Незважаючи на бадьорий тон і телевізійні усмішки, реальних досягнень на переговорах у Москві російських керівників і американського президента не так уже й багато. Москва зробила вигляд, що пішла американцям назустріч і дозволила транспортування вантажів для Афганістану своєю територією. По-перше, є й інші маршрути, через Південний Кавказ до Узбекистану й Киргизії. По-друге, НАТО в Афганістані фактично захищає Росію та її центральноазіатських союзників, і було б дивно альянсу в цьому заважати. В Узбекистані, Киргизії й Таджикистані активізувалися бойовики-ісламісти. Події в Андижані наприкінці минулого місяця й операція, що проводиться киргизькими спецслужбами проти них у Джелал-Абадській і Оській областях є підтвердженням цього. Тому дозвіл на транспортування — це ніяка не поступка, а нагальна необхідність.
Звісно, на зустрічі була порушена проблема Південного Кавказу, точніше, Грузії. Уже певний час активно обговорювалася ймовірність нової війни між Росією та Грузією. Зокрема, Андрій Ілларіонов прогнозував початок воєнних дій 6 липня в день початку візиту Барака Обами до Москви. Про це писала й західна преса. Британська The Times зазначала, що дислокованим у Південній Осетії підрозділам російської армії година їзди до грузинської столиці. А це те саме, що «жити в Лондоні, коли російські танки стоять у Віндзорі». Андрій Ілларіонов, як і інші оглядачі, вважав, що головною ознакою близьких битв стало проведення масштабних військових навчань «Кавказ-2009». Минулого року війна розпочалася після навчань «Кавказ-2008», що тривали з 15 липня до 2 серпня.
Закінчилися цього року навчання в день початку візиту Барака Обами. Командував навчаннями генерал Микола Макаров, який командував і торішньою російсько-грузинською війною. Перед навчаннями генерал Макаров публічно звинуватив Грузію в тому, що вона «брязкає зброєю» й «готується вирішити силою свої територіальні конфлікти». У Приельбруссі, на російсько-грузинському кордоні, 30 червня генерал-майор Сердюк, заступник начальника управління ФСБ у Кабардино-Балкарії, запровадив режим контртерористичної операції. Закриті, відселені всі альпіністські табори, що примикають до кордону. Введено комендантську годину. Малоймовірно, що російські військові чекали, що це Грузія нападе на Приельбрусся. Для цього потрібні спеціальні гірські частини з відповідним озброєнням, яких у Грузії просто немає. Навчання за легендою мали антитерористичний характер. Але, судячи з кількості нападів бойовиків, свого завдання не виконали. Навіть навпаки, їх набагато побільшало, а географія розширилася. Стріляють не лише в Чечні та Інгушетії, а й у Кабардино-Балкарії, й Карачаєво-Черкесії.
Насторожувала й інформаційна атака відомих виразників думки російського керівництва Дугіна, Доренка, Леонтьєва. Агресивність їхніх висловлювань, їхня тональність були дуже близькі до того, що говорилося торік. Усі вони переконували, що незабаром Грузія нападе на Росію. І для цього блок НАТО в травні проводив штабні навчання в Грузії. Щоправда, слово «штабні» щоразу випадало. Минулого року приводом були «нескінченні грузинські провокації». Ці — «брязкання зброєю».
Проте небезпека нової війни на Кавказі цього року більше залишається віртуальною. Генерал-лейтенант Юрій Неткачов, який був заступником командувача Групи російських військ в Закавказзі, вважає, що поновлення бойових дій між Грузією та Росією «дуже малоймовірне». Для відкритого воєнного конфлікту немає головної складової — Південної Осетії. Минулого року Росія начебто захищала південних осетинів, які не хотіли бути в складі Грузії. Цього року цього чинника немає. Звісно, в Москві вистачає тих, хто хотів би завершити розпочате й усунути Саакашвілі від влади. Але це недостатній привід танкам іти на Тбілісі. По-друге, міжнародний резонанс від торішнього конфлікту, який із часом частково згладився, був надто негативним. Дипломатичного визнання Південної Осетії й Абхазії не вдалося домогтися навіть від найближчих союзників Москви. Більше того, їхні демонстративні дії показують, що Білокам’яній розраховувати на підтримку не варто.
