Уявіть собі людину, яка, живучи в одному місті, на одній і тій же вулиці упродовж кількох десятиліть, водночас може бути громадянином шести країн. Із таким феноменом можна зустрітися й в Україні. Чоловік, який народився в Австро-Угорщині, після розпаду імперії став громадянином Чехословаччини, потому на два дні — Прикарпатської України, на чотири роки він отримав громадянство Угорщини, а згодом — Радянського Союзу. З 1991 року він — громадянин незалежної України. Така доля спіткала багатьох угорців, які проживали в Закарпатті. Подібна доля й в інших угорців, які проживають на суміжних з Угорщиною територіях. Після краху Австро-Угорщини за межами нинішньої Угорщини опинилася фактично третина етносу. В Україні в цілому нараховується близько 160 тисяч етнічних угорців, у Румунії — майже два мільйони, у Словаччині — шістсот тисяч, в Югославії — близько 400 тисяч. У часи Радянського Союзу найчисельнішою національною меншиною в Європі вважалися саме угорці. Зараз вони на другому місці після росіян.
ЗАКОН Є ЗАКОН, ХОЧ І УГОРСЬКИЙ
Дев’ятнадцятого червня угорський парламент з метою захисту співвітчизників ухвалив Закон про угорців, які проживають в сусідніх iз Угорщиною країнах, більш відомий під назвою «Про закордонного угорця». Після його прийняття з критикою вiдразу виступили Словаччина та Румунiя. У Бухаресті заявили, що зауваження румунської сторони враховано не було ще пiд час пiдготовки. Хоча на певні поступки угорці пішли. При підготовці проекту передбачалося, що в суміжних із Угорщиною країнах відкриватимуться спеціальні бюро, які займатимуться видачею посвідчень «справжнім» угорцям. Румунам та словакам така ідея прийшлася не до вподоби. У Бухаресті та Братиславі потрактували такі наміри Будапешта як спробу прямого втручання в їхні внутрішні справи. В Києвi ж цей закон сприйняли досить спокійно. Міністерство закордонних справ України фактично привітало бажання угорців захистити своїх співвітчизників, проте висловило сподівання, що втілення закону не суперечитиме принципам міжнародного права. На думку угорських дипломатів, позиція Києва цілком урівноважена, стримана. Однак угорці переконані, що це ще не остання реакція. Позиція Румунії була значно жорсткішою. Утім, слід враховувати румунські реалії: у країні функціонують партії різного спрямовування — з-поміж них досить впливова угорська, а також відверто націоналістична «Велика Румунія», друга за кількістю депутатів парламенту. Боротьба між цими партійними силами на внутрішньополітичній арені цілком відбиває антагонізм деяких румун і деяких угорців.
Сам закон про закордонного угорця, на перший погляд, абсолютно безневинний. Найприскіпливіші критики твердять, що уся справа у «філігранності» закону, окремі положення якого можна по-різному розуміти і втілювати. Правда, в Угорщині звертають увагу, що й опозиціонери угорського рішення в Румунії та Словаччині не такі вже «безгрішні», позаяк і румуни, і словаки вже мають аналогічні закони, причому Бухарест проводить досить агресивну політику в цьому руслі. До речі, й в Україні розроблено подібний законопроект, доля якого наразі маловідома. Угорський закон передбачає фактичне прирівнювання громадян Угорщини до угорців, які проживають в сусідніх країнах (Хорватії, Югославії, Румунії, Словенії, Словаччині та Україні). Це стосується доступу до культурних цінностей, освіти, певних переваг у поїздках до Угорщини (можливе надання дешевшої або багаторазової візи), на три місяці закордонні угорці матимуть право працювати в Угорщині. Фактично всі ці норми присутні й в словацькому законі, й в українському законопроекті. Єдине, що їх різнить, — користування транспортом. На необмежену кількість безкоштовних проїздів, згідно з угорським законом, мають право дiти до шести років, або особи, яким вже виповнилося 65. Прав, наданих законом, вважає голова Демократичної спілки угорців України Михайло Товт , не так вже й багато, але це все одно краще, ніж нічого.
