Над розширенням Європейського Союзу нависла реальна
небезпека під назвою «вірус егоїзму». Із такою неординарною заявою виступив
цими днями польський президент Александр Кваснєвський. Егоїстичними він
назвав ті країни, які упираються входженню в Євросоюз держав Східної Європи.
У зв’язку з цим, вважає пан Кваснєвський, в останніх може кардинальною
мірою змінитися політичний клімат: зростатимуть націоналістичні настрої,
поширюватимуться антиєвропейські рухи. Заява польського президента стала
реакцією на слова президента Європейської комісії Романо Проді, який нещодавно
підкреслив, що Євросоюз займе жорстку позицію у веденні переговорів із
країнами- претендентками на вступ до ЄС. Подібні закиди в бік Брюсселя
стали дуже частими... Помітним стало в свою чергу й послаблення самого
Євросоюзу: падіння курсу євро, міжусобні економічні війни — зайвий тому
доказ. Поява ж на терені ЄС ультраправої австрійської Партії свободи тільки
довела саму слабкість Євросоюзу — і в неможливості передбачати, і в неспроможності
вирішувати власнi проблеми. Колишній міністр закордонних справ Данії Уффе
Еллеман- Єнсен розмірковує з приводу європейської інтеграції, керуючись
недавніми подіями навколо партії Йорга Хайдера...
Об’єднана реакція 14 урядів Європейського Союзу проти свого
партнера — Австрії — стала загрозою послаблення Союзу саме в той момент,
коли він наразився на своє найсерйозніше випробування, відкривши членство
для нових демократій Центральної і Східної Європи. Політичний бойкот, оголошений
14 країнами Австрії підірвав Угоду про Європейський Союз і викликав серйозні
сумніви в ефективності інститутів ЄС. Наміри 14 країн були найкращими,
які лише можна уявити: Союз повинен бути захищений від ксенофобії, проголошеної
в риториці лідера австрійської Партії свободи Йорга Хайдера. Коли в січні
цього року австрійські консерватори почали переговори з партією Хайдера
про утворення нової коаліції, в усій Європі зазвучала тривога. Всі 14 членів
Ради Європи державних і урядових лідерів раптом змогли швидко прийняти
ухвалу.
На жаль, дуже швидко. Вони вирішили влаштувати політичний
бойкот Австрії, у випадкові якщо така коаліція стане реальністю. Як тільки
новий коаліційний уряд Австрії прийняв присягу, бойкот набрав чинності.
Проблема полягає в тому, що Угода про Європейський Союз
містить ясні правила про те, як країни-учасниці ЄС повинні чинити одна
з одною, якщо фундаментальні принципи, загальні для усіх їх, наражаються
на небезпеку. Стаття шоста угоди описує ці загальноприйняті цінності: «…принципи
свободи, демократії, поваги прав людини й ролі закону…» Стаття сьома говорить,
що Рада Європи «має право оголосити серйозне й постійне порушення (цих)
принципів країною-учасницею після надання можливості урядові цієї держави
аргументувати спростування заяви ради. При визнанні такого порушення рада,
діючи на підставі більшості голосів, може прийняти ухвалу про припинення
деяких прав (цього) уряду як члена союзу, що випливають із дії цієї угоди,
включаючи право на голосування представників цієї країни в раді».
Тут все зрозуміло. Але 14 глав держав і урядів вирішили
винайти свої нові правила. Вони спробували зобразити свою спільну акцію,
як щось, що не має стосунку до ЄС. Вони говорили про «спільну реакцію»
14 урядів, начебто вони випадково зібралися разом...
Я звичайно ж не прихильник Хайдера та його так званої Партії
свободи. Його ставлення до відкриття Європи для нових посткомуністичних
демократій викликає тривогу: його нестача чутливості щодо темних сторін
європейської історії викликає огиду. Це — лише дві причини, через які ми
вигнали його та його партію з Європейської ліберальної та демократичної
партії (ЄЛДП) декілька років тому. Але демократично обраний уряд можна
судити тільки за його політикою, а не за риторикою популістського політикана,
яким би вульгарним і відштовхуючим він не був.
Акція проти Австрії спричинила неспокій в усій Європі,
і, не в меншій мірі, це відбилося й на нових демократіях, що подали заявку
на вступ до ЄС. Новий австрійський уряд було засуджено його європейськими
партнерами без «розгляду його пояснень», як того вимагає угода. Всі в неспокої:
які загальні принципи було порушено австрійцями?
Чому, наприклад, санкція зроблена саме проти австрійської
Партії свободи, а не проти інших європейських країн (на зразок Італії),
де партії з екстремально правого крила посіли місце в уряді? Може в Європи
існує окремий набір правил для малих країн і окремий для великих? А що
трапиться, якщо в урядових коаліціях раптово з’являться комуністи? Може
це також призведе до політичного бойкоту країн учасниць ЄС? А якщо ні,
то чи не тому, що одинадцять з чотирнадцяти урядів сьогодні є соціалістичними
або соціал-демократичними, і чи не тому вони так швидко кинулися на допомогу
своїм австрійським побратимам соціалістам, коли ті були на грані втрати
влади? Може в нас існують одні правила для екстремальних правих та інші
— для екстремальних лівих?
Ці неприємні запитання загрожують підірвати авторитет Європейської
Ради. Вплив цього інституту сильно виріс за останні 10—15 років. Глави
держав і урядів зустрічаються частіше, ніж раніше, і стають все більш активними
в прийнятті ухвал у Європейському Союзі. Вони виробили щось, що нагадує
стосунки «старих парубків». Вони часто давали поштовх інтеграції Європи,
коли були необхідні швидкі дії й перерізання червоних стрічок. Але коли
вони діють як у цьому випадкові — не порадившись зі своїми дипломатами
і комісією («вартовим угоди») — це починає виглядати як свого роду зарозумілість
влади, що в свою чергу є причиною того, що так багато людей побоюються
європейській інтеграції.
14 урядів загнали себе в глухий кут. Зараз не дуже й приємно
спостерігати за процедурами Ради Міністрів: деякі міністри поводяться як
малі діти в дитячому садку. Я не хочу потискувати тобі руку. Я не хочу
з тобою сидіти. Я не слухатиму, що ти говориш. У такій поведінці немає
гідності. Питання полягає ось у чому — чи можна повернути цю ситуацію назад?
У своїй мудрості 14 урядів забули сказати австрійцям, що необхідно зробити,
щоб з ними знов стали грати їх колеги.
Можливо, що президент Європейської комісії повинен спробувати
розрубати цей гордіїв вузол. Врешті-решт, це його обов’язок, і обов’язок
його колег з Комісії стежити за дотриманням угоди. Він не може залишатися
пасивним спостерігачем, коли один із учасників дістає від інших учасників
покарання, що прямо суперечить правилам угоди. Заступіться, сеньйоре Проді!
Врятуйте те, що залишилося від втраченої гідності.
