Новий прем’єр-міністр Палестини Ахмед Куреї має прийняти страшний виклик. Він повинен пройти між осколками шрапнелi від постійних ізраїльських воєнних дій проти палестинців, двоїстості Сполучених Штатів у питанні про «дорожню карту» і безліччю войовничих палестинських груп, що прагнуть помститися за кожного свого вбитого лідера. Цей потворний цикл насильства дуже передбачуваний. Але це зовсім не означає, що він неминучий.
Для того щоб порушити послідовність ізраїльських убивств, за якими настали підривання палестинських смертників, необхідно змінити спосіб мислення і лінію поведінки. Ідея про те, що будь-яка сторона може повалити другу й оголосити перемогу, виявилася привабливим і небезпечним міражем, що залишає за собою тільки слід крові та ненависті. Ізраїльських лідерів необхідно переконати у тому, що попереджуючі напади і вбивства тільки збільшують шанс більшої, а не меншої кількості нападів на ізраїльтян. Оскільки грубі дії ізраїльтян не спроможні втримати палестинців, Ізраїль, здається, підіймає ставки, сподіваючись, що ще грубіші, ще нелюдяніші акти зможуть утихомирити палестинців. Натомість звірячі дії ізраїльтян породжують рішучішу реакцію палестинців — цикл вбивств і насильства триває.
Уряд Сполучених Штатів також повинен змінити своє ставлення. Замість того, щоб заявляти про розуміння права ізраїльтян на захист, адміністрація Буша має зайняти чітку позицію проти ізраїльських вбивств і нічим необгрунтованих дій — таких як викорчовування десятиліттями зростаючих оливкових дерев і руйнування восьмиповерхових будинків. Обмеження на подорожі і тривала практика будівництва незаконних поселень повинні закінчитися. Якби американці змогли переконати Ізраїль погодитися з цими прямими вимогами, назріла б обстановка для перемир’я, яке у свою чергу стало б прелюдією до справжнього мирного процесу.
Донедавна ізраїльські посадові особи публічно і конфіденційно відмовлялися відповідати на прохання палестинців прийняти угоду про перемир’я. Натомість вони наполягають на неможливій вимозі стосовно того, щоб палестинська влада розформувала войовничі групи, — акт, який Ізраїлю, з усією його владою, не вдалося здійснити. Неодмінно виникла б смертельна громадянська війна, якби палестинська влада прагнула розгромити палестинське військо під час невпинних ізраїльських нападів і тоді, коли не було жодного відчутного прогресу на мирних переговорах.
Будь-яка угода про перемир’я вимагає, щоб обидві сторони утрималися від нападів одна на одну. Такі угоди зазвичай мають пункт, що створює мандат для нейтральних контролерів із третьої сторони. Але для того, щоб угода про перемир’я виконувалася, за нею негайно повинні стояти узгоджені дії, спрямовані на те, щоб знайти політичне вирішення проблем, що стали причиною нападу ворогуючих сторін одна на одну. Наполегливість Ізраїлю на продовженні своєї політики вбивств призвела, що цілком передбачувано, до запеклої реакції — модель вбивств, що супроводжуються підриванням смертників із почуття помсти, і потім подальші вбивства, причому жодна зі сторін не хоче ані на секунду закрити очі. Але віра Ізраїлю в те, що ще одне вбивство приведе до падіння палестинців, і віра палестинців у те, що ще один напад смертників примусить ізраїльтян підняти білий прапор, завела обидві сторони у глухий кут. Махатма Ганді з Індії колись сказав, що політика око за око та зуб за зуб залишає світ сліпим і беззубим. Необхідно зупинити цю гру з нульовим результатом і повернутися до розумної політики, грунтованої на розсудливості, взаємності і компромісі.
Приклад останніх трьох років показує, що першим питанням на порядку денному має бути перемир’я між ізраїльським урядом (і всіма його військовими та розвідувальними управліннями) і палестинською владою (включаючи всі войовничі фракції). Така угода повинна покласти край усім видам воєнних та озброєних нападів, а також вбивствам, і її виконання повинна контролювати нейтральна третя сторона — а саме квартет (Сполучені Штати, ООН, ЄС та Росія), що склав карту доріг, яка вже містить умову для іноземних контролерів. І, нарешті, перемир’я повинні підтримати цілодобові переговори (переважно таємні з участю високопоставлених американських посадових осіб), метою яких є покласти край основній причині насильства — захопленню палестинських територій, — і вирішити проблеми кордонів, поселень, біженців та Єрусалима. У цьому контексті Ізраїль повинен відкласти думки про вибір своїх партнерів по переговорах.
Палестинський президент Ясір Арафат — законно обраний лідер палестинського народу. Жодні серйозні переговори не можуть відбутися, і жодні результати не можуть продовжитися, якщо одна сторона накладає вето на представників іншої сторони. Справжній мир передбачає угоду між ворогами, а не друзями. Усі, хто бере участь у спробі вирішити конфлікт між Ізраїлем і Палестиною, знають, як швидше за все виглядатиме мирна угода між сторонами. У Таба палестинські й ізраїльські учасники переговорів були дуже близькі до прийняття угоди з усіх основних питань на початку 2001 р. Подання президента Буша про державу вільної і незалежної Палестини, яку має бути засновано в 2005 р., разом із безпечною і спокійною державою Ізраїлю також могло б використовуватися як початок відліку для нових переговорів.
Дауд КУТТАБ — директор Інституту сучасних засобів інформації університету Аль- Кадс у Рамаллі, Палестина