УГОРЦI Є, КРИТЕРIЇВ — НЕМАЄ
Ані в словацькому законі, ані в українському проекті немає переваг, які надаються або мають надаватися за місцем проживання. Очевидно, це і можна назвати втручанням у внутрішню політику інших держав. Угорським законом передбачена підтримка різних неурядових організацій, культурницьких інституцій, які турбуватимуться про угорську самобутність. Проте нового в цьому нічого немає. Інша справа з підтримкою підприємництва, якою може нівелюватися принцип конкуренції, якого, здається, Угорщина намагається дотримуватися. Найбільше дискусій викликає питання, як усе ж визначатиметься «справжній» угорець, якому видаватиметься спеціальне посвідчення. Ці документи можна буде отримати тільки на території Угорщини. Але спочатку потрібно отримати від певного органу на території країни, громадянином якої є етнічний угорець, рекомендацію. Відомо про цей орган тільки те, що він має бути неурядовим. Низка угорських організацій в Україні вже звернулася до Будапешта з пропозицією презентувати таку інституцію. Мiж тим Закон про закордонного угорця майже не встановлює критеріїв визначення угорця. Знання мови — це далеко не показник, оскільки в Закарпатті проживає чимало циган, які вільно володіють угорською. Створеному органу фактично доведеться видавати необхідні рекомендації на свій розсуд. Чи буде об’єктивним таке журі?
Не виключені також і інші негативні наслідки закону. Хоч в Угорщині переважна кількість громадян і підтримує закон, проте невідомо, якою буде їхня реакція після того, як він буде втілюватися з масовим напливом етнічних угорців у пошуках роботи, навчання... У Сполучених Штатах населенню вже довелося зіткнутися із негативними наслідками позитивної дискримінації. Після чого і з’явилася відома притча про те, що найтяжче в Америці звільнити з роботи чорношкіру жінку, пенсійного віку, нетрадиційної сексуальної орієнтації.
ЛОЯЛЬНIСТЬ ТА СЕПАРАТИЗМ
Михайло Товт, який очолює Спілку угорців України підкреслив, що угорська громада чи не найбільше користується правами, передбаченими українським законом про національні меншини, у порівнянні з іншими нацменшинами. В Україні діє 8 регіональних організацій, які переймаються захистом угорців, функціонує 96 шкіл з угорською мовою викладання. Близько сорока населеним пунктам Закарпаття повернуто старі угорські назви. На адмінбудівлях Закарпаття майоріють угорські прапори поряд із українськими. Проблем із угорськомовними ЗМІ в закарпатських угорців узагалі немає, оскільки регіон розташований у медіа- просторі Угорщини. У цiлому ж труднощi українських угорців здебільшого мало чим різняться від труднощiв самих українців. Проте, зауважив Товт, яким би не було забезпечення прав нацменшин, меншина все одно програє поруч із більшістю. Необхідні якісь компенсуючі заходи, що й передбачені в законі про закордонного угорця. Боятися, що цей закон спричинить до масової еміграції угорців теж не слід, запевнив «День» тимчасовий повірений у справах Угорської Республіки в Україні Шандор Алмаші . За його словами, усі, хто бажатиме отримати угорське громадянство, відразу ж позбавлятимуться прав, передбачених законом про закордонного угорця. Щоправда, варто зауважити, угорець, перед яким стоятиме вибір скористатися правами згаданого закону, і перспектива європейського майбутнього в Угорщині, швидше за все зупиниться на останньому. Iснують також побоювання, що угорські заходи з підвищення рівня самоідентифікації їхніх етнічних побратимів спричинять до сепаратизму в інших країнах. Україна, до слова, вже має такий досвід. І саме з угорцями. Після того, як 1 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Декларацію про права національних меншин, уже через місяць такими правами вирішили скористатися угорці Закарпаття. Поруч із референдумом про незалежність України 1 грудня, населення Закарпатської області вирішувало погодитися чи ні, аби на теренах їхньої області було створено Спеціальну самоврядівну адміністративну територію Закарпаття («так» сказали 78% виборців). У той же час у Берегівському районі, де частка угорців становить майже 76%, проходив ще й додатковий плебісцит із питання «Чи бажаєте ви, аби на базі Берегівського району було створено Угорський національний автономний округ?». Цю ідею схвалило 82% з тих, хто брав участь у голосуванні. Були згодом підготовлені відповідні законопроекти, проте «берегівський» акт застряг на рівні облради. Щодо Закарпаття в цілому, то проект не дібрав потрібної кількості голосів у Верховній Раді для затвердження. Михайло Товт, безпосередній учасник тих подій (свого часу він був на керівних посадах в адміністративних органах Берегово, а згодом депутат українського парламенту) згадує їх як історичний курйоз. За його словами, сепаратизм настільки ж існуючий, наскільки й неіснуючий. Товт наголосив, що угорці досить лояльний народ, і до міжетнічних проблем чи протистояння закон про закордонного угорця не призведе.
Існує й інша точка зору: Україна сьогодні, по-перше, займає вичікувальну позицію, поки Угорщина з’ясовує стосунки з Румунією та Словаччиною. І по-друге, Київ цiнує добрi відносини з Угорщиною, яка, до речі, обіцяла «до останнього» не запроваджувати візового режиму.
