Нинішня криза в Лівані — це криза ліванської держави. Якщо ми хочемо зупинити насильство, потрібно усунути дану структурну кризу.
Коли у 2000 році Ізраїль вивів свої війська з південного Лівану, міжнародне розуміння ситуації полягало в тому, що ліванський уряд знову утвердить свою владу на звільнених територіях. Організація «Хізбалла», що вела озброєну боротьбу проти ізраїльської окупації, мала роззброїтися й перетворитися на політичну силу, що представляє шиїтське співтовариство, яке історично гнобилося правлячими в Лівані елітами маронітів, сунітів і друзів.
Нічого з цього не вийшло. Замість того, щоб розгорнути свої війська в південному Лівані, слабкий уряд у Бейруті поступився прагненню організації «Хізбалла» перетворити даний регіон на плацдарм для атак на Ізраїль. За останні шість років «Хізбалла» фактично створила державу в державі: її бойовики стали єдиною військовою силою в південному Лівані, вони збудували блокпости вздовж кордону з Ізраїлем, іноді всього лише в кількох метрах від нього. Час від часу «Хізбалла» обстрілювала Ізраїль, а її лідер Хасан Насралла продовжував свої кровожерливі випади, направлені не лише проти Ізраїлю та сіонізму, але й проти всіх євреїв.
Резолюція № 1559 Ради Безпеки ООН, що недвозначно закликала до роззброєння всіх бойовиків і відновлення влади ліванського уряду на півдні, залишилася непоміченою. Після широко проголошеної «кедрової революції» 2005 року «Хізбалла» навіть увійшла до складу ліванського уряду, в той же час зберігши свої озброєні формування та контроль над півднем країни.
Ізраїль, зі своєї сторони, що досі не оговтався після своєї невдалої війни 1982 року в Лівані, вважав за краще не відповідати на атаки організації «Хізбалла» й сподівався на те, що вони припиняться. Однак подібні абсурдні ситуації мають тенденцію вибухати, як це й сталося, коли «Хізбалла» викрала двох ізраїльських солдатів із ізраїльської території.
Подальше існування протизаконної держави в державі, створеної організацією «Хізбалла», не можна більше терпіти. Однак сам Ліван надто слабкий для того, щоб утвердити свій суверенітет. З іншого боку, Ізраїль не дозволить організації «Хізбалла» відновити свої бази вздовж кордону або зберегти свій ракетний потенціал.
Щоб досягти відновлення ефективного ліванського суверенітету в південному Лівані, необхідні рішучі дії міжнародного співтовариства, а не лише сьогоднішні рукостискання й риторика. Основними елементами подібного міжнародного підходу є наступні пункти:
1. Організація «Хізбалла» має негайно звільнити без всяких умов двох ізраїльських солдатів.
2. Ізраїль має припинити свої військові дії в Ліван.
3. Ліванський уряд має попросити про міжнародну допомогу на виконання резолюції № 1559.
4. З цією метою терміново мають бути задіяні відповідним чином збройні міжнародні миротворчі сили.
Щоб досягти успіху, дані сили мають діяти абсолютно інакше, ніж це робили попередні сили ООН у Лівані, що зазнали провалу. Розташовані сьогодні в південному Лівані сили ООН під назвою UNIFIL — це невдалий жарт. Як і сили ООН в Сребреніці під час Боснійської війни, сили UNIFIL лише псують репутацію ООН: вони не зупинили жодного терористичного нападу на Ізраїль, як і не зупинили вторгнення Ізраїлю в Ліван у 1982 році.
Наразі необхідно введення військового контингенту, що володіє повним правом застосовувати силу. Він має бути міжнародним за складом і благословенним ООН, але він не має бути військами ООН. Його може бути створено на базі сил НАТО з сильною європейською складовою. Щоб додати легітимності його делікатній місії в арабській країні, потрібно включити до його складу солдатів із Марокко, Саудівської Аравії та, можливо, з Пакистану.
Завдання подібного контингенту мають полягати в наступному: допомогти ліванській армії (якщо треба, із застосуванням сили) розгорнутися в південному Лівані, брати участь у роззброєнні організації «Хізбалла» та патрулювати ізраїльсько-ліванський кордон, забезпечуючи відсутність сутичок з будь-якою зі сторін.
І останнє, але важливе: мало кому відома одна аномалія статусу Лівану до сьогодні — Сирія не визнала повністю його існування як суверенної нації (в сирійських шкільних підручниках Ліван фігурує як частина Великої Сирії). Відповідно, між двома країнами відсутні нормальні дипломатичні взаємовідносини: в Бейруті немає сирійського посольства, а в Дамаску — ліванського.
Дана ситуація абсурдна й небезпечна, а безпорадна Ліга арабських держав ніколи по- справжньому не намагалася її виправити. Щоб сприяти незалежності й безпеці Лівану та виконати резолюцію ООН № 1559, Сирію потрібно примусити визнати суверенітет і незалежність Лівану.
Існування організації «Хізбалла» як міні-держави в південному Лівані — це неприпустиме порушення суверенітету Лівану. Даний вакуум законної влади призвів до сьогоднішньої кризи, i його потрібно негайно заповнити. Сам Ліван не зможе утвердити свій суверенітет на півдні країни. Збройні сили Ізраїлю також не в змозі цього зробити. Порожніх слів із Санкт-Петербурга, Брюсселя або зі штаб-квартири ООН недостатньо, як недостатньо й простого припинення вогню, тому що це просто поверне ситуацію в регіоні на початковий рівень.
Замість цього необхідні фундаментальні перетворення. Лише ефективні збройні сили, що володіють міжнародною легітимністю, можуть забезпечити їхнє здійснення. У іншому випадку, ми всі приречені стати свідками продовження сьогоднішнього періоду насильства.
Шломо АВІНЕРІ — колишній генеральний директор міністерства іноземних справ Ізраїлю, професор політології в Єврейському університеті в Єрусалимі.
