Iнтереси США в Чорноморському регіоні, якщо брати до уваги питання транзиту енергії, безпеки, антитерористичної діяльності, розповсюдження зброї масового знищення, контрабанду наркотичних речовин, торгівлю зброєю й людьми, набули особливого значення після 11 вересня. Басейн Чорного моря — це стратегічний регіон, що межує з Великим Близьким Сходом і що є ключовим транзитним маршрутом перекачки каспійської нафти. Стикаючись iз непростим розвитком ситуації в цьому регіоні, Сполучені Штати повинні виробити комплексну регіональну політику, щоб захистити власні інтереси й безпеку.
Ситуація: Чорноморський регіон, у широкому розумінні, являє собою мозаїчну картину політичних інтересів, що накладаються один на одного, й сфер впливу. Болгарія та Румунія є членами НАТО й незабаром вступлять до ЄС. Україна затиснута між Заходом i Росією. Грузія схиляється до Заходу, але прикриває російське підчерев’я. Туреччина коливається між Сходом і Заходом, її розриває на частини необхідність дотримуватися національних інтересів і почуття національної гордості. Росія, м’яко кажучи, крокує своїм шляхом. Шість прибережних чорноморських держав (Болгарія, Росiя, Румунія, Україна, Грузія й Туреччина) й деякі інші країни, які належать до цього регіону, починають потихеньку усвідомлювати свою регіональну ідентичність у той час, як іноземні держави й зовнішні сили намагаються закріпитися на їхньому просторі. Геополітична важливість цього регіону ґрунтується саме на змішанні культур, міжнародній торгівлі (як легальній, так і нелегальній), на ідеях і впливах.
Нафта й газ iз Центральної Азії й Близького Сходу переміщаються чорноморськими морськими комунікаціями й трубопроводами до Європи та інших пунктів призначення на Заході. Цими ж транспортними коридорами рухається потік наркотичних речовин, людей (серед яких є й терористи), звичайних видів озброєнь і компонентів зброї масового знищення (ЗМЗ).
Чорноморський регіон може стати плацдармом для проведення військових, відновлювальних і миротворчих операцій в Афганістані, Іраку й, можливо, Ірані й для захисту морських каналів транспортування енергопродуктів між Каспійським регіоном і ринками західних країн. Крім того, це — новий південно-східний кордон Європи. Таким чином, і США, i Європейський Союз надто зацікавлені в тому, щоб забезпечити переміщення окремих видів товарів, не допускаючи одночасно транзиту деяких інших видів, і забезпечити свою присутність у Чорноморському регіоні.
Туреччина й Росія — дві основні держави, які найбільш стурбовані американською присутністю в басейні Чорного моря. Туреччина хотіла б бачити стабільність на Чорному морі, але поміркований уряд ісламістської Партії справедливості й розвитку (АК) в Анкарі не хоче віч-на- віч обговорювати можливість досягнення такої стабільності зі своїми західними партнерами. Відношення Туреччини до США після початку іракської війни зазнало істотних змін. Давній союзник Заходу, який мріє стать частиною ЄС, Туреччина віднедавна почала відсторонюватися як від США, так і від НАТО. У наслідок свого справжнього або надуманого розчарування в США та ЄС Туреччина стала шукати можливість вибору більш міцної позиції, за допомогою якої вона могла б досягти своїх цілей, не зазнаючи ризику зовнішнього втручання. В останній опублікованій «Доповіді про політику національної безпеки» в Туреччині наголошувалося на важливості використання свого геополітичного положення для перетворення її на центр накопичення енергоресурсів і транзитний пункт для поставок з Росії, Близького Сходу й Центральної Азії на ринки країн Заходу.
Росія значно більшою мірою за Туреччину все далі відходить від Заходу, зосереджуючись на досягненні регіональної гегемонії. Кремль намагається використати нещодавно знайдену Росією, завдяки високим цінам на нафту й безпрецедентному попиту на газ, економічну потужність, щоб досягти своїх зовнішньополітичних цілей. Однією з них є перетворення на найбільшого у світі постачальника енергетичних ресурсів, що передбачає встановлення жорсткого контролю над процесами закупівлі й транспортування нафти й газу на територію колишнього Радянського Союзу.
Наслідки: Росія має величезний прибуток, коли діє як посередник, який доставляє дешеві центральноазіатські нафту й газ на енергодефіцитні ринки Заходу. Мало того, що, продаючи нафту й газ iз Центральної Азії зі значною надбавкою за кордон, Росія отримує колосальний прибуток, вона ще приймає на себе зобов’язання щодо постачання таких країн, як ЄС і Китай цими ресурсами в обсягах, які набагато перевершують її видобувні можливості. Крім того, Росія забезпечує дві третини потреб Туреччини в природному газі й майже 40% усіх потреб ЄС. Ця її позиція може зазнати серйозної загрози, якщо трубопроводи, що проходять територією Туреччини, будуть побудовані без урахування російських джерел постачання.
