Як одна із країн колишнього соціалістичного табору Румунія пройшла дуже складний шлях до членства в НАТО й ЄС. Розрив із комуністичною диктатурою стався 25 грудня 1989 року, коли в результаті народного повстання був страчений румунський лідер Ніколає Чаушеску. Як зараз в цій країні оцінюють значення цієї події й її вплив на подальший розвиток Румунії? Чому складно розвиваються румунсько-українські відносини і якими вбачаються з Бухаресту перспективи співпраці з Києвом? Про це «Дню» розповів у ексклюзивному інтерв’ю Надзвичайний і Повноважний Посол Румунії в Україні пан Корнел ІОНЕСКУ.
— Існують дві характерні ознаки, що відрізняють румунський комунізм від комунізму в інших державах Східної Європи: дуже невелике число прибічників ідеології комуністичної партії за період між двома світовими війнами — налічує ледь більше 700 членів, а також кривавий характер подій, які призвели до повалення диктатури Ніколає Чаушеску, краху комунізму і загибелі близько 1500 осіб у грудні 1989 року. В Румунії комуністичний режим народився насильницьки, так само ж і загинув.
— Революція 1989 року кардинально змінила розвиток моєї країни. Повалено тоталітарний режим, була ліквідована монополія комуністичної партії, країна повернулася до багатопартійної системи і демократії. Це була довга дорога, але, озираючись назад, ми бачимо, що останні два десятиліття є вельми сприятливим періодом для Румунії. З країни, яка вийшла з комунізму виснаженою і всебічно позбавленою контактів із зовнішнім світом, Румунія стала сьогодні членом НАТО і ЄС. Між іншим, створення сильного громадянського суспільства, консолідація демократії, європейська й євроатлантична інтеграція були тими цілями, які беззастережно отримали підтримку громадськості й еліти Румунії.
— Пане Посол, 23 грудня Європейська комісія відкинула заклик шести країн-членів з колишнього радянського блоку, у тому числі вашої, засудити комуністичні режими і прирівняти їх до військових злочинів нацистів. Чому, на вашу думку, на це не йдуть великі країни Європи? Чи не є цей факт викликом європейській ідентичності й європейській системі цінностей і як наслідок ігноруванням такої тенденції, як неототалітаризм, що виявляється в деяких країнах колишнього СРСР?
— Все це обговорення фіксує реальність, а саме те, що нові країни-члени ЄС у Центральній і Східній Європі пам’ятають комуністичні тоталітарні режими, тоді як країни Західної Європи — ні. Це веде до того, аби сприйняття громадської думки і політичних лідерів були іншими. Важливо те, що в європейських інститутах, в Європейському Союзі або Раді Європи тематика засудження тоталітарних режимів — чи то вони фашистські, чи комуністичні — була об’єктом постійної уваги. І я згадав би тут лише деякі з відповідних документів, прийнятих цими установами: Резолюція №1096 від 27 червня 1996 г. Парламентської Асамблеї Ради Європи про спадщину колишніх комуністичних тоталітарних систем, Резолюція №1481 від 25 січня 2006 року Парламентської Асамблеї Ради Європи про необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів. На рівні Європейського Союзу можна звернути увагу на Резолюцію Європейського Парламенту від 2 квітня 2009 року про європейську свідомість про тоталітаризм.
В основі цих документів є ідея, що спогади про трагічне минуле Європи має зберегтися живими, аби вшанувати пам’ять жертв, засудити злочинців і утворити основу для примирення, побудовану на істині й ушануванні. І я думаю, що в ЄС немає держави, яка б не визнавала, що тоталітарні й авторитарні режими минулого століття в Європі залишили після себе мільйони жертв: убитих, депортованих і ув’язнених, які піддалися тортурам.
У Бухаресті під високим патронатом президента було створено дві комісії: Міжнародна комісія з вивчення Голокоста в Румунії, почесним головою якої був лауреат Нобелівської премії Елі Візель, який пережив концтабори Освенціма і Бухенвальда, а також Міжнародна Комісія з розслідування злочинів комуністичного режиму в Румунії. На основі доповідей, підготовлених науковими дослідниками, які брали участь у цих двох комісіях, президенти Румунії засудили ті два тоталітарні режими. У нас були створені два науково-дослідні інститути: з Голокосту, й, відповідно, — зі злочинів комунізму, а також у ліцеях був уведений предмет вивчення Голокосту і комуністичного режиму в Румунії. Ці питання обговорюються постійно в академічних колах і громадськістю моєї країни.
— Чи є актуальною в даний час для Європи в широкому сенсі цього слова політика десталінізації, яка, до речі, проводилася і в Румунії з 1959 по 1965 рік?
