Новий палестинський лідер Махмуд Аббас, який лише нещодавно офіційно обійняв посаду президента Палестинської автономії та щиро заявляв, що хоче здобути мир шляхом переговорів з Ізраїлем, вже зіштовхнувся зі своєю першою кризою в стосунках з єврейською державою, що після кривавого теракту заморозила з ним будь-які контакти. Ізраїльський прем’єр-міністр Аріель Шарон перекладає провину за провал мирних сподівань, що були викликані обранням Аббаса, на самого палестинського президента.
Рішення ізраїльського уряду заморозити будь-які контакти між Ізраїлем і Палестинською автономією й дозвіл ізраїльській армії посилити операції в секторі Газа до болю нагадують розвиток подій останніх трьох або чотирьох років. Власне, це саме те, чого й добивається ХАМАС: як тільки починає жевріти хоча б найменша надія на початок мирного вирішення довготривалого кривавого конфлікту, тут же відбуваються передбачувані терористичні акти, на які ізраїльська сторона неодмінно відповідає насиллям вже зі свого боку. Ісламським екстремістам мир не потрібний. Тому, діючи за відомою наперед схемою, вони й надалі здатні дискредитувати будь-які угоди, яких вдасться досягти з ізраїльтянами Махмуду Аббасу.
Роблячи свою ставку на Аббаса, в Ізраїлі прекрасно розуміли, що в разі свого обрання новий президент буде не в змозі повністю контролювати ситуацію в Палестинській автономії. Бо занадто різні погляди на здобуття палестинської державності у представників збройних формувань, які не повністю контролював і сам Ясір Арафат. Висуваючи завищені вимоги до Аббаса на початку його президентської діяльності, Ізраїль мимоволі починає діяти на руку екстремістам, які саме й чекали від нього подібної непримиренної реакції, маючи намір під приводом неприйняття нібито проізраїльської й угодовської політики нового палестинського керівництва розв’язати криваве громадянське протистояння в Палестині.
Після першої цільової терористичної акції ісламських екстремістів виникає закономірне питання щодо здатності Махмуда Аббаса взагалі втримати ситуацію в автономії в своїх руках. Чи зможе він нав’язати свою волю ХАМАСу, «Ісламському джихаду» чи «Бригадам мучеників Аль-Акса»? При цьому не забуваючи регіональних політичних акторів, які жадають провалу його миротворчої місії, таких, як Іран чи угруповання «Хезболла»? Таким чином стає цілком зрозуміло, що без підтримки Сполучених Штатів та співробітництва й кооперації з Ізраїлем місія Аббаса просто приречена на провал.
Команда миру, яка сьогодні прийшла до керівництва Палестини разом iз Махмудом Аббасом, схоже, спіткнулася через протиріччя, що існувало після кемп-девідської зустрічі і не зникло після початку інтифади у 2000 році. Це — існування палестинської влади без реалізації політичного процесу. Не знявши цього протиріччя, годі й говорити про життєздатність будь-якого палестинського керівництва ані зараз, ані в найближчому майбутньому.
Другий виклик, перед яким постає президент, — це проведення палестинської реформи. Вона має полягати у тому, щоб відновити в автономії централізовану владу, поширюючи політичний контроль шляхом проведення подальших палестинських виборів. Ключові зміни повинні зачепити й дюжину сил безпеки, що залишились у спадок від Ясіра Арафата, скоротити їхню кількість до трьох і підпорядкувати їх Раді національної безпеки, яку очолює прем’єр-міністр. Тим часом Аббас відстрочив парламентські вибори до липня, а внутрішні у ФАТХ — до серпня поточного року, сподіваючись, що реформа, збільшення персональної безпеки палестинців та досягнення прогресу в «дорожній карті» посилять його вплив не тільки в межах ФАТХ, а й взагалі в усьому палестинському суспільстві.
Небезпечним є, що невдача у кожній із цих трьох перелічених сфер автоматично означатиме виклик його лідерству у ФАТХ і позиціям Аббаса на парламентських виборах. Слабкість позиції палестинського президента ще й у тому, що генеральний секретар ФАТХ Марван Баргуті, який зараз перебуває у в’язниці, заперечував проти нього як офіційного кандидата від цього руху. Тому підтримку ФАТХ Махмуд Аббас може розглядати лише як політичний аванс.
Також безпосереднім викликом політиці Аббаса є досягнення угоди між керівництвом Палестинської автономії та палестинськими фракціями, включаючи ХАМАС і «Ісламський джихад». Його позицію з цими угрупованнями явно важко узгодити. Президент спочатку хоче досягти перемир’я з Ізраїлем, а потім, в результаті парламентських виборів, — і національної згоди. ХАМАС же наполягає на іншій формулі — відновлення перемир’я з ізраїльтянами можливе після визначення із внутрішніми проблемами. Лише в такому випадку ця організація погодиться брати участь у парламентських виборах.
Попередні вимоги ісламістів, за умови виконання яких вони готові взяти участь у парламентських виборах, відомі. Це, як заявляють представники ХАМАСу, гарантований кінець ізраїльської агресії проти палестинців, звільнення палестинських ув’язнених та визнання Ізраїлем їхніх прав. Однак крім цього ХАМАС ще й хоче мати свою частину депутатів у майбутньому палестинському парламенті, котра відповідатиме його підтримці на палестинських територіях. Якщо ж Махмуд Аббас і ФАТХ відмовляться від їхнього товариства або з внутрішньополітичних мотивів, або під тиском з боку Ізраїлю та США, то відповідь буде однозначною — продовження терористичних актів проти мирного ізраїльського населення.
Виглядає так, що Аббас, попри всі свої добрі наміри, стає заручником ситуації, з якою йому самостійно не вийти. Досягнення миру, реформа, закінчення збройної інтифади є величезними проблемами на його шляху. І невдача лише в одній iз цих позиції напевно потягне за собою блокування вирішення інших. Між тим, можливо, найсерйозніше випробування, що стоїть перед Махмудом Аббасом, це та хвиля очікувань, що підняла його передвиборна кампанія. Виборці Східного Єрусалима, Рамалли, Набруса й Хеброна, які віддали йому свої голоси, зробили це, сподіваючись, що він зможе так чи інакше скасувати контрольно-пропускні пункти, звільнити ув’язнених, забезпечити робочі місця, збільшити персональну безпеку та знести стіну на Західному березі. Вони проголосували за надії, які за ситуації, котра реально складається, мають небагато шансів зреалізуватися найближчим часом... А падіння Аббаса може обернутися для палестинського народу страшною перспективою початку громадянської війни. Яка була відстрочена після смерті Ясіра Арафата завдяки надіям, що знайдеться лідер, який буде здатен уладнати складні протиріччя, невирішені за довголітнє арафатівське правління.
