Напередодні третьої річниці введення сил міжнародної коаліції до Іраку в різних країнах світу пройшли демонстрації протесту. Першими стали Австралія та Японія, потім демонстрації відбулись в європейських країнах. Найбільше число учасників демонстрації зібрались у Данії, військовий контингент якої в Іраку нараховує 530 військовослужбовців. У Швеції акції протесту пройшли в Стокгольмі та Ґетеборзі. У цілому в них узяли участь близько тисячі чоловік.
Незадоволення політикою адміністрації Дж. Буша та затягуванням війни в Іраку спостерігається в багатьох країнах світу, зокрема у Сполучених Штатах та Великій Британії. Керівництво деяких країн навіть було змушене прийняти рішення про виведення свого військового контингенту з Іраку. Першою ластівкою стала Іспанія, яка вивела свої війська після вибухів у Мадриді. Після цього відповідне рішення було прийняте урядами України, Нідерландів, Болгарії та Угорщини.
У березнi 2005 року прем’єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі підтвердив президентові США Дж. Бушу, що має намір почати виведення італійських військ з Іраку вже у вересні. Усього Італія відправила в Ірак під американське командування майже три тисячі військових. Участь у війні в Іраку ніколи не була популярною серед італійців. Тему участі військ в Іраку активно використовувала й опозиція.
У груднi 2004 року уряд Польщі прийняв рішення про скорочення свого військового контингенту в Іраку майже на третину, тоді було виведено 700 військових, загальна кількість складала 2400 осіб. Офіційно це пояснили двома причинами. По-перше, рівень насильства в підконтрольних районах Іраку зменшується й , по-друге, перебування польських військових в Іраку занадто обтяжливо для бюджету країни. При цьому, відповідно до даних опитувань громадської думки, більше 70% поляків — за повне виведення військ з Іраку. Незважаючи на це, наприкінці 2005 року уряд Польщі вирішив продовжити термін перебування свого військового контингенту в Іраку до кінця 2006 року. На даний час в Іраку перебуває близько 1500 польських військових. До кінця березня 2006 року чисельність польського контингенту в Іраку повинна бути скорочена до 900 чоловік.
Нещодавно, вже 2006 року, міністр оборони Великої Британії Джон Рід оголосив, що число британських солдатів в Іраку зменшиться до семи тисяч. За його словами, це стало можливим тому, що сьогодні іракські війська, у лавах яких налічується 23,5 тисячi військових, здатні брати на себе тактичні операції. Дж. Рід відзначив, що це не є частиною плану передачі повноважень іракцям. Якщо більшість країн офіційно проголошують, що виведення військ пов’язане, не в останню чергу, із негативною громадською думкою в середині країни, то уряд Великої Британії так питання не ставить, побоюючись, що скорочення британського контингенту подасть помилковий сигнал бойовикам. З жовтня 2003 року британський контингент в Іраку зменшився на три тисячі чоловік. Тоді він складався з десяти тисяч солдатів. Даунінг-Стріт наполягає на тому, що не існує графіка виводу британських військ з Іраку, а вони виводяться по мірі «кількісного та якісного» формування іракської армії. Однак один із старших командирів британського контингенту в Іраку генерал-лейтенант Нікнув Хафтон заявив, що солдати могли б повернутися з Іраку до 2008 року.
Тим не менш президент США Дж. Буш напередодні третьої річниці початку операції «Іракська воля» заявив, що залишається оптимістом відносно ситуації в Іраку, й як і раніше вважає, що вторгнення США в Ірак було правильним рішенням. Дж. Буш вважає, що, не зважаючи на протести громадськості навіть у Сполучених Штатах, Америка та світ сьогодні в більшій безпеці. Це — досягнення, яким Америка та її союзники можуть пишатися.
Менш оптимістичні заяви можна почути цими днями в самому Іраку, де рівень насильства не зменшується, а постійно збільшується. Так колишній прем’єр-міністр Іраку Айяд Алауі вважає, що його країна перебуває в стані громадянської війни, щодня в країні гине 50—60 чоловік. «Якщо це не громадянська війна, то тільки Всевишній знає, що таке громадянська війна», — зазначив А. Алауі. Колишній іракський прем’єр заявив, що розмах насильства поступово досягає точки, звідки немає повернення, й наслідки цього можуть відчути i Європа, й Америка.
Тим часом офіційні особи в Британії неодноразово спростовували твердження про те, що в Іраку може початися або вже йде громадянська війна. Кого намагаються заспокоїти такими твердженнями представники коаліційних військ — жителів Іраку, міжнародне співтовариство чи самих себе?
З твердженням А. Алауі погоджується й радикальний шиїтський імам Моктада Садр, який заявив 13 березня, що Ірак перебуває в стані громадянської війни. У той же час, за словами М. Садра, він не має наміру призивати своє збройне угруповання — «армію Махді» — до дій у відповідь на напади, які відбулись минулого тижня в шиїтських районах.
Ситуація ускладнюється й тим фактом, що новий іракський парламент, який був обраний ще 15 грудня 2005 року, досі не сформував склад нового іракського уряду. Фактично переговори щодо формування уряду зайшли в глухий кут, що негативно впливає на загальне положення в країні. Навіть сам парламент зібрався на своє перше засідання лише 16 березня 2006 року. Початок роботи нового парламенту відкладався саме через суперечки із приводу кандидатів на керівні пости. Іракцям доведеться чекати завершення формування нового уряду ще кілька тижнів. Більшість іракців вважає, що створення уряду національної єдності допоможе врятувати Ірак від громадянської війни, але на цьому шляху ще багато перешкод. Зокрема, запропонована шиїтами кандидатура Ібрагіма Джаафарі на пост прем’єр-міністра не влаштовує представників інших громад, а без них Джаафарі не може сформувати уряд. Останній рік Джаафарі виконує обов’язки прем’єр-міністра в тимчасовому уряді, але через насильство, яке продовжується в країні, та суперечки щодо тексту нової конституції Іраку його кандидатура вже не вважається такою бажаною на роль нового прем’єр-міністра. Можуть виникнути проблеми й з обранням спікера парламенту. Відповідно до конституції його повинні обрати на першому засіданні, а це може затягтися на невизначений час.
Фактично можна зробити висновок, що, не зважаючи на заяви офіційного Вашингтона, ситуація в Іраку та взагалі в регіоні не стала кращою, а рівень безпеки значно погіршився. Після трьох років війни, яка офіційно була давно проголошена закінченою, бойові дії та терористичні акти продовжуються фактично щоденно, а опитування громадської думки показують зниження рівня підтримки, в першу чергу, в країнах, які входять до коаліційних військ. Невизначеними залишаються й перспективи стабілізації ситуації в країні та виведення коаліційних військ. Без цих перспектив неможливо говорити й про конкретні плани відбудови країни.
