Цунамі, що пронеслося фінансовими ринками, є глобальною катастрофою. Однак якщо до цієї справи підійти правильно, то криза має всі шанси підняти повагу до Європейського Союзу і його організацій. Проблема легітимності ЄС має два різні аспекти: апатію, яка призведе до низької явки на європейських парламентських виборах, і відвертий євроскептицизм. Проблема низької явки виборців частково відбиває їх розчарування в нинішньому стані справ в Євросоюзі, а також думку людей про те, що вони можуть незначною мірою вплинути, віддавши свій голос.
Європейський скептицизм, з іншого боку, і загроза, що з’явилася на горизонті антиєвропейського популізму, пов’язані з ідеєю про те, що ЄС не тільки не спроможний запропонувати вихід із кризи, але фактично і є частиною цієї проблеми. Таким чином, хоч Європейський Союз і вселяє в нас надію, що Європа сьогодні здатна конкурувати в надзвичайно складній обстановці, її фактично звинувачують у глобалізаціїї.
Багато людей плутають ці два аспекти легітимності ЄС, вважаючи, що явку на європейські вибори можна якось збільшити, вказавши людям на порядність і важливість Євросоюзу. Але в більшості випадків це неможливо.
На перший погляд, найпростіша відповідь на проблему низької явки виборців — це надати більше повноважень Європейському Парламенту. Але якби рішення полягало в цьому, ми б тоді не мали стабільно падаючі явки з моменту їх піку в 63%, який був зафіксований на перших виборах до Європейського Парламенту 1979 року. Зрештою, відтоді вплив і повноваження Європарламенту в ухваленні спільних рішень значно зросли.
Проблема полягає в тому, що вибори до Європарламенту повинні мати певний сенс і мету, щоб якось зацікавити виборців. Тобто вони мають робити реальний вибір. А реальний вибір вимагає створення передвиборних кампаній всіх організацій і сторін повсюдно в Європі. Це примусить зробити вибір голови Єврокомісії залежним від результату виборів до Європарламенту.
Але, по суті, обидві ці умови вже виконані. У 2004 р. прем’єр-міністра Португалії Жозе Мануеля Баррозу було призначено головою Єврокомісії, оскільки він є вихідцем із політичної організації з найбільш переконливими результатами виборів — Європейської народної партії. На виборах цього року була присутня найбільша в історії кількість народних організацій на європейському рівні.
Замість цього, я вважаю, що найбільш значущим методом пробудження інтересу виборців на європейських виборах буде відкриття виборів головою Єврокомісії, а також створення реальних умов для політичних дебатів у масштабах всієї Європи під час наступної виборчої кампанії.
Скептицизм у Європі можна приборкати, тільки якщо сам Союз почне функціонувати більш продуктивно, і, здається, все йде до цього. Саме тому, у світлі референдуму по Євроконституції, який чотири роки тому провалився у Франції та Нідерландах, Єврокомісія спробувала підкреслити значущість ідеї «результативної Європи», домагаючись переконання громадян у правоті цього принципу через демонстрацію реальних досягнень.
Враховуючи серйозність і значущість економічної кризи, для Європейського Союзу настав час по можливості продемонструвати його політичну та економічну потужність. І мета — не тільки завоювати довіру й симпатію скептично налаштованих європейців, але також переконати їх у тому, що Євросоюз життєво потрібний при розв’язанні будь-яких проблем, з якими стикаються європейські громадяни.
Європейці розуміють, що відносно малі національні держави, що є основою життєдіяльності Євросоюзу, вже більше не здатні самостійно протистояти гігантським проблемам, що випали на їхню долю. Фінансова криза, що вибухнула минулої осені в Ірландії, викликала новий виток в суспільній свідомості відносно Європейського Союзу; навіть у Ісландії, що розташована на околиці нашого континенту, питання євровалюти та членства в ЄС стали пріоритетними. Європейські держави стали настільки взаємопов’язані, що ізольована макроекономічна діяльність і її показники з таких питань, як контроль і регулювання фінансового ринку, приречені на провал.
Світ, що змінюється, в якому нові наддержави, такі, як Китай та Індія, відіграють дедалі зростаючу роль, не дасть часу Європі схаменутися і переосмислити багато моментів. Замість бездіяльності, Євросоюз повинен продемонструвати лідерство при розв’язанні нагальних глобальних проблем.
Що стосується Європейської народної партії, то для нас економіка не є вінцем сама по собі. Вона має служити інтересам людей. Економічна криза була викликана недалекоглядністю світової фінансової системи і відсутністю контролю в ній. Зараз ми маємо переглянути і переоцінити роль інструментів регулювання на фінансових ринках, а також у економіці в більш широкому сенсі. Ми не можемо дозволити фінансовому сектору «нести в бік» прибуток, залишаючи платників податків з тягарем оплат усіх втрат і витрат.
І це не означає, що ми пропагуємо рух назустріч соціалізму. Ми хочемо кращого і більш мудрого регулювання і контролю, а не регулювання і контролю заради нього самого. Ми бачимо п’ять складових для відновлення:
— створення нових робочих місць має стати основоположним пріоритетом, з реформуванням системи освіти та створенням системи навчання протягом всього життя та інвестицій в неї — створювати можливість для цього є довічним кредо;
— треба відбити тривалий спад у світовій економіці. Уряди Європи повинні й далі тісно співпрацювати щодо координації та удосконалення грошово-кредитної та податкової політики;
— міжнародна фінансова архітектура має бути перебудована. Економічні та фінансові методи управління і контролю з боку Європи є недостатніми для існування здорової світової фінансової системи;
— економічна криза — це можливість збільшення частки інвестицій у «зелені технології». Це зробить Європу менш залежною від викопних видів палива;
— потрібно запобігати політиці протекціонізму всередині Європи та за її межами. Європейський внутрішній ринок — це успішний урок в історії. Він, безперечно, викликав зростання та створював нові робочі місця.
«Результативна Європа» — це реально. Це може зміцнити легітимність Євросоюзу, якби вищевикладені рекомендації, разом із успіхом, досягнутим під час реалізації даних заходів, чітко й ефективно доносилися до відома широкої громадськості.
Вільфред МАРТЕНС — президент Європейської народної партії та колишній прем’єр-міністр Бельгії.
