Схоже, після візиту українського прем’єр-міністра Віктора Януковича в Брюссель Україна розпочала новий етап відносин із Північноатлантичним альянсом. І видається, що розвиток відносин Києва і Брюсселя буде відбуватися під диктовку нинішнього прем’єра і його розуміння, як мають відбудовуватися стосунки між Україною і оборонним блоком, який для більшості населення на сході України асоціюється як ворожий.
Одним із підтверджень цього є заява українського прем’єра в штаб-квартирі Альянсу про неготовність України приєднатися до Плану дій з членства в НАТО. Цей крок Янукович обґрунтував низьким рівнем підтримки вступу України в НАТО серед українського населення, яке погано поінформовано про Північноатлантичний альянс.
Тим не менше на спільній прес-конференції з де Хооп Схеффером український прем’єр заявив про намір зосередитися на поглибленні відносин партнерства з Альянсом на основі інтенсифікованого діалогу щодо членства та щорічних цільових планів дій. «Зараз ми починаємо новий етап у стосунках з НАТО. Посилюючи цю співпрацю, ми будемо робити все, щоб ця робота переконала український народ, що цьому немає альтернативи», — наголосив він.
Правда, не зовсім зрозумілою була наступна фраза прем’єра про відокремлення питання щодо членства у НАТО від нормальної взаємовигідної співпраці з Альянсом. «Це ключовий орієнтир для подальшого курсу уряду у напрямку відносин з Альянсом», — додав він.
Заяви Януковича викликали розчарування у частини українського політикуму, а у декого навіть обурення. Фракція Блоку «Наша України» розцінила заяву прем’єра про неготовність України приєднатися до ПДЧ порушенням політичних домовленостей, зафіксованих в Універсалі національної єдності. Однак, слід зазначити, що якраз саме за наполяганням Партії Регіонів з Універсалу було вилучено пункт про приєднання ще в цьому році України до Плану дій з членства в НАТО.
Українська народна партія закликала Президента Віктора Ющенка забезпечити незмінність зовнішньої політики країни, спрямованої на євроатлантичну інтеграцію.
Президент Ющенко вважає заяву Януковича про неготовність України приєднатися до ПДЧ політично мотивованою і як таку, що не відповідає національним інтересам і є помилковою.
Він нагадав, що відповідно до прийнятого Закону «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 року інтеграція в ЄС і НАТО, включаючи повне членство в них, є метою зовнішньої політики. «Сьогодні в Президента, прем’єра, кожної політичної сили є перед собою закон про основи національної безпеки... який передбачає політику інтеграції, включаючи повне членство в ЄС й оборонному атлантичному блоці, і тому я ще раз хотів би підкреслити, що це основа, догмат для формування нашого політичного курсу в цьому питанні», — сказав Ющенко.
Голова зовнішньополітичного відомства України Борис Тарасюк бачить лише негативи від заяви Януковича. «Негативом того месиджу є те, що фактично відкладене в часі рішення з принципового питання розвитку України. Без перебільшення можу сказати, що для багатьох у НАТО цей месидж був розчаруванням. Оскільки багато позитивного було зроблено останній часом у плані просування України до критеріїв набуття членства в НАТО. Не хотілося б, щоб ці напрацювання були змарновані», — сказав Тарасюк. Він вважає, що голова держави може достатньо важелів використати, щоб забезпечити реалізацію зовнішньополітичного курсу. За словами міністра, одним із таких важелів є РНБО, рішення якої є обов’язковим для всіх посадовців. Міністр оборони України Анатолій Гриценко також назвав заяву прем’єр-міністра необґрунтованою і додав, що співпраця України з НАТО не припинятиметься.
Тим часом в представники антикризової коаліції стверджують, що Віктор Янукович не порушив принципи Універсалу національної єдності, говорячи про неготовність України приєднатися до Плану дій з набуття членства в Альянсі. Один із лідерів Партії регіонів Євген Кушнарьов зазначає, що в Універсалі не було зобов’язань підписувати такий план, а лише йшлося про необхідність розширення співпраці із НАТО, що Віктор Янукович і підтвердив у Брюсселі. Підтримує таку точку зору і голова Верховної Ради Олександр Мороз. Він в інтерв’ю заявив, що Янукович не вийшов за межі Універсалу та його змісту. «Бо зміст зводився до розвитку взаємовигідного співробітництва з НАТО, а про вступ йшлося після референдуму, після виконання відповідних процедур», — сказав спікер.