За десять днів до візиту американського президента до Москви сталася одна вельми показова, навіть, на перший погляд, дивна подія. Президент Вірменії Серж Саргсян 26 червня в урочистій обстановці, можна сказати демонстративно, вручив президентові Грузії Михаїлу Саакашвілі, якого проклинають на всіх московських перехрестях, найвищу нагороду вірменської держави — орден Честі. Зрозуміло, що такі події випадково не відбуваються. Серж Саргсян, який багато в чому залежить від Москви, ніколи не дозволив би собі такий демарш просто так. Це була цілком продумана дія, яка мала показати, що друга грузинська війна матиме руйнівне значення для всього Кавказу й Росії. Безсумнівно, що мали місце й консультації з впливовими третіми сторонами.
Російські інтелектуали били на сполох у питанні Грузії, виходячи з міркувань внутрішнього порядку. Можлива війна та захоплення території суверенної держави означатиме перемогу вкрай агресивних кіл у Москві, практично цілковитий розрив із Заходом з відповідними наслідками всередині країни, консервацією й посилюванням чинного режиму. Їхні побоювання зрозумілі. Одного разу вкушений, удвічі обережніший, а судячи з кампанії, що розгортається щодо імперської ідеології, насадження єдиної затвердженої державою точки зору на історію, вимоги офіційного доносництва, поки в наукових інститутах, перспективи внутрішнього життя російського суспільства виглядають не надто райдужними.
Захід також не може виробити остаточної позиції щодо російсько-грузинського конфлікту. Характерно, що доповідь ЄС із цієї проблеми з’явиться лише у вересні. Експертам потрібен додатковий час на вивчення документів, що надійшли зовсім недавно. Зі свого боку, уряд Грузії, як заявив державний міністр Грузії з питань реінтеграції Темур Якобашвілі, готує власний висновок про серпневу війну. У ньому, за його словами, буде відображене «наше бачення наявного конфлікту».
Усе це є відображенням позиції Вашингтона, що дещо змінилася, й небажання основних держав Європи різко погіршувати відносини з Росією. У той же час, очевидною є необхідність обмежити можливу російську експансію на просторі СНД. Під час своїх бесід із російськими керівниками Барак Обама зазначив, що з грузинської проблеми згоди дійти не вдалося. Цікаво, що на сайті Кремля переклад виступу американського президента було подано з певними купюрами, що дещо зміщали акценти з грузинської проблеми.
Виступаючи в російській економічній школі, американський президент сказав, що територіальна цілісність є найважливішим чинником міжнародної політики. «Це має бути основою світового порядку. Так само, як держави повинні обирати своїх лідерів, вони повинні мати непохитні кордони й незалежну зовнішню політику, — заявив Обама й додав. — Тут, звісно, маються на увазі й такі країни, як Грузія та Україна».
У Тбілісі серйозно побоювалися, що США можуть розміняти підтримку, зокрема, Грузії на домовленості з Москвою щодо Ірану й Північної Кореї. З деяким полегшенням заступник міністра закордонних справ Ніно Каландадзе зауважила, що зустріч Дмитра Медведєва з Обамою показала: США ніколи не торгуватимуть інтересами Грузії й це питання ніколи не стане предметом обговорення. «Зустріч іще раз підтвердила, що зміна адміністрації США не змінює стратегічних уявлень цієї держави і її ставлення до стратегічних партнерів».
Очевидно, що американська адміністрація зайняла стриманішу позицію, принаймні на найближчу перспективу, щодо СНД. Але обіцянку зважати на російські інтереси не слід розглядати як своєрідний carte blanche для Москви, необмежену свободу рук. Грузію й Україну Кремлю віддавати не збираються, тому мілітаристський запал Москви обмежиться польотами безпілотних літаків над Грузією та взаємними обвинуваченнями сторін. Можна передбачити, що тепер Вашингтон не буде українським і грузинським адвокатом у питанні вступу до НАТО. У найближчому майбутньому небажання конфліктувати з Москвою з цього питання робить євроатлантичні перспективи України вельми примарними.