— Історики, які вивчали комунізм, не дійшли згоди щодо того, чи існував процес десталінізації й як він проявився в Румунії. Останні дослідження відзначають, що після революції в Угорщині 1956 року режим у Бухаресті ініціював нову хвилю терору шляхом арештів і засудження провідних представників інтелігенції й студентів у Тімішоарі, Клужі й Бухаресті, які провели демонстрації на підтримку революції в Будапешті восени 1956 року. Про початок реальної десталінізації ми можемо говорити починаючи з 1963 року, та це, скоріше за все, було процесом «десовєтизації» й створення національного комуністичного режиму, саме виходячи з побоювання, що реальна десталінізація, ініційована Москвою, могла б вплинути на позиції лідерів влади в Бухаресті.
— Пане Посол, чи готова ваша країна наслідувати приклад Чехії й Польщі, в яких є законодавство про спростовування злочинів комуністичних режимів?
— Комуністичний режим у Румунії був офіційно засуджений президентом — він виступив перед парламентом 18 грудня 2006 року, після доповіді Президентській комісії з аналізу комуністичної диктатури в Румунії. Але насправді у нас немає закону, який засудив би спростовування злочинів комуністичного режиму. Я знаю, що були дебати на цю тему, у тому числі в рамках Президентської комісії.
— Яким бачиться у вашій країні майбутнє ЄС і роль Румунії в євроспільноті? Чи підтримує ваш уряд ідею ширшої федералізації Європи і створення постнаціонального простору?
— Якщо говорити про ідею федералізації Європи, то ЄС має певні федеральні риси. Зокрема, Європейський Союз має правову систему, в якій європейське право (законодавство ЄС) переважає по відношенню до національного законодавства. Крім того, система ухвалення рішень значною мірою ѓрунтується на принципі більшості, а також існує європейський бюджет. Але, з іншого боку, ЄС був побудований так, аби сумлінно уникати ризику гіперцентралізації. Тому я вважаю, що такі обговорення взагалі є теоретичними.
Я хотів би також відзначити, що держави-члени ЄС вирішили взяти участь у цій консолідованій формі співпраці, представленій Союзом на основі загальних демократичних цінностей і принципів, а також для досягнення цілей, які вони поділяють. Намір полягав не у повному злитті держав-членів у рамках Союзу, а у створенні загальних рамок, в яких можна було виражати особливості кожного, а з іншого боку спільно і більш ефективно просувати інтереси держав-членів.
У будь-якому разі набуття чинності Лісабонського договору 1 грудня 2009 року вважається істотною реформою всього європейського утворення. Практично цей договір знаменує новий етап в інституційному розвитку ЄС, що забезпечує з одного боку умови для продовження процесів європейського будівництва, а з іншого — адаптацію функціонування Союзу до нових викликів, а також до розширення. Румунія була однією з країн, яка підтримала набуття чинності договору, усвідомлюючи його внесок в ефективніше і послідовніше функціонування Союзу як у внутрішньому плані, так і в зовнішньому.
Щодо ролі Румунії, ми хочемо бути якомога активнішими в Союзі, укріпити свою здатність пропонувати теми й ідеї в європейській порядок денний, які відповідали б нашим інтересам і, звичайно, збігалися з інтересами інших держав-членів.
— Буквально напередодні Різдва ЄС зробив неприємний подарунок вашій країні. Міністри внутрішніх справ Франції й Німеччини звернулися з листом до європейського комісара з внутрішніх справ Сесілії Мальстрем, в якому просять перенести на пізніші терміни розгляд питання про вступ Румунії й Болгарії до Шенгенської зони. При цьому французький державний міністр з європейських справ Лоран Вокьє заявив, що зусилля Румунії й Болгарії в сфері боротьби з корупцією є недостатніми. І як аргумент він навів приклад скорочення на 40 відсотків заробітної плати румунським митникам. Тим часом президент Траян Басеску заявив: «Ми не приймаємо дискримінаційного ставлення ні з якого боку, навіть якщо воно виходить від найпотужніших держав-членів ЄС». Що збирається робити ваша країна, аби за планом увійти до Шенгенської зони?
— У процесі приєднання Румунії (й Болгарії) до Шенгенського простору мають бути дотримані ті ж правила, як і з країнами, які приєдналися до Шенгену в ході останнього розширення. Існував попередній процес технічної оцінки стадії підготовки до використання Шенгенської угоди, і Румунія показала, що готова до приєднання. Позитивні оціночні звіти підтверджують цей факт.
Отже, надлишкова обумовленість, що додається до входження Румунії й Болгарії в Шенгенський простір, не обѓрунтована.
