Восени завершується термін другої й останньої каденції нинішнього президента Польщі Олександра Квасневського, який займає особливе місце серед політичних лідерів посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи й Балтії. Квасневський належить до когорти політиків, загальнонаціональна політична кар’єра яких розпочалась з круглих столів 1989 року і які справляли суттєвий вплив як на формування політико-економічної моделі посткомуністичної Польщі, так і на становлення нових моделей міжнародних відносин. За період двох президентських термінів Квасневського Польща стала членом НАТО та ЄС, налагодила безпрецедентно тісні для країн Центрально-Східної Європи відносини з США. Усупереч існуючим у громадській думці побоюванням про неконкурентоспроможність на європейському ринку польської економіки, а передусім сільського господарства, період перебування Польщі в ЄС виявив помилковість таких переконань.
ВІД ЗДОБУТКІВ ДО СКАНДАЛІВ — ОДИН КРОК
Економічний розвиток Польщі після вступу в ЄС демонструє високі показники. Істотно збільшився обсяг іноземних інвестицій. Польські аналітики зазначають, що надзвичайно успішним після вступу в ЄС було функціонування національної банківської сфери. Також ефективно сприяють модернізації сільського господарства й конкурентоспроможності його продукції на європейському ринку доплати зі структурних фондів ЄС.
Ефективною була діяльність польської дипломатії, спрямована на забезпечення лідерських позицій у регіоні й активне закріплення за Польщею ролі посередника у відносинах між пострадянськими країнами (передусім Україною, Молдовою й Білоруссю) та євроатлантичними структурами. Поступово й наполегливо Польща продовжує лобіювати реалізацію «східного виміру» зовнішньої політики ЄС, який орієнтований передусім на забезпечення євроінтеграції України.
У сфері внутрішньої політики за безпосередньою участю президента Квасневського в 1997 році була прийнята конституція Польщі, в якій чітко визначено обсяги повноважень гілок влади й закладено механізми стримувань і противаг у їхній взаємодії. Закріплене в конституції право президента двічі пропонувати Сейму кандидатуру прем’єр-міністра (так звані «резервні повноваження») було ефективно застосоване Квасневським для стабілізації політичної ситуації й розв’язання парламентсько-урядової кризи навесні 2002 року, в дуже відповідальний для Польщі період завершення підготовки до вступу в ЄС.
Значним був вплив Квасневського й на формування партійної системи Польщі. Йому вдалось консолідувати розпорошену польську «лівицю» й створити потужну політичну партію — Союз лівих демократів (СЛД), яка двічі перемагала на парламентських виборах й забезпечувала ефективну політичну та законодавчу підтримку реалізації курсу президента й діяльності уряду. Разом із тим польські аналітики зазначають, що Квасневський виступав співтворцем, а в подальшому гарантом посткомуністичної системи інтересів, в якому отримали свій «шмат пирога» певні групи політичного істеблішменту. Ця система в Польщі дістала назву «політичного капіталізму». Внаслідок цього у Польщі розгортаються три наймасштабнішi скандали — «Ривінгейт», «Орленгейт» і пов’язаний із приватизацією «Державних закладів страхування». Вони зумовлені махінаціями в законодавчій сфері, протизаконною співпрацею зі спецслужбами Росії, корупцією, ухилянням від сплати податків, відмиванням брудних грошей. Все це відбувалось за участю провідних політиків «лівиці», правоохоронних структур, служби розвідки, прокуратури, а також організованої злочинності. Під час роботи парламентських слідчих комісій і проведення журналістських розслідувань з’ясувалось, що підозрювані у цих злочинах твердили про причетність до них Квасневського та його дружини. Звинувачення на адресу президентського подружжя ґрунтуються або на безпосередньому знайомстві звинувачуваних із Квасневським та його дружиною, або на тісних зв’язках із працівниками президентської канцелярії. Президент заперечив усі підозри. Проте в ЗМІ з’явилась низка документальних даних, які звинувачують президента у брехні. Унаслідок цього соцопитування зафіксували найвищий після виборів 1995 року рівень недовіри до Квасневського — президенту не довіряє близько 50% громадян (у середньому за результатами опитування різних соціологічних фірм).
НЕГАРАЗДИ В ПАРТІЙНИХ СПРАВАХ
На тлі цих скандалів і невирішеності соціально-економічних проблем рівень довіри до владної СЛД та сформованого нею уряду катастрофічно падає, розпочався розпад партії, що протягом останнього десятиліття виступала одним із провідних гравців політичного поля. Проведена ротація керівництва уряду в 2004 році — прем’єр-міністра Лєшека Міллера змінив кандидат президента Марек Бєлка; спікером Сейму після Марека Боровського став Юзеф Олекси, на зміну якому прийшов Влодзімеж Цімошевич, — ситуацію не покращила. Критикований з усiх бокiв прем’єр-міністр Бєлка вже оголосив необхідним прискорити розпуск парламенту і провести дострокові парламентські вибори, задля чого він планує 5 травня подати у відставку і перейти до складу новоутвореної Демократичної партії. Як результат, у лівому сегменті політичного спектра розгортається конкуренція між генетично спорідненими лівоцентристськими партіями, що на період передвиборних президентської й парламентської кампаній наступного року знижує шанси переформатування лівиці, а відтак і її шанси на виборах. Основні сценарії реорганізації лівого крила політичного спектра пов’язувались з Квасневським, проте падіння в суспільстві його авторитету й зменшення електорального потенціалу ставить під сумнів результативність цього процесу.
Суперечливими є оцінки стилю керівництва, запровадженого в політику Квасневським. Відзначаються комунікаційні здібності президента й ефективне їхнє застосування як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. Проте в умовах загострення внутрішньополітичної ситуації Квасневський виявився дуже вразливим і не готовим активно протистояти наступу опозиції. Зокрема, в ситуації загострення урядово-парламентської кризи він не зміг віднайти дієвих механізмів згуртування СЛД і своєчасного забезпечення ротації її керівного складу. Введений президентом до політичної практики стиль керівництва являє собою поєднання успадкованих від часів ПНР стосунків «довірених осіб в теплій компанії» (в польських медіа цей стиль керівництва дістав назву «олькізм» (Олєк — польською зменшувальне від Олександр) й великосвітськості, привнесеної у нинішню політичну практику політичними салонами й вечірками Йоланти Квасневської. Дружина президента активно займається громадською діяльністю й користується значною популярністю у країні, проте звинувачення в причетності очолюваного нею доброчинного фонду «Порозуміння без бар’єрів» до участі в корупційних схемах і «відмиванні брудних грошей», особисте спілкування під час світських заходів із звинувачуваними в корупційних аферах нині активно використовуються опозицією у розпочатих передвиборних баталіях.
У підсумку слід зазначити, що нинішня політична ситуація в Польщі значною мірою визначається одночасним розгортанням двох передвиборних кампаній — парламентської та президентської і не сприяє об’єктивній оцінці діяльності президента Квасневського. Проте вже зараз можна прогнозувати значні зміни в складі політичної еліти країни. Причому процеси формування внутрішньо- та зовнішньополітичних стратегій у цій країні й надалі перебуватимуть під впливом особистих якостей владної еліти, що матиме значний вплив на подальший перебіг українсько-польських відносин.
