Поява ще однієї ядерної держави стала новим застереженням. Найбільш руйнівна зброя сучасності в руках неконтрольованого диктаторського режиму Кім Чен Іра може стати небезпечним чинником міжнародної дестабілізації. Можна очікувати, що політика Сполучених Штатів щодо одного з останніх «заповідників комунізму» істотно зміниться. Як вважає державний секретар США Кондолізза Райс, «з нашою стримуючою здатністю на Корейському півострові... Сполучені Штати й наші союзники спроможні мати справу з будь-якою загрозою з Північної Кореї. І Північна Корея, я думаю, розуміє це. Але ми спробуємо запропонувати північним корейцям різні моделі дій».
Враховуючи той факт, що Вашингтон категорично відхиляє ідею щодо прямих переговорів з КНДР, пошук моделі компромісного рішення буде непростим. Однак чи варто говорити про наявність функціональної та дієздатної ядерної зброї за умови, коли не існує підтвердження щодо проведення випробування ядерної зброї, без якого інформацію, яка поступила із Пхеньяна, можна потрактувати як пропагандистське твердження. Хоча, за оцінками американських експертів, Північна Корея вже встигла виготовити принаймні декілька ядерних пристроїв, і запасу плутонію, котрий наявний у її військових, цілком досить, аби виготовити їх іще шість.
Ядерний демарш Північної Кореї натомiсть вимагає досить швидкого дипломатичного вирішення північно- корейської ядерної проблеми і це потребує повернення Пхеньяна за стіл переговорів щодо роззброєння, котрі було призупинено в червні 2004 року. Держдепартамент США вже попередив Північну Корею про необхідність переглянути її рішення про припинення переговорів iз роззброєння, оскільки відмова може лише поглибити ізоляцію країни від іншого світу.
Між тим варто враховувати, що й вже раніше Пхеньян неодноразово вдавався до різного роду шантажу, сподіваючись «капіталізувати» побоювання Заходу, що в Північній Кореї коли-небудь таки можуть підірвати атомну бомбу. Провокуючи побоювання у стані передбачуваних противників, керівництво КНДР намагається вкотре розіграти політичний гамбіт, щоб виторгувати економічні поступки з боку США, Японії та Південної Кореї. Зрештою, ядерний шантаж дивним чином збігається з часом, коли комуністичні лідери КНДР, які довели економіку країни практично до краху, повинні були скоротити нижче мінімального рівня і без того мізерні порції продовольства для своїх голодних громадян.
Цей шантаж вказує на те, що КНДР свідомо перетнула червону лінію в міжнародній дипломатії. За такої ситуації президент Джордж Буш вимушений буде проводити проти Північної Кореї більш жорстку і агресивну політику. Президент Америки, хоче цього він чи ні, змушений розглядати ймовірний блеф з боку КНДР як «реальну загрозу». Демократи й «яструби» в стані республіканців вірогідно чинитимуть тиск на Буша, щоб змінити парадигму його стратегії, котра полягала у використанні багатосторонньої дипломатії та тиску з боку Китаю, аби припинити ядерну програму Північної Кореї.
США не можуть дозволити собі подібне іракському вторгнення до КНДР. Очевидно, що сьогодні вони не готові до війни з тероризмом на два фронти. Та й утворення нещодавно на Близькому Сході нової «осі зла» в особі політичного тандему Ірану — Сирії не додає оптимізму стосовно можливості оперативного розгортання сил швидкого реагування в усіх без винятку гарячих точках світу. Водночас Північна Корея потенційно викликає більшу загрозу ніж колись Ірак, оскільки підготовку до нападів на союзників США відстежувати буде набагато важче.
Реальне занепокоєння адміністрації Буша полягає в тому, що у разі освоєння технологій створення ядерних пристроїв КНДР здатна експортувати ядерні компоненти та ці технології державам-ізгоям і терористам. Нині надзавданням американської адміністрації є повернути КНДР до багатосторонніх переговорів зі Сполученими Штатами, Китаєм, Росією, Південною Кореєю та Японією. Як вважають у Вашингтоні, якщо Північна Корея відмовиться від своєї ядерної зброї й демонтує ядерні програми, то їй будуть надані довготривалі гарантії безпеки. США налаштовані мирним, дипломатичним шляхом вирішити питання ядерної зброї в КНДР. У разі якщо ж північно- корейська сторона буде ухилятися від переговорів з роззброєння, то існує можливість застосування до неї міжнародних санкцій.
В останні дні офіційні особи США натякали на те, що змінена стратегія тиску на режим Кім Чен Іра частково базуватиметься на відновленні зусиль заблокувати Північній Кореї можливість отримувати прибутки від продажу ракет та інших незаконних бізнесових оборудок. Разом з тим навряд чи дійсно варто розглядати цю стратегію, як абсолютно нову доктрину впливу на КНДР, оскільки тривалий час економічні зусилля вже були частиною американського дипломатичного набору інструментів. Крім того, можливо, варто звернути увагу на той час, коли північні корейці вирішили використати один із властивих їм дипломатичних трюків — підбурювальну риторику. Не виключено, що провокативний ядерний демарш став реакцією на результат американських виборів. У Пхеньяні були незадоволені тим, що після переобрання Джорджа Буша американські високі посадові особи в основному зосередили свою увагу більше на Іраку та Ірані. Тому північні корейці вирішили, що лютий саме той час, щоб знову опинитися у центрі уваги.
Все, що тепер відбувається навколо КНДР, скидається на позиційні політичні маневри. США твердо наполягають на тому, що Північна Корея повинна погодитись ліквідувати свої незаконні ядерні програми (при міжнародному спостереженні), перше ніж вона зможе отримати більшу кількість міжнародної допомоги. У свою чергу Пхеньян намагається виторгувати гарантії ненападу i лише тоді готовий сісти за стіл переговорів. Поки ж ситуація більше виглядає як політичний глухий кут.