Як розцінюють заяву Януковича про неготовність України приєднатися до ПДЧ українські експерти? Яким може бути новий етап відносин між Україною і НАТО? Чи поховано назавжди перспективу членства України в НАТО? Хто ж в Україні зараз може визначати зовнішньополітичний курс?
КОМЕНТАРI
Валерій ЧАЛИЙ , директор міжнародних програм Центру ім. Разумкова:
— Заява українського прем’єра означає, що ми втратили шанс претендувати на розширення співробітництва з НАТО шляхом запровадження Плану дій щодо членства в листопаді в Ризі. Більше того, цей сигнал в поєднанні з іншими діями може свідчити про те, що Україна повертається на кілька років назад. Але ці дії ми очікуємо. Прем’єр заявив, що інформування населення щодо євроатлантичної інтеграції буде підвищуватися, якщо це знайде відображення в бюджеті і в відповідній діяльності уряду, тоді це буде свідченням підкріплення слів на практиці. А поки що в проекті бюджету передбачено скорочення на ці цілі.
Щодо ризиків, то виникає питання взаємодії в трикутнику: президент, прем’єр і парламент стосовно питань зовнішньої політики. Сьогодні за Конституцією зовнішньополітичною діяльністю керує Президент, а Кабінет Міністрів тільки здійснює цю діяльність, яка базується на відповідному законодавствi. Виникає питання, наскільки дієві закони, які уже прийняті. А по-друге, чи не буде створений другий центр прийняття рішень у сфері зовнішньої політики. Третій момент полягає в тому, наскільки все-таки лінія зовнішньої політики для України буде послідовною і консолідованою в середині країни. Сьогодні всі ті, хто виступає за розширення співпраці з НАТО, спираються на діючу нормативну законодавчу базу. Якщо вносити зміни в це законодавство, тоді в парламенті потрібно буде мати більше 300 голосів для подолання ймовірного вето Президента. А цього на сьогодні немає.
Як тлумачити слова прем’єра про розширення стосунків з НАТО. Якщо про це говориться і при цьому йде відмова від інструменту, який на це спрямований, тоді виникає питання, що немає такого бажання.
Мені здається, що виклик полягає в тому, з боку України даний сигнал трохи іншого ґатунку. Якщо в минулому режими коливалися між Росією і Заходом, і дійсно вели себе не дуже послідовно, хоча інколи мали з цього певний зиск. То тепер ми навіть відмовились від того, щоб зіграти на своєму вигідному геостратегічному становищі, ми просто відмовились від певного інструментарію. Є підозра, щось ми за це отримали від Росії. Але не зрозуміло, хто отримав і що. Не буває так в зовнішній політиці при такій складній грі, коли кілька років попередні уряди намагалися розширювати співробітництво з НАТО, а сьогодні однією фразою відмовляємося від цієї динаміки. Ми вже даємо козир іншим країнам, які дуже послідовно відстоюють свої національні інтереси.
Якщо спробувати назвати те, що робить Янукович європрагматизм, тоді давайте зрозуміємо, що Україна отримає від Європи, НАТО. Ми фактично однобічно відійшли на позиції, які займали раніше. Звичайно, це може бути хороший сигнал для євробюрократів, що з Україною буде простіше. Але чи це в наших національних інтересах?
Анатолій ЗЛЕНКО , колишній міністр закордонних справ:
— Заява прем’єр-міністра України віддзеркалює ті реалії, які сьогодні відбуваються в нашому суспільстві. Тому що за всіма соціальними опитуваннями на сьогоднішній день лише від 12,7 до 20 з лишнім відсотків громадян підтримують членство в НАТО. Я думаю, це абсолютний об’єктивізм, констатація факту, що відбувається в нашому суспільстві.
Я думаю, що для нас головне зараз зосередити зусилля на інтенсифікованому співробітництву на основі визначеного НАТО інтенсифікованого діалогу. Потрібно продовжувати далі йти на зміцнення взаємовигідного співробітництва між Україною та НАТО. Щодо нових форматів співпраці. Я думаю, що НАТО може запропонувати нові угоди з окремих напрямків можливого співробітництва.