Наша країна переконана в тому, що процес Шенгенської оцінки залишатиметься на рівні встановлених координат, в інституційних рамках і в існуючому форматі оцінки на рівні ЄС, так само, як і у випадку з попередніми розширеннями.
Румунія продовжуватиме готуватися до того, аби бути здатною забезпечити безпеку зовнішніх кордонів ЄС на високому рівні ефективності. Боротьба з незаконною імміграцією, транснаціональною злочинністю, корупцією вважається пріоритетною для румунської влади. У цьому сенсі ми й надалі активно співробітничатимемо з Німеччиною та Францією, а також з усіма іншими партнерами по ЄС.
— Пане Посол, у пресі спричинили великий резонанс слова вашого президента: «Кордони Євросоюзу протягом найближчої чверті століття пройдуть по Дністру. Тобто Молдова об’єднається з Румунією без Придністров’я». Чи дійсно у вашій країні всі підтримують саме такий сценарій розвитку подій?
— По-перше, я хочу підкреслити, що приведена вами вище цитата, яка була поширена в засобах масової інформації в Україні, подана не повністю і спотворює суть того, що сказав румунський президент. Траян Басеску говорив про те, що метою Румунії є сприяння перспективам вступу Республіки Молдови в ЄС, завдяки чому Республіка Молдова буде поряд з Румунією усередині кордонів ЄС.
— Яким бачиться у Румунії вирішення придністровського конфлікту і наскільки небезпечною для вашої країни є присутність там російських військ? У одному зі своїх інтерв’ю президент Румунії заявив: «Події того року в Грузії доводять, що в будь-який момент може статися будь-що. У кількох кілометрах від нашого кордону — Придністров’я. Ми не можемо ризикувати своєю безпекою».
— Румунія має загальну з ЄС позицію щодо врегулювання придністровського конфлікту. У цьому сенсі ми підтримуємо необхідність виробити життєздатне і стале рішення щодо врегулювання ситуації в Придністров’ї, з дотриманням принципів суверенітету і територіальної цілісності Республіки Молдова.
У 2010 році придністровське досьє привернуло неабияку увагу на європейському рівні. Республіка Молдова є важливим елементом у створенні безпечного і стабільного сусідства для ЄС, а активніша участь ЄС у придністровському врегулюванні є необхідною.
Румунія виступає за негайне і необумовлене відновлення формальних переговорів «5+2». ЄС присутній у форматі «5+2» як спостерігач. Ми вважаємо, що існуючий усе більш зростаючий інтерес до придністровського досьє на рівні ЄС може виправдати зростання ролі ЄС, шляхом отримання Європейським Союзом ролі посередника.
— А тепер, якщо можна, давайте поговоримо про українсько-румунські стосунки. У кінці минулого року керівник відділу інформаційної політики МЗС Олег Волошин заявив на брифінгу: «Наша позиція така: ніхто в Україні не має будь-яких претензій до Румунії — ні територіальних, ні яких-небудь інших. Ми хочемо, щоби цих претензій не було і з боку Румунії. Ми хочемо, аби нас не сприймали як якийсь уламок імперії, що держить в полоні 200 тис. етнічних румунів». Хотілося почути від вас, чому складно дається нормалізація стосунків між нашими країнами, чому досить часто з боку деяких румунських націоналістичних сил звучать територіальні претензії до нашої країни? Також можна навести приклади, коли спірні питання виносилися на суд міжнародних органів, а не вирішувалися на двосторонньому рівні. Це і острів Зміїний, і неприйняття румунськими властями дій України з розвитку свого судноплавного каналу в руслі Дунаю.
— Я особисто взяв до відома недавню заяву пана Волошина, і в цьому сенсі хочу зробити уточнення. Пан Волошин підкреслив у своєму виступі, що передбачувані претензії Румунії не є офіційною позицією Бухареста, а позицією деяких націоналістичних політичних сил. Тому я із самого початку хотів би уточнити саме той факт, що в двосторонніх стосунках між нашими країнами Бухарест враховує офіційну позицію Києва. Я нагадую, що і в Україні були вельми підбурювальні заяви деяких політиків на адресу Румунії, і до того ж наша країна була об’єктом виборчої кампанії окремих політичних сил. Але те, що насправді має значення, — це офіційні позиції наших держав.
Ваша заява про те, що нібито в Румунії «досить часто з боку деяких румунських націоналістичних сил звучать територіальні претензії до України» не відповідає дійсності. Я не думаю, що є приклади, які підтвердили б це твердження. Жодна політична партія, представлена в парламенті Румунії, не підтримує територіальних претензій до будь-кого з сусідів. А виривання з контексту окремих заяв і їхнє тенденційне коментування не дає нічого хорошого для наших двосторонніх стосунків.
