Уся політика — місцева, як стверджує давній афоризм. Проте сьогодні ми можемо сказати, що всі проблеми глобальні. Під час зустрічі світових лідерів на самміті G-8 в Італії їм необхідно буде оновити свою політику, аби спробувати подолати проблеми, які ніхто з них не може вирішити поодинці.
За останні два роки відбувся каскад взаємозалежних криз: фінансова паніка, зростання цін на нафту і продукти харчування, кліматичні катаклізми, епідемія грипу та інші негаразди. Політична кооперація для розв’язання цих питань не є простою делікатністю. Це стало глобальною необхідністю.
Інтенсивність глобальної взаємозалежності приголомшує. Вірус грипу H1N1 був ідентифікований у мексиканському селі у квітні. Сьогодні він уже зареєстрований у понад 100 країнах. Наслідки падіння «Lehman Brothers» минулого вересня поширилися по всьому світу за кілька днів: невдовзі навіть найвіддаленіші села в Африці, Азії та Латинській Америці відчували шок від скорочення грошових переказів, скасування інвестиційних проектів і падіння експортних цін. Таким самим чином кліматичні катаклізми в різних частинах Європи, Австралії, Азії та в Америках за останні роки призвели до зростання цін на продукти харчування, що вдарило по бідних і створило нестабільність і труднощі у десятках країн.
Жодна нація або світовий лідер не можуть вирішити ці проблеми поодинці. Це правда, що політики відповідають перед місцевими виборцями. Проте ці виборці хочуть рішень, які не можна знайти в межах якоїсь країни. Кожна країна переживає погіршення кліматичних потрясінь, які виникають унаслідок викидів парникових газів у всьому світі, а не лише на території конкретної держави. Останній звіт уряду США, якщо навести один із прикладів, попереджає про те, що «звичайне ведення справ» у питаннях кліматичної політики призведе до серйозних посух на південному заході Америки, сильних штормів і повеней у Мексиканській затоці та злив на північному сході. Американські політики нестимуть відповідальність, однак рішення цих страшних наслідків вимагає глобальної угоди.
З цієї причини я закликаю G-8 розпочати роботу з низки ключових питань упродовж наступних 12 місяців. Деякі з них знаходяться у компетенції країн G-8; інші вимагають глобальних домовленостей усіх членів ООН. У будь-якому разі, враховуючи їхні попередні зобов’язання, розмір економік, диспропорційну частку викидів парникових газів, а також відповідальність як країн-донорів, лідери G-8 мають особливий обов’язок займати положення лідерів.
По-перше, G-8 та інші країни, які відповідають за основну частку викидів парникових газів, мусять посилити свою роботу з досягнення угоди на конференції ООН щодо питань клімату в Копенгагені у грудні. Ця угода повинна бути науково точною, неупередженою, амбіційною та конкретною. Досягнення мети з обмеження зростання глобальної середньої температури до двох градусів за Цельсієм вимагає від країн зменшення викидів вуглекислого газу на 50% до 2050 року. G-8 та інші індустріальні країни мають узяти на себе лідируючу роль у зменшенні викидів щонайменше на 80% від рівню 1990 року.
Ефективна угода повинна допомогти вразливим країнам — особливо найбіднішим із бідних, а також дуже вразливим арідним і острівним державам — пристосуватися до змін клімату. Вона має надати обіцяне фінансування бідним країнам, аби створити стійкі енергетичні системи, що підлаштовуються до зміни клімату економіки, а також створити систему для розвитку й подальшої передачі зелених технологій для блага всього світу.
Якщо переговори у Копенгагені будуть успішними, світові лідери повинні будуть зробити більше, ніж просто сказати слова про лідерство. Вони мають показати його. Тому я закликаю всіх світових лідерів прибути до штаб-квартири ООН 22 вересня на глобальний самміт із питань зміни клімату. Я чекаю на їхню присутність там. На кону стоїть наше майбутнє.
По-друге, G-8 повинна зробити специфічні кроки, необхідні для дотримання давніх, але невиконаних обіцянок надання підтримки бідним країнам, аби допомогти їм досягнути цілей у розвитку тисячоліття. 2005 року G-8 пообіцяла подвоїти допомогу Африці до 2010 року. Сьогодні вона більш ніж на 20 мільярдів доларів США менша за обіцяну, а залишається всього лише один рік. На порядку денному стоїть довіра до G-8, в міру того, як найбідніші країни світу здавлені фінансовою кризою, кліматичними потрясіннями та невиконаними обіцянками про допомогу, що перебуває поза їхнім контролем.
По-третє, G-8 має терміново сконцентруватися на посиленні уваги до глобальної кризи голоду, що погіршується. За оцінками ООН, кількість людей, котрі хронічно недоїдають, нещодавно зросла приблизно на 150 мільйонів людей, і що сьогодні голодні у світі становлять один мільярд.
Цей приголомшливий зворотний процес продовольчої безпеки зумовлений багатьма чинниками: кліматичними потрясіннями, неврожаями і, звісно, самою глобальною фінансовою кризою. Вчені послали світовим лідерам гучний заклик: бідні регіони, а також регіони з дефіцитом продуктів харчування, можуть виробляти значно більше продуктів харчування, якщо їхні дрібні землевласники отримають поліпшене насіння, добрива та зрошування, необхідні для збільшення продуктивності. Продовольча допомога потрібна у розпал сьогоднішньої катастрофи; вирощування більшої кількості продовольчих культур в Африці, зокрема, слід забезпечити на наступний рік і в подальшому.
Глобальна співпраця мала вирішальне значення у припиненні торішнього фінансового краху. Доки економічна ситуація у світі лишається складною, вигоди монетарної та фіскальної кооперації серед основних економік очевидні. Ми спостерігали схожу ефективну колективну відповідь на пандемію H1N1. Співпраця триває, але ми лише розпочали цей процес.
Перенесімо силу глобального партнерства на розв’язання питань зміни клімату, зменшення бідності й виробництво продуктів харчування. Розпочнімо економічне відновлення, яке буде не тільки міцним, але й інклюзивним і сталим — піднімаючи весь світ. Якщо ми не зробимо цього зараз, у момент кризи, то коли ми зможемо це зробити?
Пан Гі МУН — генеральний секретар ООН.