Іншим чинником, який ускладнює проблему безпеки у великому Чорноморському регіоні, є неврегульованість регіональних конфліктів: південноосетинського й абхазького в Грузії, та придністровського — в Молдові, а також вірмено-азербайджанського. У зв’язку з цими конфліктами виникає два дуже серйозних побоювання. По-перше, вони загрожують територіальній цілісності держав, визнаних на міжнародному рівні. У зв’язку з цим нескладно передбачити ймовірність дій сепаратистів у Чечні, Дагестані, Курдистані, Хузестані, Белуджістані й навіть Синьцзяні, якщо не сказати більшого. По-друге, уряди в таких бунтівних державах діють згідно з власним «законом», ігноруючи центральні уряди, що призводить до ослаблення контролю й розповсюдження злочинності. Подібні беззаконні анклави стають благодатним ґрунтом для міжнародної контрабанди та іншої нелегальної діяльності. Поки подібні конфлікти триватимуть, правлячі еліти таких псевдодержав торпедуватимуть спроби встановлення тривалого миру, що є передумовою досягнення стабільності, безпеки й економічного процвітання у великому регіоні.
Оскільки США не можуть вільно розпоряджатися в Чорноморському регіоні, особливо важливо, щоб країни безпосередньо, які утворюють цей регіон, розвивали спільні ініціативи в сфері забезпечення безпеки для судноплавства, епідеміологічної безпеки, протидії тероризму та інших напрямах захисту своїх водних шляхів і узбережжя. Однак прибережні чорноморські країни продовжують діяти, зважаючи на власні інтереси, між ними відсутній консенсус щодо способів вирішення завдань спільної безпеки. Напружені відносини між державами регіону, суперечливі устремління й різні погляди на заходи побудови безпеки не дають їм можливості знаходити взаємоприйнятні шляхи вирішення їхніх спільних проблем.
Присутність США підтримують Болгарія та Румунія, але відносини США з Росією, Туреччиною й Україною мають хиткий фундамент. Ні Туреччина, ні Росія не підтримали американські дії в Іраку. Відносини США з цими країнами після Іраку неухильно погіршувалися. Україна після вступу на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича підтримує більш проросійську позицію. Грузія перебуває під жорстоким економічним і політичним тиском Росії й зайнята розв’язанням внутрішніх конфліктів, тому погано підготовлена для того, щоб виступати як надійний союзник США. Цей заплутаний клубок інтересів й альянсів, так само як і зближення Росії й Туреччини, яке нещодавно розпочалося й має антиамериканську спрямованість, істотно ускладнює роботу США на цій території.
Висновки: щоб забезпечити свою присутність у регіоні, США повинні виробити реалістичну стратегію, направлену на зміцнення безпеки й досягнення стабільності в Чорномор’ї. Зокрема, це передбачає координацію політики ЄС і США в регіоні, з урахуванням положень «Політики середземноморського сусідства». Крім того, така стратегія має передбачати розширення співробітництва НАТО з країнами, які не є членами НАТО, через програму «Партнерство заради миру», в рамках якої повинна бути запропонована технічна допомога й навчання у сфері безпеки, а також зміцнення двосторонніх військових контактів з Україною.
Інші елементи можуть включати участь у трьохсторонніх військових витратах і проведення консультацій iз Болгарією, Румунією й Туреччиною, щоб розвіяти турецькі побоювання щодо втрати свого домінуючого положення в басейні Чорного моря за рахунок зростання впливу США. Америка може сприяти роботі існуючих регіональних структур безпеки або як безпосередній учасник, або як спостерігач. Це може включати в себе надання необхідних технічних засобів ведення розвідки, організації повітряних перевезень та інші спеціальні заходи. Подібні структури могли б бути інтегровані в систему заходів щодо запобігання військовій загрозі й катастрофам НАТО з метою поліпшення взаємодії.
Стабільність у регіоні повинна бути забезпечена за рахунок примушення Росії зняти санкції проти Грузії й поновлення багатосторонніх переговорів щодо розв’язання «заморожених конфліктів», що особливо актуально відносно Грузії. Ці заходи повинні передбачати заміну російських/СНД миротворчих сил в Абхазії й Південній Осетії на міжнародний миротворчий контингент або під егідою ЄС, або ООН, або іншої зазначеної сторони.
Навіть при всіх викликах, з якими стикається сьогодні зовнішня політика США (тобто Ірак, Афганістан, Іран і Північна Корея), для них було б безрозсудно концентруватися виключно на проблемах цих країн, не звертаючи уваги на інші. Створюючи альянси й поліпшуючи відносини з державами, розташованими в стратегічних регіонах, що межують з основними театрами подій, як, наприклад, Великий Близький Схід, особливо необхідно готувати ґрунт для подальших геополітичних кроків, зміцнюючи стратегічну стабільність і забезпечуючи військову присутність і поставки.
Враховуючи сучасний стан відносин із Росією й Туреччиною, єдиним виходом для США для утвердження й зміцнення своєї присутності на Чорному морі залишається розвиток трансграничного співробітництва за широким спектром питань, які становлять взаємний інтерес. США повинні м’яко рухатися в цьому напрямі, пропонуючи свою допомогу там, де це можливо, й відступаючи назад, коли це необхідно. Є певна ймовірність встановлення подібного балансу. Якщо його забезпечити, то він може бути використаний як зразок для утвердження американської присутності в інших стратегічних регіонах, таких як Центральна Азія. Для США прийшов час проводити скоординовану політику у великому Чорноморському регіоні, щоб отримати додаткову підтримку для розв’язання найбільш гострих проблем десятиліття: підйом Ірану, розповсюдження ЗМЗ, координація глобальної війни з тероризмом й енергетична безпека.
Ариель КОЕН — доктор філософії, провідний дослідник проблем Росії та Євразії в Міжнародному центрі енергетичної безпеки при The Heritage Foundation. Конвей ІРВІН — енергетичний аналітик агентства Argus Media.