Щодо них я хочу сказати, що Румунія та Україна створили механізми діалогу широкого спектра, у тому числі мова йде про ті аспекти, які вважаються більш делікатними в наших двосторонніх стосунках. А Румунія виявляє велику зацікавленість до підвищення ефективності та оптимізації рамок, в яких здійснюється двосторонній діалог.
Що стосується тих двох прикладів, наведених у вашому запитанні, я хочу зробити деякі пояснення. Питання про делімітацію морських просторів між Румунією і Україною в Чорному морі було об’єктом тривалого процесу переговорів, що проводилися протягом багатьох років, в рамках яких позиції двох сторін не могли бути погоджені. Рішення Румунії звернутися до Міжнародного Суду ООН, з чиєю юрисдикцією і Україна погодилася в 1997 році, було визначене необхідністю здобуття практичного швидкого рішення і в суворій відповідності до норм і принципів міжнародного права з питання делімітації на користь обох сторін.
У випадку з українським проектом судноплавного каналу «Дунай — Чорне море» і з екологічними аспектами в дельті Дунаю Румунія постійно мала збалансовану позицію, засновану на повному дотриманні міжнародного права, проявляючи добру волю, відвертість і готовність до діалогу.
Ще з 2002 року румунські власті зробили свій вибір для вирішення цієї проблеми шляхом двостороннього діалогу, не вдаючись до правових механізмів, передбачених в міжнародних екологічних конвенціях і вжитих у разі українського проекту. Не дивлячись на наші двосторонні демарші та на занепокоєння, яке ми висловлювали, ми відзначили, що українська сторона не відповіла на наші прохання або дала ухильні й неповні відповіді. Більш того, роботи над проектом розпочались без інформування і консультування з румунською стороною. Таким чином, у нас не було вибору, окрім як застосувати правові механізми, передбачені міжнародними конвенціями з охорони природи.
Я також наголошую, що ми хочемо вирішувати наші двосторонні проблемні питання шляхом діалогу між нашими представниками.
— Яким вам вбачається подальший розвиток стосунків між нашими країнами?
— Україна є партнером зі стратегічним потенціалом, з нею Румунія хоче розширювати і розвивати співпрацю. Я міг би сказати, що наші країни повинні мати зразкову співпрацю, засновану на європейських цінностях, які ми разом розділяємо. Для цього необхідне продовження діалогу на всіх рівнях.
— Яку роль готова зіграти Румунія (чи зацікавлена вона в цьому, ще питання) в тому, аби Україна якнайскоріше інтегрувалася в ЄС?
— Як член ЄС, Румунія особливо зацікавлена в тому, щоб мати на своєму східному кордоні демократичні та стабільні держави, які прогресують з економічної та соціальної точки зору, у яких внутрішня і зовнішня політика прозора й передбачувана.
Ми підтримуємо прискорене наближення України до системи цінностей і стандартів Європейського Союзу, шляхом повного використання можливостей, що надаються «Східним Партнерством» і «Синергією Чорного моря». З цієї точки зору ми задоволені темпами переговорів між ЄС і Україною за новою Угодою про Асоціацію, яку ми сподіваємося завершити вже цього року, у тому числі з питань, пов’язаних зі створенням Поглибленої і Всеосяжної Зони Вільної Торгівлі (DCFTA), або ж з питання мобільності українських громадян в просторі ЄС.
Недавній приклад постійної підтримки Румунією європейського шляху України з’явився на саміті УКРАЇНА-ЄС, що відбувся 22 листопада 2010 року, в ході підготовки якого наша країна беззастережно підтримала підписання Плану дій з лібералізації віз для українських громадян. Я хочу вас запевнити, що Україна має в особі Румунії надійного партнера на її європейському шляху.
— Ви повернулися до України після 8-річної відсутності. Які ви побачили зміни за цей період і чим, на ваш погляд, відрізняється наша країна від Росії, де ви провели останні роки?
— Я в Києві всього два місяці, тому було б передчасно робити певні висновки про зміни в Україні. Звичайно, я зважив на інфраструктурні роботи в Києві, пов’язані з проведенням чемпіонату Європи з футболу в 2012 році. У політичному плані спостерігається зростання покоління молодих політиків, які в основному дотримуються демократичної та проєвропейської орієнтації.
Щодо відмінностей між Україною і Росією: хоча і існують аналогічні процеси, і я маю на увазі в першу чергу перехід до демократії і ринкової економіки, все-таки ці процеси здійснюються індивідуально в кожній країні.
Хотів би також сказати, що я повернувся з бажанням бути «адвокатом» позитивного курсу в наших двосторонніх стосунках, а також другом України, який у відносинах між Бухарестом і Києвом підтримуватиме запрошення до відкритого і конструктивного діалогу.
