Бельгія та Нідерланди, два члени-засновники Європейського Союзу, все більше розходяться думками у питанні про те, що тепер означає цей проект. Договір про реформи ЄС тепер стоїть у центрі цієї суперечки, але його коріння йде глибше. В якийсь момент, згідно з повідомленнями в пресі, суперечка стала настільки серйозною, що довелося втрутитися французькому президентові Ніколя Саркозі.
Європа не може дозволити собі колотнечу між цими двома державами, які є членами-засновниками, так що давно настав час відкласти емоції на бік і переглянути свої розбіжності з приводу майбутнього курсу європейської інтеграції. Як колишній голландський держсекретар із європейських питань і координатор Бенілюксу, я вважаю, що Нідерланди і Бельгія знову можуть відігравати додаткові ролі.
З самого початку ці країни представляли різні аспекти ідентичності Європи: Бельгія — індустріальна країна, орієнтована на континент, двомовна, яка є посередником у стосунках із Південною Європою, і Нідерланди з їх сильними сільськогосподарськими та торговельними традиціями і англосаксонською та атлантичною орієнтацією.
З цих двох країн Бельгія більш схильна без критики підтримувати ЄС. Опитування громадської думки показують, що понад 80% бельгійців хочуть ще більшої інтеграції, в той час, як приблизно 50% голландців вважають себе євроскептиками. Вони цінують Союз за його економічні переваги, але підозріло ставляться до його політики.
У минулому бельгійсько-голландська співпраця мала важливе значення для того, щоб допомогти Європі рухатися вперед. Договір про створення Економічного Союзу Бенілюкс від 1944 року був раннім випробувальним полігоном для Європи шести країн, і саме спільний Меморандум Бенілюксу, підготований далекоглядним Я.У. Беєн і представлений у Мессіні 1955 року, послужив стимулом до створення спільного ринку. Дійсно, це була основа, на якій працювали бельгійський міністр закордонних справ Поль-Анрі Спаак і його колеги, готуючи ґрунт для Римського Договору і Європейського Економічного Співтовариства.
Комітет Спаака розробив систему, яка врівноважувала право голосу держав змінного розміру. Безсумнівно, система одного голосу на державу-члена означала б домінування невеликих держав Європи. І навпаки, система, базована на кількості населення, дуже сильно підтримувала б великі держави.
Баланс було частково досягнуто системою зважування голосів у Раді Міністрів, де приймається більшість ухвал. З кожним розширенням Союзу ця система прийняття ухвал значною мірою зберігалася.
Рівновага в правах голосу між невеликими і великими державами-членами була також гарантована наділенням Комісії, яка виражає спільні інтереси Співтовариства, винятковою владою подавати на розгляд положення. Цю владу було закріплено необхідністю одностайності серед держав- членів для того, щоб відхилити пропозицію Комісії — умова, яка додала сили невеликим державам щодо більш великих.
Будучи відкритими економічними системами, і Бельгія, і Нідерланди були зацікавлені в розвитку внутрішнього ринку, в той час як їхні методи відрізнялися. Бельгія, головним чином, слідувала за французькою монетаристською школою, в той час як Нідерланди поділяли перевагу, яку надавала Німеччина економічною конвергенцією, перед тим, як брати на себе зобов’язання щодо валютного паритету. Колись президент Валері Жіскар д’Естен і федеральний канцлер Гельмут Шмідт розробили спільну французько-німецьку пропозицію про створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), і Бельгія, і Нідерланди разом працювали над тим, щоб досягнути цієї спільної мети. Нарівні з Люксембургом, вони були важливим чинником у створенні ЕВС.
1991 року, коли Нідерланди головували в ЄС, Бельгія підтримала їх далекосяжний проект договору Європейського Союзу. Голландці запропонували звести все європейське прийняття ухвал — у питаннях економіки, зовнішньої політики, правосуддя та внутрішніх справ до єдиної структури. Пропозиція виявилася дуже різким кроком і згодом залишилася в голландській історії як «чорний понеділок» на честь дня, коли тоді ще міністр закордонних справ Ганс Ван ден Броєк зіткнувся з майже одностайною опозицією в Європейській Раді Міністрів. Проте Бельгія якраз була державою-членом, яка підтримала голландців у цьому хороброму починанні.
Але бельгійці та нідерландці також часом не співпрацювали зовсім. Коли йшлося про право голосу в Європейському Парламенті і в Раді, голландці вперто боролися за те, щоб отримати один додатковий голос у Амстердамі 1991 року і другий у Ніцці 2000 року. Це, можливо, задовольнило націоналістичні почуття в Нідерландах, оскільки країна в 1,5 рази більше Бельгії, але це не залишилося непоміченим у Бельгії. Ці дві країни також опинилися в протидіючих таборах з питання війни в Іраку, і звичайно ж у своєму ставленні до подальшої політичної інтеграції.
Сьогоднішня стримана позиція Нідерландів щодо подальшої політичної інтеграції не в її широких інтересах. Але Бельгія могла б проявити більше розуміння позиції Нідерландів після того, як голландські виборці рішуче відхилили запропоновану європейську конституцію на референдумі в середині 2005 року.
Бельгії та Нідерландам потрібно реанімувати свої спільні зусилля всередині структури Бенілюксу. Економіка Бенілюксу — четверта найбільша в ЄС. Протягом наступних двох років Бельгія служитиме в Раді Безпеки ООН, і вона показала, що хоче надати своєму мандатові європейського масштабу. Таким чином, майбутній період можна було б використати в обох країнах для того, щоб переглянути традиційні позиції та обдумати, як європейська політика може найкраще задовольнити їх спільні потреби.
Традиційно, Нідерланди вважали себе найменшою з великих держав-членів ЄС. Але інші, звичайно, вважають їх найбільшими з невеликих держав. Прийняття цього погляду сприятливо вплинуло б на їхню поведінку в ЄС. Зрештою, можна припускати, що три найбільші держави ЄС — Німеччина, Велика Британія і Франція — шукатимуть шляхи до угоди між собою про майбутню форму Союзу, так що спільна мета країн Бенілюксу повинна полягати в тому, щоб вплинути на їхні дії і гарантувати, що їхнє мислення є прийнятним для всього співтовариства.
