ООН на сьогодні являє собою єдину всесвітню організацію, що має у своїх рядах 192 члени і мандат на втручання у всі сфери діяльності: від безпеки до біженців і охорони здоров’я. Проте опитування громадської думки в США засвідчують, що дві третини американців вважає, що ООН не відіграє значної ролі; також багато хто вважає, що організація заплямувала свою честь корупцією під час дії програми «Нафта в обмін на продовольство» в Іраку в часи Саддама Хусейна. Багато хто також звинувачує ООН в нездатності розв’язати численні проблеми на Близькому Сході.
Проте такі погляди відображають нерозуміння природи ООН. ООН є більше інструментом держав, що перебувають в її членах, ніж незалежним гравцем на політичній арені світу.
Дійсно, Генеральний секретар Пак Гі Мун може виступати з промовами, скликати збори і пропонувати дії, але його роль більше секретарська, ніж генеральська. Іноді його називають «мирським Папою». Генеральний секретар ООН може скористатися силою свого переконання, але не аргументами економічного чи військового тиску.
З питань, що вимагають твердої сили, ООН має запозичити її у своїх країн-членів. У моменти, коли вони не можуть домовитися про рішуче втручання, організації стає нелегко виконувати свої функції. Як хтось гостро зазначив: «Ми створили ООН — і це ми!» Коли доходить до критики ООН, то більша її частина спрямовується на її членів.
Розглянемо програму «Нафта в обмін на продовольство», розроблену членами організації з метою допомогти іракцям, потерпілим внаслідок санкцій, введених проти режиму Саддама. Секретаріат не проконтролював належно програму, і були виявлені випадки корупції. Але більш значні кошти, які Саддаму вдалося використати у своїх особистих цілях, показують, наскільки добре члени організації продумали програму, і вони вирішили «заплющити очі» на зловживання. Тим часом проблеми програми в пресі висвітлювалися як «помилка ООН».
Утримання ООН обходиться близько $20 млрд., що менше щорічних бонусів, які виплачуються на Уолл-стріт вдалого року. З цієї суми секретаріат в Нью-Йорку отримує менше 10%. Деякі університети мають більший бюджет.
Ще $7 млрд. витрачається на утримання миротворчих сил ООН в таких місцях, як Демократична Республіка Конго, Ліван, Гаїті і на Балканах. Решта — більше половини — витрачається спеціалізованими агентствами ООН, які розташовані по всьому світу, і часто відіграють значну роль в регулюванні міжнародної торгівлі, розвитку охорони здоров’я і гуманітарній допомозі.
Наприклад, управління Верховного комісара ООН у справах біженців допомагає розв’язувати проблеми людей, вимушених змінити своє місце проживання, Міжнародна продовольча програма надає допомогу дітям, що голодують, і Всесвітня організація охорони здоров’я забезпечує критично важливою інформацією системи охорони здоров’я суспільство про такі пандемії, як пташиний грип. ООН не володіє ресурсами для розв’язання проблем в таких сферах, як СНІД або глобальне потепління, але вона може відігравати важливу роль в узгодженні дій різних урядів.
Навіть у сфері безпеки ООН відіграє важливу роль. Оригінальна ідея 1945 року про колективну безпеку, згідно з якою країни об’єднуватимуться для запобігання і покарання агресорів, провалилася через те, що розпочалася холодна війна між Радянським Союзом і країнами Заходу.
На короткий момент широкій коаліції країн в боротьбі проти вторгнення сил Саддама до Кувейту 1991 року здалося, що оригінальна ідея колективної безпеки стане «новим світовим устроєм». Такі надії не прожили довго. В ООН не вдалося досягнути згоди з питань Косово 1999 року і Іраку 2003 року.
Скептики зробили висновок, що ООН не може більше вирішувати питання щодо безпеки. Проте 2006 року, коли Ізраїль і «Хізбалла» прийшли до патової ситуації в Лівані, країни з радістю звернулися до миротворчих сил ООН.
За іронією долі, в оригінальному статуті про миротворчі сили нічого не сказано. Вони були створені другим Генеральним секретарем Дагом Хаммершельдом і міністром закордонних справ Канади Лестрером Пірсоном після вторгнення Великої Британії і Франції до Єгипту під час Суецької кризи 1956 року. Відтоді миротворчі сили ООН використали понад 60 разів.
Близько 100 тис. солдат із різних країн носять блакитні каски ООН у всьому світі. Миротворчі операції мали свої перемоги і поразки. Поразками стали Боснія і Руанда в 1990-х роках, і Генеральний секретар Кофі Аннан запропонував реформувати організацію в боротьбі з геноцидом і масовими вбивствами.
У вересні 2005 р. держави на Генеральній асамблеї ООН визнали «відповідальність за захист» пригноблених народів. Це означало, що уряди більше не можуть поводитися зі своїми громадянами, як їм заманеться.
Була також створена нова комісія із зміцнення миру для координації дій щодо запобігання випадкам геноциду. У Східному Тіморі, наприклад, ООН зіграла важливу роль на шляху до встановлення миру, і зараз організація розробляє плани для урядів Бурунді й Сьєрра- Леоне. У Демократичній республіці Конго миротворчі сили не змогли повністю зупинити насильство, але вони допомогли зберегти життя багатьом людям. Сьогодні випробуванням є ситуація в Судані, регіоні Дарфур, де дипломати намагаються створити об’єднані миротворчі сили під управлінням ООН і Африканського Союзу.
Поширюється розчарування, і це не дивно в отруєній атмосфері, яка запанувала в ООН після війни в Іраку. Паку Гі Муну випала непроста доля. Але натомість, щоб ставити під сумнів подальше існування ООН, країни мають усвідомити, що їм потрібен такий глобальний інструмент, що володіє такими унікальними легітимними можливостями. Незважаючи на те, що ООН далека від досконалості, світ буде біднішим і безладнішим місцем без цієї організації.
Джозеф С. НАЙ-молодший — професор у Гарварді. Автор книги «М’яка сила як засіб досягнення успіху у світовій політиці».
