Ця стаття — лише одне зі свідчень того, що з поваленням режиму Саддама Хусейна в Іраку проблеми в регіоні не зникнуть автоматично, більш того, наслідки будуть дуже відчутні для сусідніх з Іраком країн. Ці проблеми викликані й традиційними зв’язками, і значною інерцією, і багатьма іншими чинниками. Безумовно, статус-кво не збережеться, і Сполученим Штатам доведеться бути готовими до того, що не тільки найближчі прихильники Саддама, але й багато кіл у країнах регіону підтримуватимуть зростання антиамериканських настроїв у арабському свiтi, спричинених війною. Автор попереджає про вибухонебезпеку розрахунку лише на військову силу та одностороннє домінування.
Війна в Іраку спричинила безсонні ночі для йорданців. Дані про те, що відбувається у сусідній країні, настільки жахливі, що жителі Йорданії вийшли на вулиці на знак протесту. Зараз ми починаємо усвідомлювати, наскільки тісно наше суспільство пов’язане з Іраком, і наскільки складно Йорданії буде стати на новий шлях після кінця правління Саддама Хусейна.
Між Йорданією та Іраком на рівні економіки встановилися дуже тісні зв’язки. Майже вся нафта постачається в Йорданію з Іраку, причому ціни на нафту сильно дотуються. Заміна цієї нафти нафтою за ринковими цінами коштуватиме Йорданії 600 мільйонів американських доларів на рік.
За оцінками колишнього міністра торгівлі та промисловості Мухамеда аль-Самаді Ірак щорічно купував у нас товарів більш ніж на 500 мільйонів доларів. Наші вантажоперевізники, — а це 5000 вантажівок, причому більшістю із них володіють сім’ї — дуже сильно залежать від цієї торгівлі. Які обсяги цих вантажопотоків будуть втрачені, особливо якщо новий режим в Багдаді захоче покарати Йорданію за її дуже тісні зв’язки з іракським урядом, — це питання непокоїть усіх йорданців. За оцінками провідного йорданського економіста Фахеда аль-Фанека, війна коштуватиме Йорданії близько 25% її ВВП, тобто близько 2 мільярдів доларів.
Ці втрати завдадуть непоправної шкоди. Очевидно, це призведе до зростання державного боргу та бюджетного дефіциту, що зведе нанівець майже всі десятирічні зусилля, спрямовані на реформування економіки. Ми також чекаємо, що термін дії суворих умов МВФ, які країна повинна виконувати при проведенні реформи, буде подовжено ще на рік і становитиме шість років замість п’яти.
Але економічна близькість є верхівкою айсберга відносин між Іраком та Йорданією. За допомогою бізнесових угод іракський режим проник у йорданську еліту, внісши свій відтінок у нашу політичну культуру. Багато видатних громадян Йорданії вважають, що наша опора на іракський ринок і нафту мають бути основою альянсу з урахуванням пріоритетів.
Справді, складна мережа комерційних відносин допомагає оформити погляди політичних груп, засобів масової інформації, банкірів і підрядчиків. Жителі Йорданії не тільки здебільшого не засуджують політику іракського режиму, але вони також скептично ставляться до зусиль, спрямованих на проведення реформ або встановлення відкритості у самій Йорданії. Для них пріоритетною є підтримка статус-кво, незважаючи на шкоду для міжнародної репутації Іраку або ж наслідки для іракського народу. Вони розглядають будь-яку критику Саддама як підтримку агресивних дій Америки.
Наприклад, нещодавнє рішення Йорданії заморозити всі фонди іракського уряду в банках Йорданії спричинило обвинувачення з боку йорданської опозиції, яка заявила, що Йорданія завдала Іраку удару в спину. Так само зазнало критики нещодавнє рішення уряду вислати трьох іракських дипломатів за їхню діяльність, що завдає шкоди безпеці Йорданії.
Однак всередині Йорданії існує інший перспективний погляд на майбутнє, і ті, хто його поділяє, вітають зменшення залежності Йорданії від Іраку. Колишній міністр закордонних справ Абдула аль-Хатіб заявляє, що Йорданії слід було почати віддалятися від Іраку вже кілька років тому. Відкидаючи ідею священного союзу між двома країнами, аль-Хатіб сказав: «Ці відносини були не стратегічним альянсом між двома країнами, а відносинами взаємних інтересів та вигод».
І хоча вигоди Йорданії від доступу до «зниженої в ціні» іракської нафти були очевидними для усіх, вигоди, які від цього отримував Ірак, були аж ніяк не очевидні. Оглядачі інтерпретують заяву аль-Хатіба як натяк на те, що через кордон Йорданії до Іраку надходили великі обсяги коштовностей та предметів розкоші, які Саддам використовує, як один із засобів для винагороди своїм послідовникам. Інші натякають на те, що цілі діяльності присутніх у Йорданії численних іракських підприємств були не завжди зрозумілими.
І хоча Йорданія знаходиться в поворотному пункті своїх відносин з Іраком, однак йорданська громадськість мало підтримує американську політику. Понад 80% жителів Йорданії виступають проти війни. Ростуть спекуляції щодо мотивів Америки, причому коментатори радіо і телебачення дедалі більше випинають роль партії християнського правого крила у формуванні політики Америки. Дуже часто чути заяви про зв’язки між християнами США та американською підтримкою експансіоністського правління Шарона в Ізраїлі.
В арабському світі помірні ліберальні групи здають свої позиції радикальним ісламістським рухам. Протистояння Заходу, і особливо США, стало провідною темою для тих, хто в опозиції триваючій війні. Прихильники розширення демократії в арабському світі нині ризикують бути звинуваченими у співпраці з американцями в їхньому прагненні переробити Близький Схід.
Єдиний спосіб для Америки повернути назад цей прилив полягає в тому, щоб поміняти свій з самого спочатку односторонній підхід до проблем регіону на протилежний. У багатьох проживаючих у цьому регіоні арабів американський розрахунок на військову перевагу і те, що з її допомогою можна досягнути заявлених цілей поширення демократії в регіоні, викликає внутрішні суперечності.
Критичною перевіркою також будуть майбутні дії США в післявоєнному Іраку. Якщо США вирішать домінувати у трансформації іракського уряду, замість того щоб покластися на ООН, то сумніви арабів зростатимуть. Друга перевірка полягає в тому, яким чином американці вирішуватимуть конфлікт між Ізраїлем та Палестиною. США зараз мають можливість врахувати бажання палестинців звільнитися від військової окупації. Якщо Америка втратить цю можливість і продовжить дотримуватися свого нинішнього курсу, вона ризикує посилити проблеми і конфлікти, існуючі в регіоні, та дестабілізувати становище своїх друзів, таких, як Йорданія.
Хані ХУРАНI, політичний аналітик, генеральний директор дослідницького центру Al- Urdun al-Jadid в Аммані, Йорданія.
