невідомий цивільній медицині. Лікарям, які ще могли б врятувати постраждалих, не повідомили характеристики цієї отруйної речовини, виходячи з міркувань державної таємниці. Дві люди не прорвалися в Театральний центр, а були туди заслані. (Я був у ніч штурму перед Театральним центром і свідчу: там було стільки ліній оточення, що прорватися через них було б неможливо.) Коли до залу пішов газ, терористи могли застосувати вибухові пристрої, але не зробили цього. У них не було такого завдання. Вони не збиралися ні вбивати заручників, ні вмирати самі, покладаючись на якісь домовленості. Всі терористи були вбиті для того, щоб вони не могли давати свідчення в суді, як обвинувачені або свідки. Швидкій допомозі, яка добре вміє працювати в ситуації масових катастроф (знаю це з власного досвіду роботи на «швидкій»), не дали можливості виконати свої обов’язки — від безперешкодного під’їзду до місця події і грамотної евакуації до адекватного лікування та госпіталізації. Пораненого терориста добивали пострілом у голову на сходинках Театрального центру відповідно до загального сценарію — всі терористи мають бути вбиті. Вбивці не знали, що на даху будівлі навпроти встановлена телевізійна камера, яка зможе «дістати» те, що відбувається на вході в Театральний центр. Російські спецслужби знали про підготовлюваний теракт, але не вжили жодних заходів протидії виходячи з політичного надзавдання — компрометації в очах міжнародної громадської думки чеченського сепаратизму взагалі і президента Масхадова зокрема.
Звичайно, можна списати всі ці думки на теорію змови. Проте ж не випадково влада всі ці вісім років мовчить, вдаючи, що немає жодних питань. Це всі бачать і розуміють. Як показало проведене нещодавно в Росії дослідження Аналітичного центру Юрія Левади, 52% опитаних вважають, що влада розповіла про теракт лише частину правди. 19% вважає, що від них приховують усю правду. Лише 9% вважають, що влада нічого від них не втаїла.