Чи чекає нас попереду невизначеність у зв’язку з відкладенням рішення щодо приєднання України до ПДЧ? Я б не забігав би так далеко наперед. Я думаю, що ми поки що живемо в тому середовищі, в якому живемо. Нашому суспільству притаманні різні ідеї і позаблоковість і нейтральність, а також євроатлантична інтеграція. Це нормально, це притаманно демократичному суспільству. Ніхто не заперечує будь-кому чи будь-якій політичній силі висловлювати свої міркування з цього приводу. Я думаю, що це не може мати якихось серйозних наслідків для того, щоб займати ту чи іншу, чи навіть крайню позицію з того чи іншого питання.
Я не виключаю, що і російські політики, і ті українські політики, які більш схильні до взаємовигідних відносин з Російською Федерацію, можуть сприйняти заяву Януковича як поступку України Росії. Але я ще раз наголошую, що в цьому питанні перш за все потрібно бачити реалізм і об’єктивізм ситуації, яка складається в нашому суспільстві.
У нас уже склався сталий механізм ухвалення зовнішньої політики і ухвалення зовнішньополітичних рішень. Ми прекрасно розуміємо, що Верховна Рада визначає зовнішню політику. Президент бере на себе відповідальність за виконання зовнішньополітичних установок. Кабінет Міністрів здійснює зовнішню політику, а міністерство закордонних справ є безпосередньо тим механізмом, який має приділяти повсякденну увагу зовнішньополітичній діяльності нашої держави.
Проблема злагодженості між різними гілками влади існує з самого початку створення зовнішньої політики нашої держави і реалізації зовнішньополітичної діяльності. Іноді трапляється, коли певні центри перебирають на себе не притаманні для них функції з координації чи здійсненні зовнішньої політики.
Олександр ЧАЛИЙ , колишній перший заступник міністра закордонних справ України:
— Я вважаю заяву Януковича прагматичним визнанням реальної ситуації. Якщо фахово дивитися на нашу зовнішню політику, то в Брюсселі відбулося те, що було зрозуміло два- три роки назад. Ми отримали два чіткі «ні» по НАТО і по ЄС. Якби навіть прем’єр-міністр просив ПДЧ, його нам би все одно не дали б.
Ми повинні зрозуміти, що великий період української зовнішньої політики завершився 14 вересня. Тепер нас попереду чекає те, чи ми знову наступимо на ті самі граблі, на які наступали за останні 10—12 років. Ми вчасно не зрозуміли, що реалізація наших ідей залежала не від нас, а від геополітичної ситуації в світі, яка не дає можливості їх реалізувати. Тепер нам лишається сформувати нову зовнішню політику України, в основі якої буде елемент позаблоковості і нейтральності, а також ідея євроінтеграції, але не в форматі членства або ж ми знову продовжимо політику коливань і будемо намагатися одне говорити в Москві, друге в Брюсселі, третє у Вашингтоні. І в результаті станемо об’єктом гри великих держав сучасного світу. 15 років після незалежності показали, що політика коливань між Сходом і Заходом ставить проблемні питання щодо безпеки України. У нас є дефіцит безпеки при такій політиці.
Моє розуміння чітке: Україна повинна сьогодні будувати свою політику безпеки на засадах нейтральності і позаблоковості. І про це серйозно заявляти і повертатися до формули Будапештського меморандуму з тим, щоб її трансформувати в юридично зобов’язуючий документ.
Я гадаю, що новий етап відносин України і НАТО можна сформулювати тільки в поняттях і визначеннях політики нейтральності і позаблоковості.
У Брюсселі відбулися історичні, знакові події. Діючи розумно, ці знакові події можна трансформувати у великі позитиви для українського суспільства і української держави. А нерозумна дипломатія, нерозумна політика може це все девальвувати до того, що ми нічого з цього не отримаємо. Все залежить від того, як професійно ми зможемо зрозуміти реальний стан, де ми знаходимося і зможемо вести дипломатію здорового глузду, базовану на українських національних інтересах. Засади зовнішньої політики визначає парламент країни і тому питання зовнішньополітичного курсу слід винести на розгляд парламенту, який голосуванням визначить, яку зовнішню політику Україна буде проводити. Принаймні в період, коли правляча коаліція несе відповідальність за країну. При цьому всі гілки влади мають виконувати волю українського парламенту, включно з Президентом. Адже ми перейшли до парламентсько-президентської форми правління. А це азбука парламентаризму.
