Договірно-правове оформлення державного кордону між Україною й Росією є сьогодні чи не найвагомішим елементом двостороннього переговорного процесу в політичній сфері. Понад два роки українську делегацію на переговорах з делімітації сухопутної ділянки державного кордону, визначення правового статусу Азовського моря та Керченської протоки, а також розмежування морських просторів у Чорному морі очолює Посол з особливих доручень МЗС України Юрій Костенко. «День» звернувся до нього з пропозицією розповісти про нинішній стан переговорів та перспективи досягнення взаємоприйнятних рішень і відповісти на кілька запитань.
— Чим була викликана чотиримісячна затримка з проведенням чергового засідання делегацій, які спільно на картах узгоджують лінію проходження державного кордону й готують проект угоди про делімітацію його сухопутної ділянки?
— Російська сторона пояснила це «технічними причинами». Хоча до кінця минулого року переговорний процес був доволі інтенсивним і проходив у дусі повного взаєморозуміння. З квітня 1998 року групи експертів двох країн, серед яких були дипломати, військові, картографи, землевпорядники практично щомісяця зустрічались по черзі на українській і російській території, провели сім засідань комісій з делімітації державного кордону та дванадцять зустрічей робочих груп. Те, що в Сумах не відбулось у січні цього року чергове засідання робочих груп, можливо, пов’язано з його порядковим номером — тринадцяте? 3і свого боку українська делегація завжди виходила з домовленостей, досягнутих Президентами України та Росії під час державного візиту Леоніда Кучми до Москви ще в лютому-березні 1998 року: переговори щодо договірно-правового оформлення українсько-російського державного кордону мають йти активно, без затримок. За всіх умов делегаціям є над чим попрацювати. Адже станом на кінець минулого року лише в основному була узгоджена лінія проходження державного кордону на всіх її дев’яти ділянках — від пам’ятника «Курган Дружби» біля села Сеньківка Чернігівської області до Азовського моря — та підготовлено проект текстуального його опису на половині із цих ділянок.
— Чи не могли б ви роз’яснити, які саме проблемні питання поставлено на переговорах з делімітації державного кордону?
— Існує декілька блоків таких питань. По-перше, це з різних причин не узгоджена під час попередніх зустрічей належність тій чи іншій стороні прикордонних земельних ділянок. Як правило, це так званий подвійний залік. На матеріалах земле- та лісоустрою, що є в розпорядженні як української, так і російської делегацій, окремі ділянки на українських матеріалах належать нашим об’єктам господарювання, а на російських — навпаки. Для з’ясування істини розшукуються додаткові картографічні документи, державні акти на право користування землею, інколи ще повоєнних часів. По- друге, сторони вивчають пропозиції щодо можливості взаємного адекватного обміну невеликими земельними ділянками.
— Коли делегації планують завершити процес делімітації сухопутної ділянки кордону?
— З огляду на непередбачену призупинку переговорного процесу, гадаю, остаточно процес узгодження лінії проходження кордону, підготовка його опису, тексту угоди про делімітацію можуть бути завершені не раніше кінця цього року.
— Як ідуть переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря і Керченської протоки? Чи відбулись останнім часом якісь зрушення в позиції сторін?
— Почнемо з того, що ці переговори тривають ще з 1996 року. Проте, як засвідчив останній шостий їх раунд, що мав місце в січні цього року в Києві, час не вніс суттєвих коректив до позицій сторін. Територія, як сухопутна, так і водна, є одним з необхідних атрибутів держави й цілком очевидно, що її межі мають бути чітко визначені. Цей постулат має не лише загальнотеоретичне значення. Адже неурегульованість статусу тієї чи іншої території може поставити під сумнів суверенне право держави приймати відповідні рішення щодо використання такої території та її ресурсів, встановлювати на ній свій правовий режим. Це, до речі, стосується у випадку Азовського моря як України, так і Росії.
Без чітко зафіксованих, юридично оформлених сторонами меж суверенітету державні органи не мають чіткої картини — де існують і як далеко поширюються зони їхньої відповідальності. А це в свою чергу веде до правового нігілізму, порушень правил рибальства та боротьби з браконьєрами, які, на жаль, нерідко мають місце в цьому районі. Щоб уникнути цього, безперечно, потрібно розділити акваторію Азовського моря лінією державного кордону. Російська сторона ж розглядає це море як зону спільного користування й, відповідно, заперечує необхідність визначення кордону на його просторах.
Хотів би наголосити, що Україна не виступає проти налагодження спільної діяльності з метою раціонального, взаємовигідного використання ресурсів Азовського моря, створення умов для стабільного й безпечного судноплавства в його акваторії, розвитку ефективної співпраці між прибережними районами. Навпаки, ми неодноразово пропонували нашим російським колегам перейти до розгляду конкретних пропозицій щодо співробітництва у тій чи іншій галузі.
— Коли ви говорите про порушення правил рибальства та боротьбу з браконьєрами, мається на увазі недавній інцидент із затриманням російськими прикордонниками українського промислово- транспортного сейнера «Босфор»? Чи не була у цьому випадку занадто різкою реакція МЗС України, адже російській стороні нотою Міністерства було заявлено протест?
— У випадку із затриманням судна «Босфор» МЗС України діяло в чітко визначеному правовому полі. Сторожовий катер ФПС Російської Федерації «Сообразительный» затримав і відконвоював це українське судно в порт «Єйськ», де команда була заарештована, а судно конфісковане. Такі дії аж ніяк не вписувались в існуючі домовленості між прикордонними відомствами двох країн. Ще 27 серпня 1994 року керівники цих відомств підписали Протокол про спільний контроль акваторії Азовського моря і Керченської протоки Прикордонними військами України і РФ, а його пункт 7-й чітко передбачає, що при затриманні фізичних і юридичних осіб-порушників законодавства України і Російської Федерації сторони будуть передавати їх одна одній відповідно до належності для подальшого розгляду. Ми вважаємо, що своїми діями під час інциденту з судном «Босфор» ФПС Росії, по суті, в односторонньому порядку відмовилися від прийнятих на себе зобов’язань.
Прикро, але за відсутності чітких зон відповідальності, визначених державних кордоном, суттєві проблеми існують сьогодні і в Керченській протоці. Її правовий статус є принципово відмінним від статусу Азовського моря, адже тут багато років існував адміністративний кордон між УРСР і РРФСР. В пресі були повідомлення, наприклад, що російські судновласники ухиляються від сплати державних зборів за використання їхніми суднами Керч-Єнікальського каналу, який перебуває на балансі українського державного підприємства «Керченський морський торговельний порт». Борг російської сторони становить сьогодні вже майже $2 млн. Була оприлюднена також інформація, що російська сторона в односторонньому порядку проголосила своєю акваторію окремі ділянки фарватерів в Керченській протоці.
— Яким вам бачиться вихід із доволі складної ситуації, що склалась сьогодні на переговорах стосовно статусу Азовського моря та Керченської протоки?
— Я переконаний, треба шукати нетрадиційні шляхи вирішення комплексу цих непростих питань, сприяти динамічному розвитку економічних зв’язків в цьому регіоні, беручи до уваги існуючу домовленість Президентів наших країн, що Азовське море є внутрішніми водами двох суверенних незалежних держав — України і Росії.
